Стислий переказ, виклад змісту скорочено

НАЙПРАВДИВІША ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ

Барон Мюнхгаузен − маленький дідок із довгим носом. Він сидить біля каміна й розказує про свої пригоди: як літав на Місяць, як жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у нього відірвалася голова. Одного разу якийсь проїжджий сказав, що все це вигадки, але дідок відповів, що графи, барони, князі й султани − його друзі, завжди казали, що він найправдивіша людина на землі. Усі зареготалися, а Мюнхгаузен розповів, як на голові в оленя виросла вишня з соковитими ягодами.

ЧАСТИНА ПЕРША

КІНЬ НА ДЗВІНИЦІ

Взимку Мюнхгаузен виїхав до Росії верхи на коні. Коли вони дуже втомилися і хотіли спати, а довкола було лиш поле, то вклалися у сніг. Коня барон прив’язав до якогось маленького стовпчика.

Прокинувшись, Мюнхгаузен побачив, що лежить не в полі, а в якомусь містечку, а згори почулося іржання. Кінь висів на вершку дзвіниці, прив’язаний просто до хреста. Мюнхгаузен відразу збагнув, у чому річ: учора ввечері все це містечко, з усіма людьми й будинками, було геть-чисто заметене снігом, з-під нього стирчав тільки вершечок хреста, до якого і був припнутий кінь. А вночі почалася велика відлига, сніг розтав, і Мюнхгаузен незчувся, як опустився на землю. Щоб звільнити коня, Барон взяв пістолет і влучив у вуздечку. Вуздечка − навпіл. Кінь швидко спустився, і вони поїхали далі.

ВОВК, ЗАПРЯЖЕНИЙ У САНИ

Але взимку верхи на коні незручно, куди краще їхати саньми. Мюнхгаузен купив собі добрячі сани і швидко подався м’яким снігом. Та в лісі на коня напав вовк. В одну мить задня частина коня щезла в неситій вовчій пащі. Передня частина з болю й жаху все бігла вперед. Вовк в’їдався в коня все глибше й глибше. Барон вхопив батіг і, не гаючи й хвилини, заходився шмагати ним ненажерливого звіра. Він завив і рвонувся вперед. Передня частина коня, якої ще не з’їв вовк, випала з упряжі в сніг, і вовк опинився на його місці − в голоблях і кінській збруї! Барон шмагав і шмагав його що було сили. Так вони за дві-три години в’їхали чвалом у Петербург.

ІСКРИ З ОЧЕЙ

У Петербурзі Мюнхгаузену велося добре. Він часто ходив на полювання. Якось вранці з вікна свого помешкання він угледів на ставку багато качок. Миттю вхопив рушницю і стрімголов вибіг із будинку. Але зопалу, збігаючи по східцях, вдарився головою об двері, та так, що з очей посипалися іскри. Барон прибіг на ставок, та виявив, що в рушниці нема кременя. Бігти додому не було часу. Та барон що сили мав ударив себе кулаком у праве око. Із ока, звичайно, так і сипонули іскри, і порох одразу спалахнув. Одним пострілом Мюнхгаузен убив десять чудових качок.

ДИВОВИЖНЕ ПОЛЮВАННЯ

Якось він пробув на полюванні цілий день і надвечір натрапив у глухому лісі на чимале озеро, яке аж кишіло дикими качками. Куль уже не було, а так хотілося почастувати дичиною компанію приятелів. У мисливській торбі барон знайшов шматочок сала і прив’язав до довгого тонкого мотузка. Потім кинув у воду. Одна качка ковтнула сало. Але сало слизьке і, швидко пройшовши крізь качку, вискакує в неї позаду! Тоді до сала підпливає друга качка, і з нею діється те саме. Таким чином Мюнхгаузен зловив цілий табун качок. Нести їх було важко, але качки знялися в повітря й підняли Мюнхгаузена до хмар. Він зробив кермо із свого сюртука і, правуючи качками, швидко полетів додому. а щоб спуститися вниз, він скрутив кільком качкам голови. Барон потрапив якраз у димар своєї власної кухні! На щастя, кухар ще не встиг у ній розпалити.

КУРІПКИ НА ШОМПОЛІ

Якось барон одним пострілом підстрелив сімох куріпок.

Він повертався з полювання, вистрілявши усі свої кулі. Нараз у нього з-під ніг випурхнуло сім куріпок. Тоді він арядив рушницю звичайнісіньким шомполом, себто залізною круглою паличкою, якою прочищають рушницю! Шомпол пронизав одразу всіх сімох. Барон підняв їх і здивовано побачив, що вони смажені. Шомпол дуже нагрівся від пострілу, і куріпки, нанизавшися на нього, не могли не засмажитись. Мюнхгаузен сів на траву і тут-таки усмак пообідав.

ЛИСИЦЯ НА ГОЛЦІ

Одного разу в російському дрімучому лісі йому трапилась чорно-бура лисиця. Шкура цієї лисиці була така гарна, що йому стало шкода псувати її кулею чи шротом. Мюнхгаузен вийняв кулю з рушниці і, зарядивши її довгою шевською голкою, вистрелив у цю лисицю, а що лисиця стояла під деревом, голка міцно пришпилила її хвіст до стовбура. Барон підійшов до лисиці і почав стьобати її нагаєм. Тоді лисиця вискочила із своєї шкури і втекла голісінька. А шкура дісталась барону ціла, не попсована ні кулею, ні шротом.

СЛІПА СВИНЯ

Якось у лісі барон побачив дике порося, за яким йшла превелика свиня. Він вистрелив, але, на жаль, схибив. Куля пролетіла якраз між поросям і свинею. Порося завищало і шаснуло в ліс, а свиня стала на місці як укопана. Вона була сліпа і не бачила дороги. А гуляла лісом, лише тримаючись за хвостик свого поросяти, та куля відірвала цей хвостик. Тут барон схопив цей хвостик і повів свиню до себе на кухню.

ЯК Я СПІЙМАВ КАБАНА

Іншим разом Мюнхгаузену трапився в лісі дикий кабан. Упоратися з ним було далеко важче. У барона навіть рушниці не було з собою. Він кинувся тікати і сховався за дуб. Кабан з розгону налетів на дуб, і його ікла так глибоко загналися в стовбур, що він не міг витягти їх звідти. Мюнхгаузен зв’язав його доброю вірьовкою і, завдавши на віз, урочисто повіз до себе додому.

НЕЗВИЧАЙНИЙ ОЛЕНЬ

Ішов якось барон лісом і ласував солодкими соковитими вишнями, які купив по дорозі. І враз просто перед ним − олень. Барон зарядив рушницю замість кулі кісточкою з вишні. Кісточка влучила в лоб оленя, але не вбила його, і олень втік.

Через рік на барона у лісі вискочив розкішний олень, у якого між рогами росла висока гілляста вишня! Дерево це виросло з тієї маленької кісточки. Цього разу Мюнхгаузену не бракувало набоїв. Він вбив оленя і відразу дістав і печеню, і компот з вишень.

ВОВК НАВИВОРІТ

Якось у лісі на барона накинувся вовк. Та рішучий, кмітливий і хоробрий Мюнхгаузен застромив кулака вовкові в пащу, захопив його нутрощі, добре шарпнув − і вивернув вовка, як рукавицю, навиворіт! Мертвий вовк упав до його ніг. З його шкури барон пошив прекрасну теплу куртку.

СКАЖЕНА ШУБА

Одного разу погнався за Мюнхаузеном скажений собака. На плечах у барона була важка шуба, яка заважала бігти. Він скинув її на бігу, вскочив у будинок і причинив за собою двері. Шуба так і лишилася на вулиці. Скажений пес кинувся на неї і почав люто її кусати. Слуга вискочив з будинку, схопив шубу і повісив її у шафі. Наступного ранку шуба сказилася: весь одяг у шафі був подертий на клапті! Мюнхаузен схопив пістолет і вистрелив. Скажена шуба вмить угамувалася і відтоді вже нікого не кусала.

ВОСЬМИНОГИЙ ЗАЄЦЬ

Чимало дивовижних пригод трапилося з бароном в Росії. Якось він гнався за незвичайним зайцем два дні. Третього дня йому таки пощастило підстрелити цього клятого зайця. Тоді Мюнхаузен побачив, що крім звичайних ніг, у зайця були ще й запасні. У нього було чотири ноги на животі і чотири на спині! Виявляється, коли нижні ноги в нього стомлювались, він перевертався на спину, голічерева, і далі біг на запасних ногах.

ЧАРІВНА КУРТКА

Доганяючи восьминогого зайця, баронова вірна собака так стомилася, що впала на землю і за годину померла. Щоб зберегти пам’ять про свою улюбленицю, Мюнхаузен наказав пошити з її шкури мисливську куртку.

Відтоді йому вже не потрібні були ні рушниця, ні собаки. Щоразу, коли він бував в лісі, куртка так і тягла туди, де сховався вовк чи заєць. Також від куртки одривалися ґудзики і, мов куля, летіли просто у звіра.

КІНЬ НА СТОЛІ

Було це в Литві. Мюнхгаузен гостював у приятеля, який страх любив коней. І ось він показував коней, і один раптом зірвався, збив з ніг чотирьох конюхів і помчав двором, як навіжений. Усі з переляку розбіглися. Але барон не розгубився, бо змалечку вмів загнуздувати найдикіших коней. Він миттю скочив коневі на спину і враз приборкав його. З тріумфом об’їхав він увесь двір, і раптом Мюнхгаузену закортіло показати свою вправність дамам, що сиділи за чайним столом. Він змусив коня вискочити на чайний стіл і спритно прогарцювати серед чарок і чашок.

Приятель подарував цього чудового коня барону. Мюнхгаузен відразу помчав на коні в напрямі Туреччини, де саме точилися жорстокі бої.

ПІВ КОНЯ

Якось після гарячої битви з турками захопили вони ворожу фортецю. Мюнхгаузен перший удерся в неї і, прогнавши з фортеці всіх турків, під’їхав до колодязя − напоїти розпаленого коня. Кінь пив і ніяк не міг напитися. Виявилось, що вся задня половина коня була геть відрізана і вода, яку він пив, вільно виливалася позаду. Ось що сталося: коли барон помчав за ворогами і вдерся у браму ворожої фортеці, турки саме в ту мить зачинили браму і відтяли задню половину коня. Мюнхгаузен мерщій послав по військового лікаря, і він, не довго думаючи, зшив обидві половини лавровими прутиками, бо ниток у нього не було. Обидві половини чудово зрослися, а лаврові прутики пустили коріння в тіло коня, і через місяць над сідлом заплелася альтанка з лаврового гілля.

ВЕРХИ НА ЯДРІ

Якось вони облягали якесь турецьке місто, і треба було командирові довідатись, чи багато у тому місті гармат. Мюнхгаузен наважився крадькома пройти у ворожий табір.

Він став біля велетенської гармати, що обстрілювала турецьке місто, і, коли з гармати вилетіло ядро, скочив на нього верхи і хвацько помчав уперед. Дорогою Мюнхаузен вирішив повертатися, поки не пізно. У цю мить повз нього пролетіло зустрічне ядро, що його пустили турки. Барон пересів на нього і полетів назад. Звісно, під час польоту він ретельно перелічив усі турецькі гармати.

ЗА ВОЛОССЯ

Якось, рятуючись від турків, Мюнхгаузен спробував перескочити болото верхи на коні. Але кінь не доскочив до берега, і вони з розгону шубовснули у рідке багно і почали тонути. Ось уже голова барона почала пірнати в болото, і звідти стирчить лише кіска його перуки.