Стислий переказ, виклад змісту

Частина перша. Дуель

Ех Вітько, Вітько!.

Автор починає з розповіді про те, що 25 липня 1964 року у селі Великі Чаплі Вітька Горобець та Петро Білий будуть стрілятися на дуелі за дівчину — Гальку Козачок. Секундантом на дуелі зі сторони Вітьки буде Федько Котигорошко (старший), а Юрко Гречаний буде секундантом противника.

Коло двору Горобця сиділи дуелянт та Федько і розмовляли про завтрашню важливу подію. Поки Вітько хвилювався, що він може померти, його друг запевняв того, що ніч перед стріляниною потрібно ходити по хаті і думати про даму серця. Потім Котигорошка кличуть до вечері, а Вітько, зоставшись сам, пафосно декламує вірші Лермонтова. Мати кличе сина до хати, дає йому випити молока, і від того Вітьку так хочеться спати, що він забуває про настанову друга ходити з кутка в куток і солодко засинає з піском на животі (мати подумала, що син засмучений через те, що в нього болить живіт, і лікувала його гарячим піском). Далі автор роздумує над тим, як же міг головний герой закохатися у Гальку, у дівчину, з якою він провів усе своє дитинство. Одного разу “мужчина чотирнадцяти неповних років” подивився на подругу зовсім іншими очима і, відмітивши, що вона дуже гарна, весела й стрімка, закохався у неї, і ця любов довела його до дуелі. Далі автор веде розмову про те, які події відбувалися до цього дня.

Першоджерело: gdz4you.com

Творчі муки Федька Котигорошка

Про те, що Вітько закохався, він вирішив розповісти саме Федьку Котигорошку, бо вони були давніми приятелями, Федько вмів не розкривати чужі секрети й до того ж, дуже багато читав книжок про кохання, хоча інколи й не розумів їх змісту. Дванадцятилітній Котигорошко, якого прозвали Жучком через його короткі ноги, вважав себе знавцем у коханні, тож після розповіді Вітька, що той закохався, почав йому радити, як діяти в цій ситуації. Найбільш правильним рішенням Жучок вважав освідчення Галі у коханні через серенаду. Однак коли виявляється, що Вітько ніколи не писав, друг погоджується йому допомогти і пише про кохання до дівчини. Потім виявляється, що і співати закоханий не вміє, і Федя знову згоджується допомогти, хоча сам ніколи того робити не пробував. Знавець у коханні зауважує, що для справжньої серенади потрібна ще гітара, сомбреро і місячна ніч.

І куди тільки техніка дивиться!

Питання з гітарою метикуватий Жучок вирішив, взявши її у бібліотеці в сестри і переховавши в бочку. Сомбреро довелось шукати довше, допоки він не наткнувся на бриль опудала у городі діда Свирида та “позичив” його для важливого побачення. Однак з погодою справи йшли не так добре, адже у селі протягом п’яти днів моросив дощ, і про місячну ніч годі було й мріяти. Ось вже й володільці речей почали розшукувати пропажі, а погодні умови для серенади досі залишалися несприятливими. Федько жалівся на те, що хотілось би настільки розвинуту техніку, щоб за одним бажанням змінювала погоду для серенади.

Нарешті, коли дощі перестали лити, одного вечора показався на небі молодий місяць. Федько ствердив, що така ніч якраз підійде для освідчення.

Серенада

Опівночі хлопці підібралися до хати Галі, аби Вітько освідчився їй у коханні серенадою. Федько підганяв друга, щоб той швидше починав співати, але герой ніяк не міг налаштуватися. На гітарі він грати не вмів, співати не вмів, до того ж ще й бриль був на нього завеликий. Зібравшись з силами, Горобець почав співати щодуху, але вийшло так голосно, що перелякалися і кури, і собака.

Скрипнули двері: хтось вийшов на ганок, але Вітько не чув нічого і продовжував горлати серенаду ще сильніше. Хриплим криком хтось почав лаяти хлопців, а заодно і собаку Сірка за те, що він не гавкає на “співаків”. Пес почав ричати на хлопців, і ті миттю кинулись до хати Федька. Лише там, отямившись, вони зрозуміли, що помилились і прийшли співати серенаду бабі Хіврі. Вітько звинуватив в усьому Жучка, але той заспокоїв його, сказавши, що завтра вранці вони придумають новий план освідчення у коханні. Та раптом Котигорошка осінила геніальна думка опублікувати серенаду в газеті. На тім і домовились.

“Шановний товаришу Горобець!”

З того часу, як хлопці відправили серенаду до газети, пройшло багато часу. Вітько не пропускав жодного номера, шукаючи між рядків знайомі:

Дорогая Галю,

Я тебе кохаю.Серце в грудях б’ється

І до тебе рветься…

Одного ранку товариші знову йшли на пошту запитати, чи не приходив їм лист. Раптово Вітька застиг на місці, бо побачив Гальку Козачок, яка, здається, не йшла, а летіла. Оторопівши, закоханий не зміг вимовити і слова, коли Галя підійшла до них. Ой, що ж то кохання робить з таким балакучим хлопцем. Потім дівчина звернулась до його друга, Жучка, який ховався за спиною Вітьки і запитала, що з тим сталося. На це запитання Федько відповів, що його друг закохався.

У цей момент Вітько чкурнув так, що лише п’ятки мерехтіли. Федько повільно пішов додому, але Галя наздогнала його і попросила розказати, у кого ж закохався Горобець. Однак на таку пропозицію вірний товариш відповів: “Ти хочеш, щоб я за солодку халву сказав, що Вітька в тебе закоханий?”, і з гордістю, що не видав таємницю друга, пішов додому. Галя знову наздогнала його, її обличчя пашіло жаром. Вона вручила листа, який прийшов Вітьці з газети, і Жучок побіг до друга.

У листі було сказано, що “шановний товариш Горобець” не розуміє сучасних проблем. Було б актуальніше написати про довгоносиків, які знищують посіви цукрових буряків, а не про кохання до Гальки Козачок.

Зілля, що приворожує…

Наступного дня Федько Котигорошко, читаючи “У неділю рано зілля копала”, раптом зрозумів, що вони з Горобцем не з того почали, і помчав до баби Векли, місцевої знахарки, за зіллям, яке б миттю приворожило Галю до Вітька. Баба Векла була старою жінкою з поганим слухом, і тому Федьку доводилося голосно кричати, пояснюючи, що йому потрібно приворотне зілля. Але бабуся почула тільки те, що у Федька болить живіт від крику, і повела його до хати. Там вона йому дала випити зілля, яке було лікувальним. Через той напій Федько часто бігав у бур’яни, кожного разу згадуючи бабу Веклу недобрим словом. Однак Жучок, коли йому стало легше, знову почав думати, що ж їм з Вітькою робити “на даному етапі”.

Федько готує агресію

Допоки Галя пурхала пташкою по селу Великі Чаплі, хлопці роздумували, як підкорити її серце. Федько наголошував на тому, що прийшов час діяти, і далі тягнути не можна. Він приємно здивував друга тим, що цілу ніч писав листа від його імені Галі з пропозицією зустрітися. Лист був перенасичений епітетами, метафорами та порівняннями. Від таких слів у Вітьки навіть паморочилось в голові. Нічого не зрозумівши, він визнав, що лист написаний сильно і, з надією на друга, відправив його вручити листа Галі.

Діалог про підготовку до штурму

Коли Федько повернувся, Вітько почав розпитувати друга, як все пройшло. Жучок казав, що він листа віддав, вона його прочитала, потім довго дивилася на нього, ніби намагаючись щось зрозуміти, а потім розсміялася і сказала передати, щоб Горобець сьогодні наніс їй візит о п’ятій годині. Закоханий спочатку не зрозумів, що це за візит, і чи важкий він, щоб його наносити, але коли друг пояснив, що Галя призначила йому побачення, від радості скрикнув і водночас розгубився, адже не знав, як себе вести, коли він зостанеться з нею наодинці. Федько порадив йому побільше зітхати і називати її ласкавими словами. А якщо вона його не любить, то назвати її зміюкою і швидше тікати.

Вітько Горобець більше злякався, аніж зрадів.

На Голгофу!

На побачення Вітько йшов, як на каторгу. Йшов повільно, наче намагаючись відтягнути момент зустрічі. Поруч з ним йшов вірний приятель, якому Вітько сказав вертатися, бо цей шлях він повинен пройти сам. Федько, дивлячись услід другу, думав, що йому теж колись потрібно буде пройти цією дорогою першого побачення. Яка ж все-таки у чоловіків тяжка доля…

Хата Галі була все ближче, а у Вітьки ще більше билося серце. І ось він побачив її, на мить зупинився, замилувавшись чарівною посмішкою дівчини. Вона грайливо привітала його та запросила сісти на лавочку. У хлопця знову відібрало мову, і він просто несміливо дивився на Галю та слухав її розповіді про те, як вона розносила пошту. Потім Горобець почав зітхати, як йому радив Жучок. Зітхаючи третій раз, Вітько гикнув так, що Галя почала його тарабанити по спині, думаючи, що він вдавився. І десь раптом взялась у закоханого та сміливість, щоб взяти Галю за руку. Але дівчина швидко згадала, що мати просила її наносити діжку води. Вітько згодився допомогти, на що дівчина схвально відповіла, назвавши його “Вітюньчиком”. Хлопець разом зі своїм другом, який чекав його коло забору, наносив 30 відер води. Галя на прощання сказала, що чекає їх на рандеву ще й завтра.

О зміюко лукавая!!!

Другого дня, доки хлопці рубали Галі дрова, дівчина десь зникла. І раптом сталося те, чого приятелі не очікували. Федько підняв голову, щоб нанести удар, і побачив таку картину: Галя Козачок йшла поряд з сином чаплівського фінагента Петром Білим та посміхалась йому. Вітько відразу ж скипів і розлютився на дівчину. Друзі зрозуміли, що дівчина обкрутила їх навколо пальця. Федько швидко опам’ятався і нагадав, що від жінок можна багато чого чекати. Він розповів історію, що навіть село їх Великі Чаплі постраждало від кохання і жінок, бо раніше то був хутір козака Чаплі, якого прозвали так через те, що у нього був ніс, як у чаплі. І все було добре в того козака, поки не закохався він в дочку шинкарки, Оксану, але він їй не сподобався, і вона відмовила йому. Козак вирішив підібратися до дівчини через її матір, яку задобрював тим, що ходив кожного дня у шинок. І здавалось Данилу, що чим більше і частіше він п’є, тим добрішою стає до нього шинкарка. Однак виявилось пізніше, що свататися до Оксани вже немає сенсу, бо всі борги у шинок довелось віддавати хутором, який шинкарка назвала Чаплі на честь козака.

Дослухавши цю історію, Вітько не заспокоївся і пригрозився вбити Петра. Жучок сказав, що про дуелі він знає багато, згодився бути його секундантом та дістати самопалів.

От вам і все!

Автор знову повертається до опису останньої ночі перед дуеллю.