Стислий переказ, виклад змісту

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ 1

В одному невеличкому містечку жив дев’ятирічний Сашко, якого друзі кликали “Біленький” через його м’яке хвилясте біляве волосся. Сашко любив свій комп’ютер, ставився до нього, як до живої людини, називав “моя Залізяка”. Тато Біленького “писав” програми, а ще хлопець ходив на додаткові заняття з інформатики, які проводила молоденька симпатична Галина Петрівна. І от якось з комп’ютера Сашка вискочило дивне створіння: щось середнє між великим черв’яком та поросятком. Істота мала чотири коротенькі лапки, маленький хвостик, велику голову, схожу на драконячу, але з поросячим рильцем. Спина в неї була різнокольорова, кольори щосекунди змінювались. Спершу Сашко налякався, а потім довідався, що чудовисько – комп’ютерний вірус, але хороший. Колись цей вірус потрапив під дію однієї недоробленої антивірусної програми і набув здатності виходити з віртуального світу. Як його звуть – він не знав, але говорив, що він тільки зовні такий негарний, а всередині в нього – добра і ніжна душа! Сашко дозволив істоті залишитися і назвав її Федьком, бо дуже схожа була на сусіда з першого під’їзду.

Розділ 2

У Федька виявився неабиякий апетит, а після добрячого перекусу його очі заплющились, і він голосно захропів. Біленький поклав нового товариша у своє ліжко і накрив ковдрою. Після цього до Сашка прийшов його найкращий друг Петрик. Хлопці ходили разом до школи і жили у сусідніх будинках.

Друзі були різними. Сашко був досить високий, непосидющий і швидкий. А Петрик мав невеликий зріст, кругленьке обличчя з носом-картоплинкою, підстрижене коротким їжачком волосся і був повільним. Зате багато читав і мав відповідь на будь-яке питання. У школі його поважали і називали “Професором”.

Петрик не мав комп’ютера, тому прийшов до друга пограти у гру про піратів. Не побачивши під ковдрою Федька, Петрик сів просто на нього. Вірус з переляку схопився, підскочив до стелі і впав на руки Професора. Коли всі заспокоїлися, хлопці вирішили, що усі з класу заздритимуть їм.

Розділ 3

Згодом Петрик і Сашко сіли грати у гру про піратів. Федько лежав на ліжку і гвоорив, що хлопці не вміють розважатися. А ті відповіли, що Федько – вірус, який тільки все псує. І тоді Федько перенісся з друзями просто у гру.

Вони опинилися на березі океану. Вдалині гойдався піратський корабель. Професор чомусь був взутий в подерті постоли та вдягнений в якесь лахміття. Ноги й обличчя його були брудні. А Сашко був у піджаку, чоботях, з хусткою на голові та шпагою. Федько зробив Петрика таким обідранцем за те, що хлопчик сів на нього.

Друзі вирушили оглядати острів, Сашко мусив взяти Федька на спину. Вірус розповів, що поки хлопці не пройдуть усі рівні, додому не потраплять. Найбільше хлопців лякали пірати, які помітили їх і наближалися до острова.

Розділ 4

Хлопці сіли відпочити, а згодом Петрик пішов розглянути метеликів і раптом впав у глибоку яму. Сашко кинувся на допомогу другові, але зачепився шпагою за корінь дерева, зашпортався та полетів у ту ж яму. Федько хотів врятувати друзів, тому побіг між деревами, шукаючи якоїсь палиці, щоб простягнути її друзям, але зачепився за молоду гілляку, яка спружинила і відкинула Федька прямо в яму.

Коли Федько від горя почав плакати і завивати, хтось раптом заговорив: “І що тут за сирена під землею завиває?”.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ 5

Перед друзями з’явився якийсь гном, увесь білий. Вуса у карлика закручувались догори, як у козака Запорозької Січі. Очі були маленькими та невиразними. А вуха стирчали обабіч голови, як локатори, і ворушилися. Вухань виявився добрим, звали його Крейдяник. Він розповів друзям, що на планеті Земля є зовсім інший паралельний світ, у якому живуть підземні створіння. Вони мають безліч ходів, по яких можна потрапити в будь-яку точку планети. У них навіть транспорт свій є і тунелі-дороги спеціальні!

Місце, в яке потрапили хлопці, називалося “Місто Підземних Копачів”. Усі його мешканці працювали як бджоли, видобуваючи з глибин корисні копалини та витягаючи їх ближче до поверхні, щоб людям легше було їх знайти. Найкращим працівникам дарували “Мобіземи”.

Вухань посадив друзів на свій “Мобізем”, і дивна машина зірвалася з місця. Швидкість була шаленою! Згодом вони вилетіли на поверхню. Біленькому сподобалося кататися. Хлопець уявив, як він на всій швидкості підлітає на такій машині до школи, а всі дівчата (особливо Марічка Петренко!) стоять у вікнах з відкритими ротами і проводжають його повним захвату поглядом.

Друзі попрощалися з Крейдяником, який так вчасно прийшов їм на допомогу.

Розділ 6

Так хлопці опинилися на другому рівні гри. Сашко і Петрик стали думати, що ж їм робити далі. Федько тим часом почав співати, а потім заснув. Виявилося, що він об’ївся кори, яку йому Крейдяник давав від нудоти, коли вони їхали.

Професор і собі з цікавістю спробував шматочок тієї самої кори! У Біленького покотилася слина. Він теж почав їсти кору, яка за смаком нагадувала “Дрогобицьку” ковбасу. Життя нараз здалося прекрасним і веселим! Хлопці так наїлися, що почали витанцьовувати, реготати, а потім поснули.

Розділ 7

Прокинулися хлопці уже в полоні у піратів, Федько сидів у великій дерев’яній клітці, що стояла на бочці. До печери вдерлись четверо здорованів-піратів. Слідом за здорованями тупотів хтось невисокий, схожий здалеку на хлопчака, і ніс на плечі великого зеленого папугу. Цей коротун-карлик був Великим Джеком.

Папугу звали Гертруда, і коли пірати забралися геть, виявилося, що їй подобається Федько.

Розділ 8

Гертруда миттєво підібралась, по-жіночому швидко поправила розкуйовджене пір’я і вп’ялася поглядом у прибульця. Вона називала його маленьким бегемотиком, говорила ласкавим, тихим голосом. Федько поскаржився на голод, і тоді папуга відчинила замок клітки. Гертруда почала годувати Федька. Той став вимагати десерт, якого не було у печері. Коли Гертруда полетіла на вулицю, Федько перерізав шаблюкою мотузку Сашка. Уже разом з Біленьким вони звільнили Професора. Хлопці кинулися до їжі і втамували голод. А коли Гертруда повернулася, друзі зловили її і посадили в клітку, а самі, прихопивши невеличку бочечку та велику коробку довжелезних сірників, кинулись тікати. Та на виході стояв Великий Джек і четверо здорованів…

Всі застигли на місці і чекали, хто зробить перший крок. Гертруда репетувала. Джек кинувся витягати її з клітки. Але дорогою він послизнувся на банані і впав. Усі чотири пірати кинулись піднімати Великого Джека, повторили його помилку і попадали. Біленький схопив Федька на руки та кинувся до виходу. Професор затримався ще на хвильку, почаклував над бочечкою, і всю печеру враз поглинув густий сивий дим. Друзі помчали щодуху. На галявині вони побачили напис: “Рівень 3”.

Розділ 9

Друзі втекли і лягли ввечері відпочити. Першим прокинувся Професор і знайшов поблизу озеро з теплою водою. Хлопець змерз, тому скинув одяг і почав хлюпатися в теплій воді. Та коли він вийшов на берег, його одягу не було. Петрик нарвав жмут очерету, змайстрував подобу спідниці, обкрутив її навколо талії і пішов будити товаришів. Але раптом побачив у своєму одягу маленького чорного чоловічка. Петрик чимдуж побіг до друзів і розповів, що бачив. Але Сашко і Федько лиш посміялися з його спідниці, а чоловічка ніде не було.

Хлопці пішли до озера, взяли Віруса на руки і почали купатися. Друзі грали у “водяного квачика”, ганяли один за одним, бризкались і зовсім забули про всі небезпеки. Згодом Сашко віддав Професору свого камзола, що так пасував до його нової спіднички.

Та раптом друзі побачили юрбу невідомих чорних створінь. Серед тубільців виділявся один, на якому був одяг Професора.

Пігмеї почали насувати на хлопців. Хлопці закрили очі, щоб не бачити цього страшного видовища. Коли ж вони розплющили очі, то побачили, що Віруса і пігмеїв немає.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ 10

Друзі рушили слідами пігмеїв прибережною смугою. Вони йшли вже досить довго. Ліс змінився на джунглі. Хлопці зустріли тварину дуже схожу на дикобраза, але більше половини голок на її спині були відсутні. На голову диво-звіра був надітий листок бананової пальми, що нагадував кепку. Праве вухо прикрашало велике кільце. На шиї хилитався медальйон, грубо вирізаний зі шматка темного металу. Виявилось, що це місцевий “крутелик”, якого звали Гаматі. Це був дикобраз, який читав реп. Він пообіцяв допомогти друзям у пошуку Вірусу.

Розділ 11

З добрим провідником дорога здалася хлопцям набагато легшою. Час від часу той, зашпортавшись, видавав приблизно таке: “Що то за дурень цих ям накопав!? Гаматі мало туди не впав! Нехай той парніша мені попадеться! Втікати із джунглів йому доведеться!”.

Хлопці дійшли до великої галявини. На ній було розкидано багато невеликих пірамідок-куренів. Біля якихось величезних каменюк скупчилась юрба вже добре знайомих пігмеїв. Вони щось кричали і потрясали своєю зброєю.

Продираючись крізь кущі та ліани, хлопці й Гаматі майже впритул підійшли до місця збору тубільців. Та раптом на друзів почали сунути крокодили. Хлопці й Гаматі і не помітили, як вийшли на галявину. Їх побачили тубільці. Раптом голос вождя племені наказав хлопцям і дикобразу підійти ближче. Вождем виявився… Вірус Федько!

Розділ 12

За наказом Віруса військо слухняно почало розходитися. Федько потягнув друзів до найбільшого куреня. Дикобраз, раз по раз оглядаючись, потрюхикав за ними.

Вірус розповів друзям, що його схопили пігмеї, принесли сюди, а якийсь дідок подивився на нього і сказав: “Маюмба!”. Відтоді Федько став вождем. Він нагодував голодних друзів і влаштував екскурсію табором. Хлопцям показали наскельні малюнки. На одному була постать, схожа на Віруса, якій поклонялися. А на наступному малюнку четверо малорослих вояків несли зв’язаного Вірусового родича до озера, з якого стирчала голова невідомої, схожої на великого динозавра, потвори.