Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Пролог

Краків, осінь 1943 року. Одного вечора Оскар Шиндлер у дорогому одязі сідає в свій лімузин і відправляється на дружню вечерю до гауптштурмфюрера (капітана) СС (військово-поліційна організація Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії) Амона Ґьота, який керував табором примусової праці Плашув (табір був за 10км від міста). На той час Польща була окупована німцями, а Краковом керував Ганс Франк, фаворит Націонал-соціалістичної партії.

Оскар Шиндлер мав власну фабрику й завод у передмісті Заблоче. У нього було дві квартири: одна на фабриці, а інша − на вулиці Страшевського у старому Кракові.

У таборі примусової праці Плашув мешкали 20 000 наляканих євреїв. Раніше на території табору був єврейський цвинтар, а тепер з надгробних плит Ґьот наказав викласти дорогу.

Шиндлер завітав до Амона з подарунком − позолоченим портсигаром, придбаним на чорному ринку. Впродовж вечері для гостей грали брати−євреї Роснери: Генрі на скрипці, Лео на акордеоні. Цілий день брати важко працювали, а тепер мусили веселити високе товариство. Амон міг вбити їх на місці, тож вони грали дуже старанно.

Цієї ночі за столом у Ґьота зібралися семеро чоловіків. Крім Шиндлера і господаря серед гостей були Юліан Шернер − начальник Амона, очільник СС у краківському генерал-губернаторстві, шеф поліції, оберфюрер (полковник). Був також Рольф Чурда − голова краківського відділу СД, оберштурмбаннфюрер (підполковник). Шернер і Чурда були найпочеснішими гостями, адже цей табір був їм підпорядкований. Був також гер Франц Бош, ветеран Першої світової війни, начальник усіляких майстерень − законних і незаконних − у таборі Плашув. Він був “економічним радником” Юліана Шернера і мав у місті ділові інтереси. Оскар зневажав Боша й обох поліцаїв − і Шернера, і Чурду. Проте мав заручитися їхньою підтримкою заради того, щоб його особливий завод на Заблочі мав право на існування, − тож регулярно надсилав їм подарунки. Де в чому поділяли почуття Шиндлера лише двоє гостей − Юліус Мадріч, господар фабрики з пошиття уніформи у таборі Плашув, і управитель Мадріча Раймунд Тіч. Мадріч і Тіч таємно підгодовували своїх в’язнів-працівників. З чоловіками були чотири жінки − висококласні повії з Кракова − польки й німкені.

Оскар Шиндлер був судетським німцем, таким собі провінціалом. Він добре платив, знав, де взяти дефіцитний товар, умів пити й мав неквапливе, грубувате почуття гумору. У жінок Оскар мав непристойний успіх.

Відійшовши з Шиндлером набік, гер Бош попросив дати для своєї тітоньки в Бремені, яка потрапила під бомбардування, потрібний посуд з “Deutsche Emailwaren Fabrik”. DEF (так називали фабрику німці), або “Емалія” (так називали поляки і німці) − була успішною справою Оскара. Бош просив по шість дюжин усього − супових мисок, тарілок, кухлів… Шиндлер пообіцяв, що пришле посуд до Боша. Звичайно, ніякої тітки не було.

Гості помітили, що Амонова служниця−єврейка Гелена Гірш побита. Це було звичайним явищем, і Ґьот любив знущатися з неї навіть при гостях.

У цей же час у спальні Амона в’язень табору, єврей Польдек Пфефферберґ і ординарець Амона Лісєк відмивали ванну. Євреї чули музику Роснерів, вибухи сміху, голоси і боялися, щоб нікому не страпити на очі.

Мадріч і Тіч швидко відкланялися, Шиндлер готувався зробити те саме. Ґьот з однією з повій рушив у спальню. Оскар наздогнав коменданта і сказав, що вже йде, але потім тихенько прокрався на кухню.

Пфефферберґ і Лісєк не змогли уникнути коменданта, тож Лісєк отримав два сильні удари. Потім Амон наказав їм з Пфефферберґом забиратися геть (через кілька днів Амон застрелив Лісєка, бо той запряг коня в коляску для гера Боша, не спитавши дозволу коменданта).

Шиндлер зайшов на кухню до Гелени Гірш. Дівчина налякалася, та Оскар тільки хотів поспівчувати їй. Він дав їй велику цукерку, за яку можна було щось виміняти. Шиндлер сказав, що Амон не вб’є її, бо вона занадто йому подобається, але комендант нікому не хоче показувати, що йому подобається єврейка. Оскар пообіцяв, що спробує витігти її звідси на свою фабрику, а Гелена дала йому пачку грошей, окупаційних злотих, щоб він допоміг викупити з табору її молодшу сестричку. Оскар пообіцяв зайнятися цим і взяв гроші.

Отак ризиковано й починається історія Оскара Шиндлера.

Розділ 1

Німці узяли Краків 6 вересня 1939 року. І по їхніх свіжих слідах у це місто увійшов Оскар Шиндлер, який бачив, що Краків має стати жвавим містом за нового режиму.

Оскар народився 1908 року в Австрійській імперії, у місті Цвіттау, де мешкала велика громада судетських німців. Оскар пройшов курс реальної гімназії, яка мала випускати інженерів − гірняків, механіків, цивільних, − тих, які добре вписувалися в промисловий пейзаж містечка. В Оскарового батька був завод з виробництва сільськогосподарської техніки. Шиндлери були католицькою сім’єю. Оскарова мати Луїза була жінкою побожною. Батько Ганс Шиндлер любив коньяк і сидіти в кав’ярнях. Його сім’я мешкала на сучасній віллі, оточеній садами, що відокремлювали місто від промислової частини. У сім’ї було двоє дітей − Оскар і Ельфріда. Оскар цікавився машинами і мотоциклами, брав уяасть у перегонах.

Влітку 1928 року Оскар поспіхом побрався з селянською дочкою, внаслідок чого втратив прихильність батька, в якого й працював. Дівчина походила з ганацького села на схід від Цвіттау, її батько теж був проти шлюбу. Емілія, так її звали, і Оскар оселилися після весілля на квартирі в Цвіттау. Оскар відслужив у чехословацькій армії, а повернувшись, вечорами лишав Емілію саму і допізна засиджувався в кав’ярнях, спілкуючись із дівчатами. Родинна справа збанкрутувала у 1935 році, і того самого року батько пішов від Оскарової мами. Оскар зненавидів його за це.

Згодом Оскар став відповідальним за продажі в “Моравській електротехніці”. Головна контора цієї компанії розташовувалась у Брно, і Оскар часто їздив туди-сюди між Брно і Цвіттау. Коли померла мати, він ще більше зненавидів батька. На момент того похорону Оскар уже причепив на лацкан свастику. Невдовзі німець Ебергард Ґебауер запропонував Оскару працювати на Іноземний відділ абверу, і Оскар погодився.

Розділ 2

Прибувши у Краків, Шиндлер почав цікавитися різними заводами і фабриками, щоб розпочати свій бізнес. Він познайомився з польським євреєм Іцхаком Штерном, який працював головним бухгалтером в “Й. С. Бухгайстера і компанії” на Страдомській вулиці у Кракові. Шиндлер планував займатися текстилем, наприклад, Бухгайстера, тож спитав поради в Штерна. Оскара зовсім не хвилювало, що Іцхак − єврей, який проходив уже не під одним указом, а під кількома. Він мусив не лише декларувати своє походження, а й носити особливу реєстраційну картку, позначену жовтою смугою. Його офіційна пайка як недолю дини була майже вдвічі меншою, ніж пайка поляка за національністю, який теж перебував у статусі унтерменша.

Шиндлер почав розпитувати єврея про місцеві ділові кола. Штерн знав тут усе, тож порадив зайнятися виробництвом емальованого посуду, бо на війні завжди потрібне столове приладдя й посуд для польової кухні. Та й Інспекцію з озброєння очолював генерал-майор вермахту Юліус Шиндлер, хоч і не родич Оскара, але цим можна було скористатися. Штерн порадив Оскару орендувати фабрику з можливістю купівлі, бо це краще, ніж бути тройгендером, якого повністю контролює міністерство економіки, і в такому разі можна буде брати на роботу євреїв − дешеву робочу силу. Після цієї відвертої розмови між Шиндлером і Штерном зав’язалася міцна дружба.

Розділ 3

Леопольд Пфефферберґ був ротним у Війську Польському під час останньої трагічної кампанії. Йому вдалося втекти після поранення до рідного Кракова, де він зайнявся торгівлею на чорному ринку. Торгівля йшла бадьоро і серед самих поляків, але здебільшого серед польських євреїв, які не могли прохарчуватися на скупі талони.

Колись давно Леопольд належав до національної збірної Польщі з лижного спорту, навіть мав пістолетик двадцять другого калібру − озброєння для можливої втечі або ж на випадок, якщо його у квартирі накриє гестапо. Із цієї напівзабавки Пфефферберґ одного листопадового дня ледь не застрелив Оскара Шиндлера. А все було так. Шиндлер зайшов до мами Польдека − Міни Пфефферберґ, яка займалася облаштуванням квартир у різних стилях. Оскар хотів, щоб вона облаштувала все у квартирі на Страшевського, бо мала приїхати з Цвіттау його дружина Емілія, яка лише час від часу провідувала чоловіка. Сам же Оскар мав у Кракові уже дві коханки.

Тож коли Оскар зайшов до пані Пфефферберґ, Польдек, що саме був вдома, налякався і вийняв пістолета. Та коли Польдек почув, що йдеться про роботу для матері, то скоро по-дружньому розбалакався з Шиндлером. А за тиждень Польдек уже постачав дефіцитні товари для Оскара.

Розділ 4

Наступного разу Іцхак Штерн зустрів Оскара Шиндлера ранком на початку грудня у конторі Бухгайстера. Поговоривши з начальником Штерна, Оскар постояв біля столу єврея і сказав, що “завтра почнеться”.

Мабуть, Шиндлер сподівався, як і краківські євреї, що німці − цивілізований народ. Та наступного дня почався рейд по єврейські коштовності й хутра, також мали відбутися виселення пожильців з будинків і квартир на заможнішій межі Кракова й Казімєжу.

Та айнзацгрупа, яку відрядили діяти на Казімєжі того вечора, належала до еліти. Вони залишили дрібноті з краківського СС похмуру працю пошуку каблучок з діамантами і пальт, підбитих хутром, а самі взялися за краківські синагоги.

Ганс Франк не мав прямої абсолютної влади над тими спецзагонами, які йшли на Казімєж. Поліцаї Генріха Гіммлера, хоч би де працювали, завжди були самі собі законом. Франк був переконаний, що повинен бути єдиний концентраційний табір для євреїв, але десь далеко від Кракова.

СС пішло економічною війною від дверей до дверей на вулицях Якуба, Юзефа й Ізака, де жили євреї. Вони вламувалися до квартир, витягали речі з шаф, ламали замки письмових столів і комодів.