Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Десятирічна дівчинка Джейн Ейр жила у Ґейтсхеді з місіс Рід, у якої було ще троє власних дітей – Еліза, Джон і Джорджіана. Місіс Рід була дружиною покійного дядька Джейн Ейр. Батьки дівчинки померли давно, а містер Рід прихистив колись Джейн, бо був рідним братом її мами.
Місіс Рід ставилася до Джейн Ейр погано, вважала, що дівчинка не хоче бути привітною й лагідною дитиною. Ще більше знущань Джейн терпіла від тітчиних дітей. Чотирнадцятирічний Джон Рід ненавидів Джейн, тиранив і мучив безперестану. Дівчинка дуже боялася його і мусила слухатись. Якось він побачив, що Джейн читає книжку і сказав, що вона не має права читати їхні книжки. Джон дав їй стусана, а потім влучив у неї грубим томом. Джейн вдарилась об одвірок і розбила голову, з рани потекла кров. Вона відважилась назвати Джона гидким і жорстоким, діти почали битися. Еліза й Джорджіана покликали матір, прибігли й няня Бесі та покоївка Ебот. Розлючена місіс Рід наказала відвести дівчинку до червоної кімнати й замкнути там.
Бесі та Ебот насварили Джейн і зачинили у червоній кімнаті, де дев’ять років тому помер дядько Рід. Дівчинка сиділа там і думала про часті докори про те, що вона живе на ласкавому хлібі, що вона не рівня Елізі, Джорджіані та мастерові Джону. Дівчинка розуміла, що їй слід було б вдавати безжурну, обдаровану, пустотливу дитину, та вона не могла брехати собі й іншим. Раптом Джейн здалося, що в кімнаті може з’явитися дух її дядька. Побачивши якесь світло на стіні, дівчинка дуже налякалася, почала кричати і щосили заторгала дверми. На її крик збіглися місіс Рід, Бесі та Ебот. Тітка наказала, щоб дівчинка сиділа в кімнаті ще одну годину. Та тільки Джейн замкнули знову, як від переляку вона зомліла.
Отямилась дівчинка у своєму ліжку. Поруч був аптекар містер Лойд, і няня Бесі. Тепер до Джейн ставилися лагідно і спокіно. Наступного дня аптекар прийшов знову. Залишившись з ним наодинці, Джейн розповіла, що її зачинили в кімнаті, де живе привид, що вона не має батьків і братів та сестер, що Джон Рід збив її з ніг, що навіть служниці кажуть їй, що в неї менше прав, ніж у них. Після цього містер Лойд поговорив з місіс Рід і порадив віддати дівчинку до школи. З розмов служниці і няньки Джейн дізналася, що її батько був бідний священик і що її мати одружилася з ним проти волі своєї родини; старий містер Рід позбавив її спадщини; через рік після шлюбу батько Джейн захворів на тиф, а мати заразилася від батька й померла за місяць після нього. Після цього маленьку Джейн забрав до себе містер Рід. Перед смертю він взяв в дружини обіцянку, що вона завжди піклуватиметься про Джейн.
Джейн одужала і дуже хотіла до школи. Місіс Рід відділила дівчинку від своїх дітей, а коли між Джейн і Джоном виник якось конфлікт, тітка трусонула дівчинку за плечі і ляснула кілька разів по щоках.
У Ґейтсхеді відсвяткували Різдво і Новий рік, але Джейн не брала участі у цих веселощах. Іноді до неї приходила Бесі й була дуже лагідна. Якось у січні до тітки приїхав якийсь чоловік. До вітальні покликали й Джейн. Чоловіка звали містер Броклґерст, він був опікуном школи, у яку тітка хотіла влаштувати Джейн. Після розмови з місіс Рід містер Броклґерст вважав Джейн неслухняною і брехливою, тому він повівся з дівчинкою холодно і залякував пеклом. Коли чоловік пішов, Джейн наважилася сказати тітці, що вона не облудна. Дівчинка говорила, що завжди каже правду, що не може брехати, що любить тітку. Джейн пообіцяла, що всім розповідатиме, як тітка ставилася до неї несправедливо і жорстоко. Місіс Рід виглядала наляканою, а для Джейн це перша здобута перемога.
До школи, яка знаходилася за п’ятдесят миль, дівчинку відправили саму. Тітка подбала, щоб навіть на канікули Джейн не поверталася у Ґейтсхед. Дорога видалася дівчинці довгою. Першою, хто її зустрів за з Ловудської школи, була міс Мілер, молодша вчителька. У школі жили дівчата від дев’яти до двадцяти років, їх було не більше вісімдесяти. Всі вони були вбрані в однакові незграбні коричневі сукні та довгі полотняні фартухи. Весь день проходив за розкладом, дівчата багато молилися і читали Біблію. Першого ранку на сніданок подали пригорілу вівсянку, ніхто з дівчат не зміг її їсти. Потім почалися уроки, учительок було чотири: міс Сміт навчала кроїти й шити; міс Скетчерд викладала історію й граматику, була дуже запальною; мадам П’єро була родом з Франції і вчила французької мови; міс Темпл була дуже добра й дуже розумна, вона була директрисою. Марія Темпл відразу сподобалася Джейн, бо була висока, ставна і вродлива, мала карі очі, що сяяли добрістю.
На прогулянці в саду Джейн познайомилася з однією дівчинкою, яку звали Елен Бернс. Дівчинка часто кашляла, любила читати, була дуже розумною. Вона пояснила Джейн, що “Ловудський притулок” – пристановище для бідних сиріт, які живуть на пожертви багачів. Недавно Наомі Броклґерст побудувала нову половину школи, а її син-священник, містер Броклґерст, тут тепер усім порядкує, і міс Темпл доводиться відповідати перед ним за всі свої дії.
З кожним днем Джейн бачила недоліки школи: всюди було холодно, їсти давали мало, а часто продукти були зіпсовані. У Елен Бернс був особистий ворог у вигляді міс Скетчерд, яка весь час робила дівчинці зауваження, била і при всіх висміювала. Елен зовсім не ображалася на міс Скетчерд і вважала, що на зло треба відповідати добром, хоч Джейн не розуміла, як можна мовчки терпіти таку зневагу.
У Ловуді минула перша чверть. Протягом січня, лютого та частини березня дівчат водили тільки до церкви, але в саду вони мали щодня проводити цілу годину, хоч був сильний холод, а дівчата не мали достатньо теплого одягу. Кожної неділі вони на цілий день йшли до броклбріджської церкви, де правив службу Божу їхній опікун. Містер Броклґерст якось з’явився у Ловуді зі своєю дружиною і дочками. Він стояв біля міс Темпл і стиха говорив їй на вухо, що в школі треба на всьому економити, а дівчат треба вчити витривалості, терпіння й самозречення. Коли містер Броклґерст побачив дівчинку з кучерявим волоссям, то наказав коротко обстригти усіх дівчат, бо потрібно виховувати в них скромність і поміркованість, а не пристрасть до пишних уборів та зачісок. Його ж дружина і дочки демонстрували зовсім не стриманість у вбранні і зачісках. Джейн боялася потрапити на очі містеру Броклґерсту, але в неї з рук випала грифельна дощечка, тож він її впізнав. Чоловік наказав дівчатам поставити Джейн на стільця, а потім виголосив, що лукавий вже знайшов у душі Джейн притулок, бо ця дівчинка – брехуха. Джейн не могла витерпіти такого сорому. Коли усі розійшлися, вона злізла зі стільця і заридала. Її підтримала Елен Бернс, а потім прийшла міс Темп і покликала дівчаток у свою кімнату. Вчителька сказала Джейн, що вважатиме її такою, якою вона себе покаже. Джейн розповіла їй невеселу історію свого дитинства. Міс Темпл сказала, що напише до містера Лойда, аптекаря, і якщо він підтвердить те, що Джейн оце розповіла, з нею буде привселюдно знято всі обвинувачення. Потім директриса розпитала Елен, як вона почувається, бо в дівчинки часто були напади сухого кашлю. Міс Темпл пригостила дівчаток чаєм, грінками і пирогом з кмином. Того вечора Елен і Джейн були дуже щасливі, а через кілька днів міс Темпл оголосила у школі, що Джейн ні в чому не винна.
Настала весна, стало тепліше, але у школі спалахнув тиф, вона перетворилася на шпиталь. Недоїдання і задавнені застуди так знесилили вихованок, що більше половини захворіло. Навчання припинилось, здорові дівчата могли гуляти довкола Ловуда. Вся увага міс Темпл була звернена на хворих, багато дівчат померли. Джейн не захворіла, тому могла з ранку до вечора блукати лісами й долинами. Її подруга Елен теж була хвора, але не тифом, а сухотами. Елен жила в кімнаті міс Темпл, дівчаткам не дозволяли розмовляти.
Одного вечора Джейн побачила, що до Елен приїхав лікар. Доглядальниця розповіла дівчинці, що Елен дуже погано. Вночі Джейн проникла до кімнати міс Темпл і поговорила з подругою. Джейн лягла до неї в ліжко і заснула. Коли вона прокинулася, доглядальниця несла її коридором назад до спальні. Джейн ще дрімала, а Елен була вже мертва.
Минуло вісім років. Коли епідемія тифу згасла, на школу звернули увагу. Було проведено розслідування і поступово зібрано різні факти, що викликали величезне обурення. Ці викриття були ганебні для містера Броклґерста, але вони пішли на користь школі. Кілька багатих і доброзичливих мешканців того графства дали велику суму грошей на спорудження зручнішого будинку в кращому місці; було запроваджено нові правила, поліпшено харчування.
Життя Джейн було одноманітне, але вона здобула добру освіту. Міс Темпл і далі залишалася директрисою. Її дружба й товариство були для Джейн найбільшою втіхою. Та потім міс Темпл одружилася й виїхала з чоловіком-священиком. Джейн уже два роки була в Ловуді вчителькою, але їй хотілося змін. Тож вона дала в газету оголошення про те, що шукає посади ґувернантки в сім’ї з дітьми і може навчати шкільної програми, французької мови, малювання та музики. Через тиждень Джейн отримала один лист, у якому їй пропонували посаду виховательки дев’ятилітньої дівчинки. Щоб поїхати туди, потрібен був дозвіл місіс Рід, але тітка написала в школу, що Джейн може робити все на свій розсуд.
Перед від’їздом Джейн чекала несподіванка: до неї приїхала Бесі, яка дізналася від місіс Рід, що Джейн покидає школу, бо знайшла роботу. Бесі розповіла, що уже п’ятий рік одружена з візником Робертом Лівеном. У них було двоє дітей. Няня розповіла, що Джорджіана виросла красунею і хотіла втекти з одним молодим лордом, але їх виказала Еліза. Джона Ріда вигнали з університету, він зовсім непутящий хлопець, місіс Рід дуже стурбована його поведінкою. Також Бесі розповіла, що років із сім тому такий собі містер Ейр приїхав у Ґейтсхед і хотів бачити Джейн. Місіс Рід відповіла, що школа за п’ятсот миль.
