Стислий переказ, виклад змісту скорочено
ЧАСТИНА ПЕРША
У вісімнадцятому столітті жив у Франції чоловік, який належав до найгеніальніших і найогидніших постатей цієї. Він народився 17 липня 1738 року прямо бід яткою, де його мати чистила смердючу рибу. У жінки ці пологи були вже п’яті. Усі попередні завершалися тут, і всі діти народжувалися мертві, а може, напівмертві. Їх разом з рибними тельбухами ввечері викидали на звалище. Так мало статися й цього разу, але дитина вижила. Коли Гренуєва мати, жінка років 25, яка хворіла на подагру, сифіліс і легку форму сухот, пішла помитися, дитину почули люди. Під роєм мух, між тельбухами та риб’ячими головами люди побачили хлопчика. Міська влада віддала його одній годувальниці, а матір заарештували, а дізнавшись, що вона дітовбивця, відтяли голову.
Годувальниці відмовлялися від хлопчика, бо він був ненажерливий. Зрештою маля потрапило в монастир Сен-Мері, де його охрестили, давши ім’я Жан-Батіст Гренуй. Потім дитину віддали годувальниці Жанні Бюссі і платили їй 3 франки на тиждень. Та вона теж швидко відмовилася від дитини, вважаючи її диявольською, бо хлопчик не мав запаху, а відомо ж, що всі маленькі діти приємно пахнуть. Отець Тер’є, якому жінка віддала малюка, теж не мало перелякався Гренуя, який наче обнюхував його. Отець хотів здихатися цього створіння, тому відніс його далеко від монастиря, аж до мадам Гайяр, яка виховувала своїх і чужих дітей. Вона була вдовою, з дитинства мала травму на голові і не відчувала людських почуттів. Все, що її цікавило, це назбирати грошей на старість і смерть.
Для малого Гренуя установа мадам Гайяр була просто благодаттю. Хлопчик вдався витривалим, їв навіть найгіршу їжу, за своє дитинство пережив кір, дизентерію, вітряну віспу, холеру, шестиметрове падіння в криницю і опік грудей кип’ятком. Все це залишило на ньому рубці та струпи, до того ж він мав трохи покалічену ногу й шкутильгав. Інші діти боялися його і уникали. Аж у три роки він став на обидві ноги, перше слово промовив у чотири. Назви предметів, що не мали запаху, він ніяк не міг запам’ятати, а назви предметів він нагромаджував у собі як нюхові поняття. У 6 років він досконало вивчив нюхом своє оточення.
Мадам Гайяр помітила, що Гренуй мав певні незвичайні здібності, але не розуміла, що це все завдяки нюхові. Він, наприклад, міг вільно ходити в темряві, знав, хто знаходиться за зачиненими дверима. Одного разу Гайяр так сховала гроші, що не могла знайти. Гренуй показав їй місце за димарем, і гроші виявилися там! Жінка подумала, що хлопець може бути для неї небезпечним, тому вирішила позбутися.
Коли Гренуй мав 8 років, а монастир забув за нього заплатити, мадам Гайяр продала його чинбареві на ім’я Грімаль. Хлопець мав виконувати небезпечну роботу: здирати шкіру з забитих тварин, що вже розкладалися, готувати дубильні та фарбувальні розчини і таке інше.
У мосьє Грімаля хлопець був зразком покірливості, невибагливості й працьовитості. Він з’їдав усе, що давали, вечорами його замикали у комірці, де він став на голій долівці. Гренуй щодня здирав шкури, що тхнули падлиною, вимочував їх, очищав від шерсті, вибілював, викислював, розминав, протравлював, а також колов дрова, носив воду з річки. Через рік він захворів на сибірську виразку, страшну хворобу чинбарів, яка звичайно призводить до смерті. Але Гренуй переніс цю хворобу, тільки на ньому залишилися рубці від карбункулів. Зате у нього з’явилася безцінна перевага − імунітет проти сибірської виразки, так що відтепер він міг навіть подряпаними й закривавленими руками здирати найгірші шкури.
Коли йому минуло 13 років, Грімаль дозволив ввечері після роботи виходити кудись на годину погуляти. Гренуй почав полювати на запахи: місто Париж було до його послуг. Він принюхувався до всього, ніби вперше в житті. Поки що приємні і неприємні запахи були для нього однаковими за цінністю. На багатих вулицях він вловлював запахи парфумів. Вони здавалися йому швидше грубими, швидше розбовтаними, ніж вдало скомпонованими, і він знав, що якби мав такі складники, то виготовив би зовсім інакші аромати. Мета його полювань полягала в тому, щоб стати володарем усіх запахів, які тільки мав світ.
1753 року, коли в річницю вступу на престол короля, відбувався феєрверк, Гренуй був правому березі річки і раптом вловив витончений і ніжний аромат. Він мусив його дістати і скоро зрозумів, що аромат лине з другого берега. Гренуй перейшов міст і зайшов у якийсь двір на вулиці де Сен, де дівчинка років 13−14 чистила сливи. Запах йшов від дівчинки. Хлопець не міг повірити, що такий вишуканий запах може йти від людини. Він підкрався і задушив її, а потім поклав і насолоджувався запахом.
Повернувшись у свою комірчину, хлопець тремтів від щастя і не міг спати від повного блаженства. Тієї ж таки ночі він розклав у своїй пам’яті всі запахи нагарні, погані, тонкі, грубі, духмяні.
На той час у Парижі був добрий десяток парфумерів. Один з них жив на мосту Міняйл, що з’єднував правий берег з островом Сіте. Цей міст був з обох боків так щільно забудований чотириповерховими будинками, що поміж них не видно було річки. Міст Міняйл вважали однією з найкращих торгових адрес міста, бо там були найкращі крамниці. В одній з крамниць хазяйнував парфумер і рукавичник Джузеппе Бальдіні. У крамниці був дуже широкий вибір і такий хаос запахів, що деякі відвідувачки непритомніли. Джузеппе Бальдіні все більше втрачав популярність і покупців, тому часто ходив до старих дам і пропонував свою продукцію.
Недавно граф Верамон зробив у Бальдіні замовлення на ароматизацію іспанської шкіри. Бальдіні намагався створити для цього новий аромат, та він ніколи не вмів створювати парфуми. А останнім часом популярності набули парфуми “Амур та Псіхея” парфумера Пелісьє, конкурента Бальдіні. Таємно купивши парфуми Пелісьє, Бальдіні намагався визначити складники, а потім удосконалити парфуми і показати усім, що Пелісьє халтурник. Та в Бальдіні нічого не виходило. Він уже вирішив продати будинок і крамницю на мосту, як раптом у нього опинився Гренуй. Хлопець саме приніс Бальдіні шкіри, які той раніше замовив.
Вперше зайшовши до парфумерної крамниці, Гренуй вирішив, що саме тут його місце. Він сказав Бальдіні, що хоче тут працювати. Бальдіні відповів, що вже має помічника, а учень чинбаря нічим йому не пригодиться. Коли Гренуй раптом сказав, що Бальдіні пахне “Амуром та Псіхеєю”, бо в його кишені є хустинка, просякнуту цими парфумами, Бальдіні був вражений. Хлопець сказав, що ці парфуми погані, але він може зробити кращі. Гренуй назвав усі складники. Бальдіні дозволив хлопцю приготував парфуми. Гренуй створив аромат ідентичний з “Амуром і Псіхеєю”. Потім він удосконалив ці парфуми, і Бальдіні назвав їх “Неаполітанська ніч”.
Наступного ранку Бальдіні викупив Гренуя у Грімаля за 12 ліврів. З придбанням Гренуя торговельний дім Джузеппе Бальдіні почав зазнавати національного, а то й європейського визнання. Бальдіні замикався в майстерні зі своїм новим учнем і “витягав” з нього все нові і нові аромати.
Гренуй за цей час вивчив мову парфюмерії, опанував назви ароматичних речовин, що були у майстерні, навчився самостійно записувати формули своїх парфумів і перетворювати чужі формули в парфуми. Запахи, які він міг виготовити у Бальдіні, були дитячою забавкою у порівнянні з тими, які він носив у собі і які мав намір у майбутньому реалізувати. Але для цього, він мусив знати прийоми, за якими виготовлялися ароматичні речовини. Гренуй ще вмів фізично здобувати окремі запахи.
Час від часу, коли на ринку можна було дешево придбати свіжі квіти, Бальдіні витягав свій великий мідний перегінний куб з конденсатором, з допомогою якого колись дистилював лаванду. Так Гренуй освоїв спосіб дистилювання. Йому вдалося видобути олію з деяких квітів, але були такі речовини, для яких цей спосіб зовсім не годився. Гренуй спробував, наприклад, дистилювати запах скла, латуні, землі, свого волосся, та нічого не виходило. Він не розумів, що для субстанцій, в яких ефірна олія була відсутня, такий метод − справжнє безглуздя.
Коли хлопець усвідомив це, то сильно захворів. Він мало не помер, та коли дізнався від Бальдіні, що, окрім вичавлювання та дистиляції, є ще гарячий, холодний і жировий анфлюкраж, то скоро одужав.
Ще 3 роки хлопець прожив у Бальдіні. За цей час старий розбагатів, став найвизначнішим парфумером Європи, придбав ще один дім на мосту Міняйл. Гренуй отримав грамоту підмайстра і покинув Париж. Це було навесні, рано-вранці якогось травневого дня. Того ж дня, точніше вночі, міст Міняйл завалився. Джузеппе Бальдіні та його дружина Тереза, а також все їхнє багатство, крамниця, сировина, майстерня, заповіт зникли у річці. Залишилася лише суміш запахів, які впродовж іще багатьох тижнів ширилися за течією Сени від Парижа до Гавра.
ЧАСТИНА ДРУГА
Покинувши Париж, Гренуй відчув, що звільняється від людських запахів. Впродовж 18 років його пригнічували густі, липкі людські випари. Він подався в глиб країни і десятою дорогою обходив не лише міста, а й села, де міг зустріти людей. Упродовж тижнів не зустрічав він ані душі. І от він знайшов найвіддаленішу від людей місцину у всьому королівстві. Вона була в провінції Овернь, на висоті 2000 метрів, на верхів’ї вулкана Плон-дю-Анталь. Гренуй викарабкався на гору однієї серпневої ночі 1756 року. На горі він знайшов печеру, де влаштував собі житло. Тут він віднайшов щастя. Харчувався Гренуй ящірками, мохом, комахами. Майже весь час він лежав і уявляв себе Великим Гренуєм, який має володіння, доглядає їх, а після праці п’є найприємніші аромати-напої.
У печері Гренуй провів 7 років. Та якось він зрозумів, що у нього самого немає ніякого запаху. Навіть лахміття, у якому він провів 7 років, не мало його запаху. Печера теж ним не пахла. Гренуй був переляканий до смерті.
Після того він пішов на південь. його жахливий вигляд лякав селян, адже волосся відросло до колін, ріденька борода − до пупа.
