Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ. ГРІМ У ЧЕТВЕР

У неділю яскраво світило сонце. Понеділок настав одразу по неділі. У вівторок на роботі пан Пляшкер сидів такий неспокійний, що це помітив навіть його начальник і запитав про причини хвилювання. Пан Пляшкер відповів, що це не легко збагнути.

Вдома пан Пляшкер запитав господню будинку – пані Моркван, чи не прийшов пан Вівторакус, адже йому хотілося, щоб цього разу все вийшло. Пані Моркван не розуміла нічого. Та от з’явився пан Вівторакус та ще й не сам, а з папугою, хом’ячком, білою мишкою і морською свинкою. Пані Моркван ненавиділа, коли тварини перебували в помешканні, але цього разу змовчала.

Коли Вівторакус повідомив, що наступного тижня не прийде у вівторок, пан Пляшкер засмутився і відкрив свою таємницю. Йому конче було потрібно, щоб повернувся Суботик. А той міг прийти лише за певних умов: у неділю має сяяти сонце, понеділок повинен настати відразу по неділі, у вівторок мусить прийти пан Вівторакус, середа припаде на середину тижня, у четвер чотири рази прогуркоче грім, а в п’ятницю Пляшкера відпустять з роботи.

Пан Вівторакус образився, що потрібен другові лише заради якогось Суботика, тому пішов геть. Та пан Пляшкер вважав, що все таки прихід друга можна вважати таким, що відбувся. Отже, тиждень поки що не поламався. Вихідний у п’ятницю він міг випросити у начальника. Єдине, чому пан Пляшкер неспроможний був зарадити, — це накликати грому в четвер.

Та у четвер чоловік замовив три бляшані аркуші, прихопив на кухні ополоника й качалку, а тоді почав у своїй кімнаті гримотіти, гурготіти і торохкати. Пані Моркван подумала, що Пляшкер з’їхав з глузду, тому порадила завтра не йти на роботу. Пляшкер радів, що вдалося влаштувати грім, а завтра не треба йти на роботу.

В суботу пан Пляшкер прокинувся дуже рано і кинувся шукати Суботика. До самої ночі чоловік бігав містом і шукав Суботика, але вернувся додому ні з чим. Яка ж була радість, коли пан Пляшкер застав малого вдома!

ДРУГИЙ РОЗДІЛ. МАШИНА ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ БАЖАНЬ ПОЛЮБЛЯЄ ТОЧНІСТЬ

У неділю пана Пляшкера збудив спів Суботика, який влаштував собі гамак зі скатертини. Ось як виглядав Суботик: хоботець, обличчя все в синіх цятках, а спина густо вкрита цупкою рудою шерстю. Пан Пляшкер міг загадувати будь-які бажання, а коли цятка зникала з Суботикового личка, воно здійснювалося. Чоловік побажав водолазного костюма, адже минулого разу Суботик був одягнений так. Та пан Пляшкер проказав бажання двічі ще й не вказав, для кого ж костюм. Отож на панові Пляшкерові поверх піжами з’явилися два водолазні костюми. Поки пан Пляшкер загадав все як слід, він використав 7 бажань. Потім Пляшкер звелів, щоб його вмили, витерли, поголили, вдягнули. А тим часом цяток на обличчі Суботика все меншало. На свої бажання Пляшкер витратив уже 24 цятки. Лишилося 9, і Суботик просив уважніше ставитися до бажань.

Суботик і Пляшкер хотіли перенестися на горище, де була схована машина для здійснення бажань. Та знову чоловік не загадав бажання правильно, і вони потрапили на горище пана Амфібера. Цей чоловік розлютився і пригрозив поліцією, а потім замкнув друзів на горищі. Та коли він вернувся з поліцаями, на горищі уже нікого не було.

Пляшкер і Суботик перенеслись на горище пані Моркван. Чоловік забажав, щоб машина перенеслась у його кімнату. Брудна машина опинилася на чудовій скатертині. Тоді Пляшкер забажав, щоб весь бруд зник і з кімнати, і з машини. А потім – щоб у машини була ручка, якою цю машину можна вмикати й вимикати і загадувати бажання. Після цього Пляшкер забажав у машини цілу купу грошей. З’явилися різні гроші: марки, долари, рублі, динари, і в різних місцях. Пляшкер забажав, щоб усі вони зникли, бо не знав, що з ними робити. Машина перегрілася і вимкнулася для перепочинку. Коли машина відпочила, Пляшкер загадав собі купу двадцятимаркових банкнот. Він напакував кишені піджака й пішов з Суботиком у ресторан.

То був шикарний ресторан, і пан Пляшкер просив Суботика не галасувати і поводитись чемно. Офіціант у чорному фраку несхвально розглядав водолазний костюм Суботика і сказав, що плавати треба іти в басейн. Пляшкера з Суботиком пересадили за столик у глибині. Коли Суботик відкусив шматок меню, один з відвідувачів попросив, щоб цих двох дивних вигнали з ресторану. За пошкоджене меню Пляшкер віддав офіціантові жмут двадцятимаркових банкнот. Побачивши стільки грошей, офіціант запропонував зостатися, але друзі пішли.

Вони купили біля ятки ковбасок і сіли за маленький столик. Пляшкер загадав, щоб усі страви, що замовлені й ще будуть замовлені тим чоловіком в ресторані, що казав вигнати їх, стояли тут перед ними на оцьому столику, а у ресторані з’явилися пригорілі ковбаски. З обличчя Суботика зникла передостання цятка, а на столі перед ними де не взялося сім вишуканих страв. А в ресторані під срібною покришкою на великому срібному тарелі лежали дві напівзгорілі ковбаски.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ. ПАН КУЛЕС ВИЛЕТІВ

Понеділок минув без пригод. У вівторок рано якось незвично задзвонив будильник. Виявилося, що Суботик його проковтнув. Пляшкер загадав машині, щоб надалі Суботик більше не їв нічого, що є в кімнаті. І щоб будильник знову стояв на столі. Ще чоловік загадав, щоб не потрібно було йти на роботу, але машина втомилася. Пляшкер мусив йти у свою контору.

Та вже за дві години він у доброму настрої повернувся додому. За цей час Суботик мало не спалив кімнату. Пляшкер сварився за спалену газету, якої ще не читав. Суботик розповів, що читав її, і там було написано про зникнення грошей з міської ощадкаси. Пан Пляшкер одразу загадав, щоб гроші, які опинилися в нього, повернулися назад до банку.

Згодом чоловік розповів Суботику, що начальник контори після дзвінка пані Моркван у п’ятницю відпустив його на кілька днів відпочити. Пан Пляшкер дуже зрадів, коли прийшов Вівторакус. В одній руці він тримав клітку з птахом, а в другій – невеличкий акваріум із золотою рибкою. Пан Пляшкер познайомив Вівторакуса з Суботиком. Друзі відправили Суботика погуляти, а самі хотіли поговорити.

Вівторакус побачив машину і спитав, що це таке. Він не повірив, коли Пляшкер пошепки пояснив, що вона здійснює бажання. Тоді Вівторакус загадав, щоб його папуга заговорив. Бажання здійснилося, і папуга говорив безперестанку. Довелося загадувати, щоб папуга більше не говорив. тепер він не говорив взагалі. Тому Вівторакус загадав, щоб пан Кулес умів говорити так, як він. Папуга чудово заговорив, а потім полетів на кухню і втік крізь відчинене вікно.

Суботик повернувся з прогулянки і сказав, що папугу ловити не треба, бо є машина. Та вона саме відпочивала.

Тим часом в іншій частині міста до пана Амфібера у вікно залетів Вівторакусів папуга. Пан Амфібер подумав, що можна отримати винагороду за папугу, який так гарно розмовляє. Коли папуга сказав, що бачив типа у водолазному костюмі, Амфібер втішився, що матиме свідка. Він ухопив порожній кошик на папери й накрив ним птаха. А потім помчав до поліційного відділку. Та скоро машина для здійснення бажань повернула папугу назад, а пан Амфібер був доведений мало не до божевілля.

Зібравши усі свої речі і тварин, Вівторакус пішов до машини. Пан Пляшкер із Суботиком провели його на подвір’я. А пані Моркван, почервонівши, запросила Вівторакуса приходити коли-небудь на чашечку кави.

ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ. ЩЕ ОДНА ВТЕЧА

Пляшкер придумував, що би таке іще загадати. І він придумав, що хоче автомобіль. Машина з’явилася просто серед кімнати, бо Пляшкер знову не уточнив бажання. Він загадав, щоб автомобіль був у дворі, та скоро прийшов поліцай, бо машина була припаркована під дверима будинку. Пляшкер боявся сідати за кермо, бо водити не вмів. Але довелося сісти, щоб припаркувати машину правильно. До нього приєднався Суботик. Саме він давав підказки, як керувати автомобілем.

Друзі рушили в дорогу, та незабаром машина заїхала у будинок. Пан Пляшкер силкувався щось розгледіти крізь хмару куряви, яка поволі осідала. Виявилось, що вони заїхали у замкнені двері веранди пана Амфібера. Пляшкер і Суботик кинулись тікати додому, а Амфібер репетував і погрожував поліцією.

Вдома Пляшкер біля машини для здійснення бажань загадав, щоб його авто знову з’явилося там, звідки прибуло, і щоб у вітальні пана Амфібера все знову було так, як раніше. Пану Амфіберу не повірили в поліції, коли він розповідав про чужинців у водолазних костюмах, папуг, що розмовляють людською мовою, автомобілі, що стоять під люстрами у вітальнях. Та коли він прийшов додому, усе було на своїх місцях.

Пляшкер мріяв про канікули на безлюдному острові. Але Суботик сказав, що повернутися вони звідти не зможуть, адже машина буде тут. Тому побувати на безлюдному острові можна кожному по черзі.

Пляшкер наказав машині, що хоче негайно опинитися на безлюдному острові. Машина загула, і ось уже Суботик залишився в кімнаті сам-один. Через п’ять хвилин він загадав, щоб пан Пляшкер повернувся. Виявилось, що Пляшкер побував мало не на Північному полюсі і дуже змерз.

Пляшкер тепер загадав опинитися на жаркому безлюдному острові. Машина загула, й пан Пляшкер зник. А коли повернувся, то холоша штанів була обгоріла і ще трохи курилася, адже Пляшкер потрапив на вулканічний острів.

Втретє Пляшкер загадав опинитися на такому безлюдному острові, де є пальми, білий пісочок, прозорі джерела, блакитне море й багато сонця. Коли Пляшкер повернувся, то був дуже задоволений і сказав, що хоче, щоб Суботик теж це все побачив. Суботик не встиг спинити Пляшкера, було вже запізно. Вони ще почули, як машина, легенько клацнувши, вимкнулася, — і вже стояли обидва на березі моря під кокосовою пальмою.

Пляшкер переживав, що тепер вони ніколи не повернуться додому. але Суботик сказав, що в нього на лиці лишилася ще одна цяточка. Тепер, знаючи, що в них є змога повернутися додому, Пляшкер хотів побути тут тиждень-другий. Викупавшись у морі, вони попадали на дрібненький пісочок, аби обсушитися на сонці. По якомусь часі Суботик видерся на кокосову пальму й нарвав та накидав додолу велетенських кокосових горіхів.