Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Події відбуваються у майбутньому. Розповідь ведеться від першої особи – психолога Кріса Кельвіна

ПРИБУТТЯ

Кріс Кельвін прибуває на станцію, яка знаходиться над планетою Соляріс. Він здивувався, що його ніхто не зустрів, на станції всюди безлад, а роботи кудись зникли. В одній з кабін він нарешті зустрічає людину – доктора Снаута, кібернетика і заступника Гібаряна. Снаут вражає Кріса тим, що має обпалене обличчя, виглядає наляканим і говорить не зовсім зрозумілі речі. Почувши, що Кріс прибув з Землі, Снаут дещо заспокоюється, але не хоче розповідати, де подівся доктор Гібарян, який керує станцією. Зі слів кібернетика Кельвін зрозумів, що з Гібаряном щось сталося сьогодні на світанку. Крім Снаута і Кельвіна, на станції ще був Сарторіус, та Крісу поки не вдалося з ним побачитися. Кельвін і Снаут домовилися зустрітися через годину. Перед тим як розійтись, Снаут попередив Кельвіна, що коли він побачить тут ще когось, то краще не робити нічого. Виходячи з кабіни, Кельвін помітив, що на пальцях Снаутових рук запеклася кров.

СОЛЯРИСТИ

Після розмови зі Снаутом Кельвіна не покидало відчуття, ніби хтось за ним спостерігає. Він зайшов у свою кабіну, щоб скинути скафандр і прийняти душ. Через ілюмінатор було видно Океан, який покривав майже усю планету. У кімнаті теж панувало безладдя. Прийнявши душ, Кельвін подумав смерть Гібаряна, про те, що тут його неможливо поховати. Кімнату оповивали сутінки, напруження Кельвіна дедалі зростало. Щоб перебороти це почуття, він узяв з книжкової полиці книгу про історію планети Соляріс. Все це Кріс добре знав. Отож, Соляріс було відкрито майже за сто років до його народження. Планета оберталася довкола двох сонць – червоного й голубого. Спершу вчені вважали, що тут не може існувати життя, але потім пересвідчилися, що орбіта планети постійна, тому почали різні дослідження. Підтвердився активний характер руху Океану. Біологи вбачали в Океані досить примітивне утворення, щось на зразок однієї рідкої клітини, але астрономи й фізики стверджували, буцім це надзвичайно високоорганізована структура, яка за складністю своєї будови, можливо, переважає навіть земні організми. Досі ніхто не розумів, як драглиста маса може стабілізувати орбіту небесного тіла. Коли Кельвін ще ходив до школи, Соляріс було вже повсюдно визнано планетою, на якій є життя, але яку населяє тільки один мешканець, вагою в сімнадцять більйонів тонн. Багато вчених намагалися встановити контакт з Океаном, наприклад, з допомогою спеціальних електронних апаратів, які трансформують імпульси, посилаючи їх в обох напрямках. Реакція Океану на той самий подразник жодного разу не була однакова. Вчені дійшли висновку, що Океан – джерело електричних, магнітних, гравітаційних імпульсів – розмовляв мовою, схожою на мову математики. Цікаво, що рухлива поверхня Океану могла утворювати найрізноманітніші форми. Поступово зацікавлення щодо планети зникало, бо це була “справа безнадійна”. Та про повну ліквідацію станції поки що ніхто не наважувався заговорити – це було б відвертим визнанням поразки. Багато говорили, що Соляріс – це велетенський мозок, який випередив у своєму розвитку нашу цивілізацію на мільйони років.

Коли Кріс розклав на столі карту Соляріса і почав розглядати її, він відчув на собі чийсь погляд, хоч раніше забарикадував двері. Чоловік рвучко обернувся, але кімната була порожня.

Час було вже йти до Снаута. Вийшовши у коридор, Кельвін зайшов до кімнати Гібаряна. Там був розгардіяш. Серед паперу Кельвін знайшов короткий план експерименту, який мав відбутися три тижні тому. Гібарян збирався піддати плазму Океану дії наджорстких рентгенівських променів, хоч це було заборонено законами. Коли за дверима залунали кроки, Кельвін вхопив ручку й притримав. Той, хто намагався відчинити двері, пішов геть.

ГОСТІ

Кельвін взяв собі Гібарянові нотатки, а також знайшов конверт, у якому Гібарян занотував: “Ann. Solar. Vol. I. Anex, а також Vot Separat 2. Мессенджера в справі F; “Малий Апокриф” Равінцера”. Йшлося про додаток до першого тому “Соляристичного щорічника”. Кельвін знав про цю книгу, але жодного разу не розгортав його. Однак ні про Равінцера, ні про його “Малий Апокриф” він ніколи навіть не чув. Крім цих знахідок, Кельвін прихопив кишеньковий магнітофон Гібаряна.

Вийшовши з кабіни Гібаряна, Кріс був вражений новим видовищем: з глибини коридора неквапливо йшла величезна на зріст негритянка. Вона була боса, на собі мала лише спідницю з соломи. Жінка пройшла повз нього і не помітила. Кельвін не розумів, що ж відбувається.

У радіостанції Кріс зустрів Снаут. Чоловіки трималися стримано. Кельвін не звірявся про те, що бачив і що знайшов. Розмова не клеїлася. Кельвін сказав, що знає про експеримент з рентгеном. Снаут сказав, що це була ідея Гібаряна. Зі слів Снаута було зрозуміло, що він знає про негритянку, а відчинити двері намагався він. Потім Кельвін дізнався, що Гібарян у холодильнику, Снаут знайшов його у шафі, це було самогубство. Кельвін натякнув, що Гібарян міг щось побачити. Снаут на це нічого не відповів, але сказав, що Сарторіус у лабораторії і не виходить звідти й на хвилину. Нарешті Кельвін сказав, що на станції хтось є, і помітив, що пальці Снаута уже без слідів крові. Кельвін поросив бути відвертим, але Снаут говорив щось незрозуміле, зізнався, що вони замкнули на складі усіх роботів, але чому – не пояснив. Десь за стіною зачовгали босі ноги. Хода наближалась, та було видно, що Снаут не боїться.

САРТОРІУС

Знову побувавши у кабіні Гібаряна, Кельвін знайшов перший том “Соляристичного щорічника” разом з додатком. Там було виділене ім’я Андре Бертон. Цей чоловік був запасним пілотом на кораблі Шенагана. Ось що прочитав Кельвін. Висадившись на Соляріс, експедиція діяла дуже обережно. Та коли через шістнадцять днів з’ясувалося, що плазматичний Океан не тільки не виявляє жодних ознак агресивності, а, навпаки, відступає перед кожним предметом, який наближається до його поверхні, Шенаган та його заступник Тімоліс скасували частину застережних заходів. Відтак експедицію розбили на невеликі групи по два-три чоловіки, які здійснювали над Океаном польоти. Через кілька днів двоє вчених, Каруччі й Фехнер, вирушили в дослідницький політ над Океаном. Коли через шість годин вони не повернулися, було оголошено тривогу. Каруччі вдалося віднайти, а от Фехнер зник. Така історія першої жертви Океану. Пошуки тіла – в скафандрі воно мало плавати на поверхні – не дали ніяких наслідків. Пізніше того ж дня з’явився Бертон. Він був у стані нервового шоку; самотужки вибравшись із вертольота, він одразу ж кинувся тікати. А коли його піймали, почав кричати й плакати. Через два дні він дав рапорт, та його слова були визнані за плід хворобливої уяви людини, отруєної атмосферними газами. Про все це мовилося в додатку.

Тепер Кельвіну потрібно було знайти ще “Малий Апокриф”. Він вирішив продовжити пошуки завтра, а тепер відправився до Сарторіуса. Той досі був у лабораторії, звідки чулося якесь негучне попискування. Кельвін постукав у замкнені двері, почав кликати Сарторіуса, навіть тупіт маленьких ніжок дитини. Нарешті Сарторіус крикнув, що відчинить, але Кельвін мусить пообіцяти, що не ввійде досередини.

Коли Сарторіус вийшов, то видався Кельвіну дуже худим і втомленим. Кельвін допитувався, чому його тут не приймають і не ознайомлюють з тим, що тут діється. Та Сартуріуса, здавалося, більше цікавило те, що відбувається за дверима лабораторії. Було видно, що він не почував вини за смерть Гібаряна. Потім Сартуріус благав Кельвіна йти геть і обіцяв, що пізніше прийде. А коли він відчинив двері, Кельвіну здалося, що там пролунав дзвінкий дитячий сміх.

Кельвін був вражений і хотів дізнатись про правду, хоча навіть не уявляв, чи зможе її зрозуміти. Згодом він пройшов повз радіостанцію, де досі видів Снаут. Він спитав кібернетика, чому йому не хочуть пояснити, що тут відбувається. “Ти все зрозумієш, коли до тебе самого прийдуть гості”, – відповів Снаут.

Кельвін вирішив побачити тіло Гібаряна, яке знаходилося у морозильній установці. Та який він був вражений, коли поруч з тілом побачив негритянку! Вона лежала на двадцятиградусному морозі, але була тепла і жива, сама мов поринула в глибокий сон.

Кельвін вийшов і подумав, що збожеволів, та згодом відкинув цю думку і зрозумів, що все тут відбувається насправді. Трохи заспокоївшись, втомлений чоловік поїв і пішов спати у свою кабіну.

ГЕРІ

Коли він розплющив очі, помітив, що навпроти ліжка сидить Гері, в білому платті, боса. Спершу Кельвін подумав, що це сон. Він хотів, щоб Гері щезла, та все це було насправді. Раптом його пойняв страх. Коли він спитав, звідки вона взялася, жінка відповіла, що не знає, і просто прийшла. На її руці був маленький слід уколу. Кельвіна обсипало морозом, адже його покійна дружина, а це була саме вона, мала цей слід від уколу смертельної ін’єкції. Перед самогубством вона написала йому п’ятеро слів на листівці, яку він досі носив при собі. Перед тим, як вона покінчила з життя, вони з Кельвіном посварилися і він пішов від неї, забравши речі.

Кельвін був абсолютно певен, що це не Гері, й майже не сумнівався, що сама вона про це не знає. Вона не могла відповісти, де її речі, багато чого не пам’ятала. Він сказав, що вийде на годинку, бо голодний, і вона сказала, що йде з ним. Це була вже явно інша Гері: та, колишня, ніколи не нав’язувалася. Гері говорила, що повинна весь час бачити його. Чоловік почав заламувати її руки за спину, та в Гері була така фізична сила, що його спроба зійшла нанівець. Сама вона наче й не помітила його злого наміру. Тепер Кельвін зрозумів, що таке саме коїться з усіма іншими на станції. Він ще спробував дати їй снотворне, та випивши його, жінка не заснула. Тоді він привів її до невеличкої ракети, люди в ній літали тільки у виняткових випадках, бо вона не відчинялася зсередини. Саме це й було йому потрібно. Кельвін посадив Гері у ракету, затягнув усі гайки і приготувався запустити.