Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Розділ 1. А ось і Чарлі
На краю міста в дерев’яній хатинці на дві кімнати жили хлопчик Чарлі Бакет, його батьки і бабусі з дідусями. Батьків пана Бакета звали дідунь Джо та бабуся Джозефіна. А батьків пані Бакет звали дідусь Джордж та бабуня Джорджина. Усі семеро жили дуже вбого, старенькі лежали на єдиному ліжку, з якого й не злазили. Пан і пані Бакети спали з малим Чарлі Бакетом в іншій кімнатці, на матрацах на підлозі.
З усієї родини роботу мав тільки пан Бакет. Він працював на фабриці зубної пасти, де цілий день накручував кришечки на тюбики з пастою. Грошей не вистачало навіть на харчі.
Чарлі понад усе на світі хотілося шоколаду. Та він отримував невеличку шоколадну плиточку лише на свій день народження. А майже біля самої хатинки бідної сім’ї стояла шоколадна фабрика, яка називалася “Вонка”. Її власник, містер Віллі Вонка, був найкращий за всі часи виробник і винахідник шоколадних цукерок. Фабрика була оточена височенним муром з величезною залізною брамою, вона вся диміла й химерно гула. Довкола розносилися розкішні пахощі шоколаду. Чарлі мріяв потрапити на фабрику й побачити, що ж там усередині.
Розділ 2. Фабрика містера Віллі Вонка
Вечорами Чарлі слухав розповіді дідусів і бабусь. Усі старенькі мали за 90 років. Були вони зморщені й худі, мов кістяки. Удень вони з нудьги дрімали, але ввечері раділи, коли приходив онук.
Дідунь Джо був з усіх чотирьох найстарший. Мав 96 з гаком, був слабий та кволий і цілий день майже не розмовляв. Якось ввечері він розповідав Чарлі про фабрику Вонка. Хлопчик дізнався, що там є фантастичні винаходи: шоколадне морозиво, яке годинами не тане без холодильника; зефір, що має смак фіалок; карамельки, які, поки їх смокчеш, кожні 10 секунд міняють колір; жуйка, яка ніколи не втрачає смаку, та ще багато всього цікавого.
Розділ 3. Містер Вонка та Індійський принц
Дідунь Джо розповів, що якось Вонка побудував цілий палац з шоколаду для індійського принца Пондівішну. Там було сто кімнат, і все було зроблене з темного чи світлого шоколаду. Принц хотів жити у палаці, хоч містер Вонка радив скоріше усе з’їсти. Коли настав спекотний день, божевільний принц, який дрімав собі у вітальні, поплив в озері шоколаду.
Цього вечора Чарлі довідався, що ніхто ніколи не бачив, щоб на фабрику заходили люди чи виходили звідти. Але там хтось все-таки працював.
Розділ 4. Таємні працівники
Наступного вечора дідунь Джо розповів, що раніше у Віллі Вонки працювали тисячі працівників, але дехто з них крав рецепти цукерок і передавав фабрикам-конкурентам. Тож Вонка звільнив людей, замкнув головну браму й повісив на неї ланцюга. Отак зненацька величезна шоколадна фабрика містера Вонки завмерла й спорожніла. Минули місяці, а тоді фабрика знову запрацювала, хоч величезна залізна брама була замкнена, і висів ланцюг. Відтоді фабрика так і працює, ось уже 10 років.
Чарлі запитав, хто ж там працює, та дідусь сказав, що цього не знає ніхто. Відомо лише те, що ті, хто там працює, — малесенькі.
Розділ 5. Золоті квитки
Того ж вечора пан Бакет прочитав усім з газети, що Віллі Вонка вирішив дозволити цього року відвідати фабрику 5 дітям і сам покаже їм всі фабричні таємниці та чари. Наприкінці екскурсії діти отримають стільки шоколадок і цукерок, що їм вистачить на все життя! Щоб потрапити на фабрику, потрібно знайти Золотий квиток, який міг трапитися під обгорткою будь-якого шоколадного батончика Вонки. Ці п’ять батончиків могли опинитися в будь-якій крамничці у будь-якій країні світу.
Чарлі знав, що в нього немає надії знайти квиток, адже він отримує тільки одну шоколадку на рік. Але бабуня Джорджина нагадала хлопчику, що за тиждень у нього день народження. Та дідусь Джордж засумнівався: Золоті квитки скоріше знайдуть ті діти, які мають змогу купувати шоколадки щодня.
Розділ 6. Два перші щасливці
Уже на другий день знайшли перший Золотий квиток. Щасливцем виявився Авґустус Ґлуп, і на першій сторінці вечірньої газети, яку читав пан Бакет, красувалося його велике фото. Цей 9-річний хлопець був дуже товстий.
Зненацька світ охопила лихоманка купувати цукерки. Усі несамовито шукали решту безцінних квиточків.
Саме перед днем народження Чарлі Бакета, газети сповістили, що знайшовся другий Золотий квиток. Цього разу пощастило дівчинці, яку звали Верука Солт і яка жила зі своїми заможними батьками в далекому величезному місті. Веруччин батько, пан Солт, признався в інтерв’ю, що коли доня забажала мати Золотий квиток, він скупив шоколадні батончики “Вонка” сотнями тисяч. А на 4-ий день знайшовся квиток для Веруки.
“Ця ще гірша за того товстуна”, — скривилася бабуся Джозефіна. Чарлі зрозумів, що батько дівчинки зробив не дуже чесно. Дідунь Джо сказав, що Веруку занадто панькають.
Розділ 7. День народження Чарлі
Наступного дня сім’я привітала Чарлі з днем народження. Хлопчик отримав свій єдиний дарунок. На обгортці було написано: “Високочудесний зефірмелад Вонки”. Перед тим, як Чарлі почав розгортати батончик, батьки намагалися лагідно й м’яко підготувати його до розчарування, адже всі знали, що смішно було сподіватися знайти чарівний квиток. Так і сталося — квитка не було.
Розділ 8. Знайдено ще два Золоті квитки
Того вечора газета пана Бакета повідомила про знахідку не лише третього Золотого квитка, а й четвертого. Третій квиток знайшла Віолета Бореґард. Ця дівчинка безперестанку жувала жуйку, лише коли їла, приліплювала її за вухо. Та крім того, вона жувала шматочок жуйки уже три місяці. На ніч Віолета приліплювала її до бильця ліжка.
Четвертий Золотий квиток знайшов хлопець Майк Тіві. Він не хотів давати інтерв’ю, бо дивився телевізор. 9-річний хлопець понад усе любив дивитися фільми про бандитів і стрілянину. Він і сам був обвішаний іграшковими пістолетами й автоматами. Хлопець не відходив від телевізора.
Розділ 9. Дідунь Джо іде на ризик
На другий день, коли Чарлі вернувся зі школи й зайшов до дідусів і бабусь, то побачив, що не спить лише дідунь Джо. Старенький дав онуку 10-центову монету, свої останні гроші, і сказав купити батончик. Хлопчик за 5 хвилин повернувся з батончиком, та коли вони з дідусем розгорнули обгортку, квитка не виявили.
Розділ 10. Родина починає голодувати
За два наступні тижні стало страшенно холодно. Спочатку випало багато снігу, потім зірвався сильний крижаний вітер. Сім’я мерзла і хотіла їсти. Фабрика, де працював пан Бакет, збанкрутувала й мусила закритися. Пан Бакет мусив йти розчищати сніг на вулицях. Але зарплатні не вистачало, щоб купити хоч би четвертину потрібних харчів. Помалу в хатинці почали голодувати. Найгірше було Чарлі, бо він ріс і потребував їжу найбільше.
Одного дня, коли він ішов зі школи, його погляд зненацька впав на якийсь папірець, що лежав у канаві на снігу. Це була однодоларова банкнота! Це означало їжу. Чарлі взяв долар і рушив до найближчої крамнички. Він хотів купити один солодкий батончик і з’їсти увесь, а решту грошей віддати мамі.
Розділ 11. Чудо
Хлопчик купив один “Високочудесний зефірмелад Вонки” і дуже швидко з’їв. Тоді він попросив продати ще один такий самий батончик. Коли хлопець здер обгортку, раптом блиснуло золотим сяйвом. Серце в нього завмерло. Продавець закричав: “Це ж Золотий квиток! Ти знайшов останній Золотий квиток!” За кілька секунд навколо Чарлі з’юрмилося люди. Хлопчикові паморочилася голова. Хтось пропонував йому гроші взамін на квиток. Продавець крамнички попросив людей дати Чарлі спокій, а хлопчикові порадив швидко нести квиток додому, доки не загубив.
Розділ 12. Що було написано на Золотому квитку
Чарлі прибіг додому і розповів мамі і бабусям з дідусями про усе, що трапилося. Секунд з 10 у кімнаті панувала мертва тиша. Потім дідунь Джо, побачивши квиток, закричав “Ура!” і підскочив на ліжку. Цей дідуган, що мав 96 з половиною років, що вже 20 років не вставав з ліжка, зістрибнув у піжамі на підлогу й переможно затанцював. Тієї ж миті відчинилися двері і до хатини увійшов пан Бакет. Цілісінький день він розгрібав на вулицях сніг. Йому швиденько все розповіли.
Отож, відвідини фабрики мали відбутися 1 лютого, Чарлі мав підійти до фабричної брами рівно о 10 ранку. Він мав право взяти з собою одного чи двох родичів, які пильнували б, щоб він не наробив якої шкоди.
Тут усі пригадали, що 1 лютого завтра. Дідунь Джо порадив Чарлі готуватися: умитися, відмити руки, обрізати нігті, наваксувати черевики, відшкрябати зі штанів увесь бруд. Потім усі вирішили, що на фабрику разом з хлопчиком піде дідунь Джо. Скоро до хатини прибігли кореспонденти та фотографи, щоб дізнатися більше про власника 5-го квитка.
Розділ 13. Настав щасливий день
Уранці щасливого дня перед брамою фабрики зібрався величезний натовп. Поліцаї охороняли 5 знаменитих дітей, разом з дорослими, що їх привели. Серед усіх височіла кістлява постать дідуня Джо, що стояв мовчки і міцно тримав за руку малого Чарлі Бакета.
Натовп розглядав щасливчиків. Віолета Бореґард продовжувала жувати свою стару гумку. Авґустус Ґлуп був такий же товстий, як на фото. Майк Тіві був обвішаний пістолями. А Верука Солт, батько якої купив пів мільйона батончиків, була одягнена в сріблясту норкову шубу. Про Чарлі Бакета і дідуся натовп сказав, що то “худющий курдупель, що стоїть біля дідугана, схожого на скелет”. О 10-ій годині біля воріт фабрики з’явився Віллі Вонка.
Розділ 14. Містер Віллі Вонкa
То був дивовижний чоловік. На голові він мав чорний циліндр, одягнений був у фрак з розкішного темно-фіолетового оксамиту. Штани мав темно-зелені, рукавички — перламутрово-сірі. А в руці тримав елегантну тростину з золотою бамбулькою. З його підборіддя стирчала акуратна чорна цапина борідка. Очі він мав невимовно ясні.
Віллі Вонка радісно привітав кожного з дітей, переглянув Золоті квитки і попросив заходити за ворота.
