Стислий переказ, виклад змісту

Світлій пам’яті Сергія Семеновича Іванюка

Події відбуваються у 2178 році, все починається у Києві.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ЧАСТИНА ПЕРША. ХЛОПЕЦЬ ІЗ ЗАЛІЗНИМ СЕРЦЕМ

Мишко Неборак – школяр, батько якого створює побутовий телепортер, а мама на Марсі налаштовує параметри для перших позаземних стрибків. Одного дня Мишко дуже поспішав додому після школи, бо хотів зупинити повуча – створіння, яке мало повідомити його батькові те, що син порушив у школі дисципліну. Отож, Мишко вдягнув реактивний наплічник і намагався випередити свого повуча. Той мав розповісти батькові про те, що Мишко грав у школі в поттербол і мало не вбився. Мишко не так боявся гніву батька, як того, що повуч потрапить туди, куди не можна, бо робота батька була секретною.

Зупинити свого повуча намагався і новачок з Мишкової школи, який теж грав у поттербол. Новачка звали Сашко Ненарок, і Мишко дізнався, що в того були дві мами, дідусь-некромант і металеве серце. Сашко розповів Мишкові, що сім років тому його мама взяла участь у черговому експерименті, і тоді з’явилася мама-ІІ, абсолютний клон першої. А батько Сашка щез під час того експерименту, хоч хлопець досі отримував сповіщення про те, що батько живий. Сашкові мами досі не полишали надії знайти тата, тому вирушили в експедицію, а хлопець жив з дідусем. Також Сашко мав механічне серце, бо в чотири роки знайшов на горищі в дідуся стару модель реактивного рюкзака, який не захищав від падіння з висоти…

Мишкові і Сашкові вдалося знайти повучів і вивести їх з ладу, наговоривши купу секретної інформації. Повучі намагалися перевірити почуте через Грибницю (щось подібне на теперішню всесвітню павутину), але ввімкнулися запобіжні механізми, тож повучів вирубило, а їхню пам’ять було відформатовано. Та тут раптом виявилося, що хлопці знешкодили чужих повучів – Фесюка і Фінлея, хлопців, які теж грали у поттербол. Мишко з допомогою фродика “зателефонував” батькові і все пояснив, тай Сашкові теж довелося зробити так само.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ЧАСТИНА ДРУГА. ТАЄМНИЦІ “СТРІЛЯНОГО ГОРОБЦЯ”

До школи Мишка Неборака і Сашка Ненарока завітав адмірал Сергій Семенович Оксеник. Він пропонував учням стати зореплавцями і повідомив, що вперше в історії оголошується набір до Школи зореплавства. Коли адмірал спитав, чи хтось хоче подати туди документи, Мишко підняв руку, лише щоб мати нагоду взяти автограф. Коли ж адмірал додав, що практику юні зореплавці проходитимуть на орбіті Марса, Ненарок теж підняв руку. Сашка цікавив Марс, бо там міг бути його зниклий батько.

У Школі зореплавства почалося навчання. Мишка і Сашка прийняли. Перший радів, бо тут знову (після покарання батьком за поттербол) мав необмежений доступ до Грибниці й міг користуватися наплічником. А Сашко весь час гриз граніт науки, бо мріяв віднайти батька. Якось на уроці пан Оксеник розповідав про те, як людство зіткнулося з люстерниками й мусило боротися за виживання. Коли адмірал спитав учнів, що відрізняє людину від тварини, Ненарок сказав, що гучні слова про людяність, самовідданість, милосердя мало важать, коли доходить до виживання. Сашко спитав адмірала, чи думав той про людяність, коли летів на чолі Дірявої ескадри випалювати місячні бази люстерників. Оксеник був задоволеним відповіддю. На наступних уроках адмірал узявся розповідати про Марс, про те, що досі не знайдено жодного скелета, жодного зображення марсіянина. На цих уроках Мишко усвідомив: якщо батьки Ненарока досліджували якийсь марсіянський артефакт (з розповідей самого Сашка), з ними справді могло статися будь-що. Сашко ж наполегливо вчився, бо готувався до візиту на Марс. Це був його останній шанс, щоб розгадати таємницю зникнення батька. А часу в Сашка лишалося дедалі менше, адже Школа розташовувалася в зорельоті під назвою “Стріляний горобець”, який мчав до Червоної планети.

Мишко хотів допомогти Сашкові у його пошуках, тому у бібліотеці зорельота шукав таку інформацію, яку в планетарній Грибниці хтось чи щось із певних міркувань підчистив. Щоб потрапити у цю бібліотеку, потрібно було лягти у капсулу-колиску, що поєднувала тебе до локальної Грибниці. Якось у бібліотеці Ненарок показав Мишкові амулетик. Його він отримав від батька, коли той летів на Марс. З амулетика розгорнулася тривимірна проекція тіла Сашкового батька. Усі показники вказували на те, що батько досі живий, але його стан погіршується. Мишко сказав Сашкові, що про це можна розповісти адміралу. Та Сашко вважав, що Оксеник багато бреше.

Адмірал запросив Сашка і Мишка на розмову у Колодязь Спогадів. Пан Оксеник розповів хлопцям про перший телепортаційний куб, задяки якому людство змогло побачити Вирій – місце, де можна перейти в інший різновид простору. Вирій дозволяв долати колосальні відстані за дуже малий час. Людство мало можливість досліджувати віддалені планети, але інше життя саме знайшло його. Люстерники прилетіли крізь Вирій і мало не знищили людей.

“Стріляний горобець” стрибнув у Вирій, і пан Оксеник сказав учням, що перший серйозний іспит вони склали. Мишко після стрибка помітив, що відсіків корабля, яких мало бути двісті п’ять, стало двісті вісім. Про це він розповів Сашкові. Той теж помітив це. Коли учні у скафандрах відправилися розчищати корабель від паростків зоряниці, Неборак і Ненарок кинули цю роботу і вирушили до одного з таємничих відсіків корабля.

Хлопці потрапили у величезну залу, заставлену різними речами. Дивні це були речі: уламки від глиняного посуду, нога, яка раніше могла бути частиною екзоскелета, меч зі скла й дерев’яний револьвер, чийсь чорний череп. Над цими предметами були дивні написи, зроблені невідомою досі абеткою. Про мандрівку хлопців дізналася Аліса Шелдон – подруга Мишка, тож довелося про все розповісти і їй.

До “Стріляного горобця” наближався космічний корабель класу “колібрі”. У розмові з адміралом Мишко зізнався, що його батьки створюють побутовий телепортер. Після цього пан Оксеник сказав, що хлопець скоро побачить маму, бо уже близько корабель “Зухвалий колібрі” з його мамою на борту. Мишко зрозумів, що татові досліди вдалися, але про це нікому не треба знати.

Пізніше Сашко розповів Мишкові, що “Стріляний горобець” брав колись участь у Великій сонячній війні з люстерниками, і за всіма ознаками виходить, що корабель колись належав люстерникам. І та абетка з відсіків – це секретний алфавіт люстерників. Сашко вважав, що будь-хто на кораблі може виявитися люстерником, який переховується серед людей уже пів сотні років, а тепер вирішив утекти до своїх і прихопити не тільки корабель, але й заручників.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ

Мишко і Сашко зайшли у бібліотеку прихованого відсіку, і тут зустрічалося багато тварин. Друзі знали, що люстерники отримали таку назву, бо здатні перетворюватися на будь-кого, хто був плюс-мінус їхнього розміру. І от перед Мишком і Сашком постало питання, як розрізнити людину і люстерника. Перебуваючи у бібліотеці, Мишко помітив, як більші тварини поглинають менших. Наприклад, мангуст проковтнув пташок, бегемот проковтнув мангуста. Згодом Сашко десь зник, тож Мишко вивіртнувся з цього звіринця. Скоро після цього хлопець зміг поговорити з мамою за допомогою засобів зв’язку кораблів. Мишко дуже хотів, щоб “Зухвалий колібрі” пролетів, не стикуючись із “Горобцем”, але адмірал попросив про допомогу.

Пан Оксеник заборонив усім користуватися віртуальними капсулами і бібліотекою, пояснивши це тим, що вчитель Воллгейм виходив у Грибницю і захворів, тож тепер ізольований. Коли Мишко вирішив порадитися з Ненароком і відправився у його каюту, там хлопця чекали інші учні: Аліса Шелдон, Верджил Фінлей, Октавія Батлер та Ігор Росоховатський. Вони стояли вони біля колиски, крізь віконце якої було видно обличчя Ненарока, досі під’єднаного до локальної Грибниці.

Шелдон сказала, що про все розповіла тим, що є у каюті. Учні не могли зрозуміти: якщо епідемія, навіщо стикуватися із “Зухвалим колібрі”, навіщо забороняти вихід у Грибницю, при чому тут секретні відсіки. За правилами, Воллгейма мали перевести до медблоку, але Аліса вже перевірила – його там немає. Октавія Батлер вважала, що про це все треба повідомити адмірала, інакше вони вимкнуть струм у Ненароковій колисці, і він не зможе вивіртнутися. Мишко зрозумів, що пан Воллгейм теж у колисці, а потім розповів друзям, що колись корабель “Стріляний горобець” належав люстерникам, і на кораблі досі переховується люстерник, який видає себе за людину. Але як відрізнити люстерника від справжнього гомо сапієнса? Саме тому Неборак з Ненароком і під’єдналися до Грибниці: треба було знайти хоч якусь додаткову інформацію. Мишко потрапив туди перший, ще до Сашка, і бібліотека вже була інфікована: тварини чомусь поїдали одна одну. Мишко встиг вчасно вивіртнутися, а Сашко – ні. І вчитель Воллгейм “захворів” через те ж: під’єднався до Грибниці, і його не випустили.

Підозра почала падати на самого адмірала. Аліса вирішила, що треба йти до власне виходу з корабельної бібліотеки, яка була розташована в одному з трьох таємних відсіків UE-80. Друзі розділилися: Верджил і Мишко вирушили до бібліотеки, а решта побігли спостерігати за адміралом.

У величезній бібліотеці Мишко і Верджил побачили повно книг, а ще різних тварин, здебільшого зв’язаних. У якійсь шафці Верджил знайшов звичайну РВ-шку – “рятівну валізку”, у яких зберігалися скафандри, вогнегасники та линва на випадок розгерметизації. Також тут була колиска. Хлопці не розуміли, який сенс іти в бібліотеку, якщо все одно збираєшся користуватися Грибницею з допомогою колиски? У колисці була чиясь шерсть. Раптом у бібліотеці пролунали постріли нейропаралізатора. Коли хлопці підійшли до протилежної стіни, перед ними з’явився старенький бібліотекар – типовий пошуковик із фентезійного сетінгу. Друзі сказали старому, що шукають Ненарока.