Стислий переказ, виклад змісту

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Повість починається зі слів пісні “Ой не ходи, Грицю, на вечорниці”. Події твору відбувалися давно, в селі, що знаходилося в горах.

Під горою, що називалася Чабаниця, тулилося це село і бігла гучна ріка, недалеко від якої стояла з обійстям і млином хата багачки і вдови Іванихи Дубихи, яка мала єдину дочку. У селі якось перебували кілька днів цигани, що верталися в Угорщину. Мешканці села тривожилися непрошеними гістьми, адже уявляли їх ворогами, бо всі знали легенду про те, буцімто предки циганів не прийняли на відпочинок Марії, що втікала з божим дитятком і Йосифом. До того ж, вважалося, що цигани нападали ночами на подорожніх, грабували та вбивали їх.

За тих кілька днів, що цигани були у селі, між ними трапилася одна пригода: третьої ночі по їх приїзді привела молода Мавра, жінка теперішнього провідника циганів на ім’я Раду, на світ сина. Дитина була білою, тож виявилося, що чоловіка зрадили. Раду, набагато старший від Маври, кричав на неї, сіпав за волосся, погрожував смертю. Вночі чоловіки-цигани зібралися на раду, жінки і дівчата поралися оддалік і говорили про долю молодої і гарної Маври, яка заробляла найбільше грошей ворожінням між простим народом і панами. Старий Андронаті, батько двадцятилітньої Маври, сказав, що визнає провину дочки. Раду кинув до землі червоними монетами і сказав, що ці гроші тому, хто усуне зрадницю і дитину з його очей. Цигани мовчали, а Андронаті сказав, що не дасть Мавру усунути або стратити, бо судити треба по-доброму, людському. Чоловік просив дарувати дочці ще три дні між циганами, а потім вона сама відійде від них. Цимбаліст, товариш Андронаті, спитав, чи той сам вб’є Мавру. Батько відповів, що сам, та золотих він не брав. Раптом вийшла з шатра стара мати Маври і почала пробачити простити дочці, та Андронаті насварив жінку і вигнав.

Після того музика Андронаті кудись пішов, а третього вечора вернув. Цигани знов зібралися. Андронаті налив усім горілки і сказав, що цього вечора прощається з дочкою. Згодом батько заграв на скрипці жалісливу пісню і заплакав. Мусив з своєю Маврою розлучатися, виходу не було.

О першій годині ночі батько і його вірний товариш музикант-цимбаліст, поки усі спали, винесли Мавру і дитину з шатра, щоб вирвати її з рук Раду та охоронити від смерті. Андронаті вирішив, що дитину підкине бездітному багачеві десь в однім із сіл за горою Чабаницею, а Мавра сама дасть собі раду. Усі спали сильним сном від трунку, заправленого Андронаті усипляючим зіллям, за котрим ходив він два дні по горах. Мавра, також упоєна зіллям, спала, мов мертва, як її виносили, і не чула нічого.

Недалеко млина недавно повдовілої багачки Іванихи Дубихи, уклали Мавру під смерекою і зоставили. Біля Маври поставили клунок з її речами. Поплакавши коло дочки гіркими сльозами, батько взяв внука і поніс вузькою стежкою, що розпочиналася недалеко млина і обвивала по правій стороні Чабаницю. “Біла” стежка, так її звали люди в селі, тягнулася то лісом Чабаниці, то левадами і царинками. Коли вона скінчилася, впоперек лягла інша дорога, якою циган увійшов в третє село від Чабаниці на угорській границі. Раптом обізвався голос трембіти, сумний і протяжний, мов виразний жаль. Андронаті заплакав, він розумів, що трембіта віщує щось недобре.

Не надто високо на горі стояло пишне обійстя, тут і поклав циган свого внука. Вертаючись, зустрів якогось чабана, той пояснив, що трембіта обзивалася, бо помер якийсь багач. Також циган довідався, що на обійсті, де він лишив дитину, живе перший багач в селі, Михайло Дончук, який не має дітей.

Андронаті не міг вертатися в табір. Він міг йти до пусти і прилучитися там до якої громади, прикликавши до себе й жінку. А колись примандрує знов в оці околиці і погляне, як живеться внукові в багача.

Коли Мавра пробудилася рано, почала кликати батьків, пригадала про дитину, якої не було поруч, думала, що це Раду викинув її. Якась немолода жінка, а це була Іваниха Дубиха, підійшла до циганки і просила йти до неї, бо Мавра хвора, а цигани, мабуть, покинули її. І ніхто не знав, куди ділася дитина.

Мавра лишилася жити в Іванихи Дубихи і розповіла, як Раду на ній помстився. Через два місяці по смерті чоловіка в Іванихи Дубихи знайшлася, хоч не молода вже була, дитина, маленька Тетянка. Мавра стала дитині другою матір’ю. Циганка не покидала спроб віднайти свою дитину. Інколи вона прощалася з Тетянкою, заливаючися гіркими сльозами, а Іванисі кланялася і йшла у світ. По кількох місяцях, а іноді і по році, Мавра верталася і падала Іванисі Дубисі до ніг і просила прийняти до Тетянки.

Коли Тетянці було дванадцять років, Мавра попросила Іваниху Дубиху дозволити їй відокремитися від неї і замешкати деінде. Циганка пояснювала, що сільські люди надто їй допікають, глузують з неї в млині. Іванисі Дубисі не треба більше її до Тетянки, бо Тетяна скоро стане дівочити – отже, їй, Маврі, іншої роботи треба, як годиться справедливій циганці. Циганка хотіла проживати на Чабаниці, де стояв порожній бурдей-колиба, над самим яром-пропастю, що в нім проживали іноді за життя самого господаря літом або зимою його чабани. Там Мавра хотіла займатися ворожінням, збирати чудотворне зілля. Іваниха Дубиха мусила дозволити, бо боялася, що коли відмовить, то циганка візьме Тетянку і забереться кудись в світ.

Трудно було означити, хто любив більше малу Тетянку, чи мати, чи циганка-сирота. Мати була більш строга з дитиною, а Мавра виконувала всі бажання дівчинки.

На Чабаниці була білява скала, яку прозвали люди “Білим каменем”. З-під нього було видно всі сусідні верхи і ліси, а між ними й одне село, назване Третівка, що лежало на угорській границі. Зі східної сторони Чабаниці, з якої пів години ходу від обійстя і млина Іванихи Дубихи, вибігала в ліс біла стежечка. Ідучи тією стежкою від млина вгору лісом, з одної сторони попри її полонини, а з другої попри глибоку пропасть, де журчав веселий потік, натрапляв мандрівник на колибу-бурдей Іванихи Дубихи. Колиба стояла, оперта з одної сторони до якогось каменя. Зі східної сторони зазирала колиба з-під смерек в саму пропасть з гучливим потоком.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Одної прекрасної літньої днини спровадилася Мавра на Чабаницю, а Тетянці на пам’ятку про себе подарувала золоті обручки-ковтки, півмісяці. Малою дістала Мавра їх від своєї матері, а тепер просила носити ці сережки Тетянку, щоб була в них красна і пишна, як сама туркиня.

Тетяна що рік, то більша і краща, прибігала до Маври. Циганка літом збирала гриби, малини, ягоди, носила в місто на продаж. В п’ятницю і суботу спускалася в сусідні села або й міста межи багачі по милостиню. Ранками Мавра збігала доглядати за деякою товариною Іванихи Дубихи. Весною і літом, аж до пізньої осені Мавра ходила ще і по зілля, яким між людьми тайком торгувала.

У двадцять років Тетяна була висока, гнучка, білолиця, мала чорні густі брови і чорні очі. Дівчина була працьовита, чесна, милосердна. Вже й кілька разів старостів виправляла. Мати ж пильнувала, щоб дочка не подалася за нерівною собі парою. Щонеділі і свята вони ходили до храму божого, але й Мавру дівчина могла навідувати, коли хотіла.

У багача Михайла Дончука в селі Третівці жив хлопець Гриць, їхній годованець, якого колись підкинули на призьбу. Своїх господарів Гриць кликав батьком та матір’ю. Хлопець допомагав їм, працював, та інколи міг покинути все і волоктися кудись, щоб змінити місце. У сімнадцять років він вибрав собі щонайкращого коня господаря і давай об’їжджати сусідні села. Що нашукалися, нажурилися господарі за хлопцем – він пропав без сліду, мов у воду впав. Аж сьомого дня знайшов його господар, виявилося, що Гриць їздив шукати скрипку та й нудно йому було сидіти на одному місці. Господиня-мати, розвідавшись, куди і пощо гуляв Гриць на найкращім коні сім день, розлютилася і назвала пройдисвітом. Хлопець образився і сказав, що хліб дурно не їсть, відробляє, а як треба, то піде геть і не вернеться. Батько став на захист хлопця, бо такий він вже вдався, на місці довго не висидить. Гриця дівчата роєм обступала, але батьки вирішили, що йому ще не час женитися, але найкращою парою для нього буде Настуня Кривинюківна, бо її батьки добрі ґазди. Саме Настка тримала Гриця у селі, з нею всі жалі ділив. Якби не вона, пішов би в світ, про який розповідав один старий білоголовий циган, що кожні кілька років переходить через їх село з Угорщини. Для Гриця тільки й щастя, що сопілка, трембіта і Настка. В селі він подобався усім дівчатам, але Гриць горнувся до Настки, яка його назад до “розуму” приводила, до праці, не давала “волочитися”. Дівчина ніколи на нього не гнівалася за його дивну поведінку і надіялася, що колись вони поберуться.

Настала зима. У хатині Маври горів вогонь, а циганка кинула собі карти. Ось що вона з них вичитала: щось велике, несподіване чекало її, і в цьому вмішана Тетяна, її “туркиня”, як люди прозвали дівчину за золоті ковтки, півмісячики у вухах. Щось велике-велике, і смутне, і радісне чекало її, ніби весілля, ніби смерть. І замішаний хтось в тім, хтось зблизька і хтось здалека. До хати Маври мали прийти два чоловіки, одному смерть, а другому радість. Один молодий, другий старий. Згодом Мавра задрімала, але раптом почула, що у вікно щось товче, хтось добивається. Хтось попросив: “Пустіть в хату!”, але циганка не відчинила, бо боялася за своє життя. З-за дверей почувся страшний проклін, і Мавра подумала, що колись чула цей голос. Це був голос її батька, бо лише він один проклинав тим страшним прокльоном. Маврі здалося, що то приходила його душа. Зранку вона побачила за дверима чиїсь сліди і відчула, що вчинила зле, не впустивши чоловіка в хату.

Кожної погідної неділі Тетяна приходила до Маври на Чабаницю. Якось, зірвавши два червоні великі маки та заквітчавшися ними з обох сторін лиця, дівчина прийшла до циганки, та не застала її вдома. Тетяна подумала, що Мавра вийшла або в сусіднє село, або шукала десь лісом зілля. Дівчина пішла білою стежкою і раптом почула тупіт копит.