Стислий переказ, виклад змісту

Микола Трублаїні

Шхуна “Колумб”

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Частина 1

І. Незнайомка з зонтиком

Марко затримався на маяку і тепер шкодував, бо збиралося на бурю. Юнак поспішав від моря до Соколиного висілка. Хлопець побіг. Далеко попереду маячіла чиясь постать. Марко був юнгою на шхуні “Колумб”. Сьогодні він ходив додому, на маяк, де його батько працював наглядачем. Маркова шхуна зранку прийшла в бухту Лебединого острова по рибу, яку вона приставляла в недалекий порт. Улов був малий, тому шкіпер вирішив затриматися в бухті на добу, перечистити мотор, а потім забрати улов за два дні й вирушити в порт. Марко відпросився в шкіпера на кілька годин додому, на маяк. Та гостював він недовго, бо помітив, що хмариться на дощ та бурю, і почав спішити на судно.

Сімнадцять років Марко прожив на цьому маленькому острові, знав усіх нечисленних його жителів. А тепер от наздогнав людину, якої ніяк не міг пізнати. Його розбирала цікавість, хто вона і що робить на їхньому острові. На землю впали перші краплі дощу. Незнайомка розпустила зонтик. Марко порівнявся з нею і побачив, що то була дівчина приблизно його літ. Дівчина, видно, була з міста: синє плаття з короткими рукавами, сандалі. Була вона білява, з зеленими очима і кирпатим носиком. Юнга крикнув дівчині поспішати, поки рівчак під висілком водою не залило, а то не перейде.

Хлопець пішов поруч з дівчиною.

Маленький рівчак під Соколиним під час зливи перетворювався в бурхливу річку, і тоді перебратися через нього не можна було. Поки Марко говорив, сипнув густий дощ. Хлопець обережно взяв одною рукою її руку, а другою з усієї сили стиснув ручку зонтика. Марко думав, що доведеться забігти до якогось рибалки просушитись, бо на “Колумбі” лише одна малесенька рубка і там зробити цього не вдасться.

Коли добігли до рівчака, Марко допоміг дівчині перейти і провів до пристані. Сам пішов до хатини рибалки Тимоша Бойчука. У Бойчука часто збиралися сусіди-рибалки, бо хата його стояла найближче до моря і звідти зручно було наглядати за шаландами й човнами під час негоди.

Марко ввійшов у кімнату, привітався й попросив дозволу обсушитись. Хазяїн негайно провів його до печі. Юнга чув, як один з рибалок говорив: “Отож вся сила в цьому піску. Через той пісок він і приїхав сюди на ціле літо разом із дочкою”.

II. На “Колумбі”

Шхуна “Колумб” – невеличке, але містке судно. Воно ходило під мотором і парусами. Останнім часом “Колумб” регулярно обходив рибальські артілі, забирав у них рибу і приставляв її на консервний завод, що знаходився миль за двадцять п’ять від Лебединого острова, поблизу курортного містечка.

Ніхто не знав, коли й де побудовано цю шхуну. Її прибило до берега, напівзатоплену, без людей, з обламаною щоглою, понівеченим бортом, без стерна. На борту зберігся напис “Колумб”. Рибалка Стах Очерет полагодив шхуну. Стах Очерет став шкіпером “Колумба”, і з того часу він не розлучався з шхуною. Пізніше “Колумб” передали Рибтресту. Тоді на ньому поставили мотор. Правда, Очерет завжди віддавав перевагу парусам. Команда на шхуні була невелика: шкіпер, моторист Левко Ступак (“механік”), матрос-стерновий Андрій Камбала (“боцман”) та юнга Марко (“головний кок”). Всі вони були жителі Соколиного висілка на Лебединому острові.

Того дня, коли злива захопила Марка в полі, на борту шхуни були тільки Левко й Андрій. Перший перечищав мотор, а другий латав паруси. Коли почався дощ, обидва поховалися в рубку. Рубка на шхуні була така маленька, що в ній разом могли спати тільки двоє. Після зливи на шхуні з’явився Стах і Марко. Стах сказав, що вирушають сьогодні, бо мають цінний вантаж: дві бочки піску, кажуть, що то золотий пісок. Ніхто з команди йому не вірив.

III. Юнга

Острів Лебединий ішов паралельно берегу кілометрів на тридцять, але в найширшому місці мав не більше як чотири кілометри. На острові водилося безліч чайок, мартинів і бакланів, а також лисиць. Острів називався Лебединим, бо восени й весною його відвідували лебеді. В середині острова над чималою глибокою бухтою розташувалося чотири десятки рибальських хат. Бухта звалася Соколиною, виселок теж звався Соколиним. Хто від кого назву перейняв, ніхто не знав.

Крім висілка, на острові розмістилися ще дві оселі: хата інспектора рибного нагляду Якова Ковальчука і маяк на західному кінці острова. Від маяка в море виходила піщана коса, яка закінчувалась довгою грядою підводного каміння. Головно через те каміння тут і поставлено маяк. Біля маяка був білий, чистенький будиночок. В тому будинку жив з родиною наглядач маяка Дмитро Пилипович Завірюха. В тому ж будинку народився його син Марко. Марко був середущий у родині. Старша сестра Марія, одружена з рибалкою, вже три роки жила в Соколиному. Тепер на маяку лишалися батько, мати, старий дід Махтей (материн батько) та восьмилітній брат Грицько.

Марко до п’ятнадцяти років не був ніде за межами острова. З десяти років він учився в школі, в Соколиному, де всі класи вів один учитель, бо учнів у школі було щось понад тридцять. В п’ятнадцять років Марко вперше залишив острів. Він їздив разом з учителем у село Зелений Камінь, розташоване на суходолі, кілометрів за дванадцять від Соколиного, і там склав іспити за сьомий клас. Після закінчення школи хлопець вирішив вступити юнгою на якусь шхуну, поплавати рік-два, а потім з практичним досвідом вступити до морехідного технікуму.

В цей час Стах Очерет шукав на “Колумб” нового юнгу. Маркові визначили зарплату, харчі і спецодяг. Хлопця це цілком задовольняло. Марко готував їжу для команди, підтримувати чистоту, допомагав стерновому та мотористові і виконував дрібні доручення шкіпера. Також Марко провадив різні записи, бо був між командою найграмотнішим.

Другий рік працював Марко на “Колумбі”. За цей час юнга заприятелював з рештою команди і став улюбленцем маленької моряцької родини.

Наближався час, коли Марко мав їхати в велике приморське місто складати іспити до морехідного технікуму, йому лишилося плавати на “Колумбі” три-чотири місяці.

IV. Торіанітовий пісок

Коли шхуна причалила бортом до пристані, на неї вкотили бочки з піском. Зійшов на шхуну і високий літній чоловік, далекий родич Стаха, професор Андрій Гордійович Ананьєв. З професором була дівчина. Марко впізнав свою супутницю під час зливи.

Виявилось, що професор з дочкою їдуть шхуною у Лузани. Коли дівчина ступила на шхуну, Марко чомусь зніяковів, сховався за рубку й почав там куховарити. Він мусив поспішати з вечерею. Дівчина підійшла і сказала, що її звати Люда Ананьєва. Люда взялася допомогти Маркові з вечерею. Дівчина вміла добре куховарити.

Поки Люда з Марком порались на камбузі, шхуна рушила і відійшла від берега. Стах вивів “Колумб” лише під клівером з бухти в море, бо мотор Левко ще лагодив.

Професор познайомився з Марком, з татом котрого колись товаришував. Марко поцікавився, що то за бочки. Професор розповів, що цей пісок з острова має дуже цінну речовину – торіаніт. Може бути пісок з різною кількістю торіаніту в ньому. Щоб перевірити якості цього піску, треба зробити спеціальне лабораторне дослідження. Його може зробити професор Китаєв, до котрого треба встигнути, бо завтра він від’їздить.

V. Рейс у Лузани

Люда спала на шматку старої парусини, розстеленої на палубі під рубкою моториста. Дівчині снився якийсь неприємний сон, і вона прокинулась. Хтось, поспішаючи, наступив на неї ногою.

Екіпаж “Колумба” та професор Ананьєв дивилися з палуби на море, де пропливав есмінець “Невтомний буревісник”. Минулого року цей корабель виручив “Колумба”, котрий під час шторму втратив паруси й залишився без пального. Невеличкий військовий корабель привітався з шхуною, піднісши свій прапор.

Шкіпер розповів Люді кілька епізодів з бойової історії “Невтомного”. Есмінець ходив у розвідку, розставляв міни, зустрічався з ворожими кораблями.

“Колумб” наближався до порту Лузани. Біля пристані стояв маленький пасажирський пароплав “Пенай”, який курсував між Лузанами та більшими недалекими портами. Ось і зараз він приставив сюди курортників у санаторії та будинки відпочинку. “Колумб” став швартуватися до причалу. Професор поспішав. О дев’ятій ранку “Пенай” відходив з Лузан. Залишалося небагато часу, щоб переправити бочки з піском на борт “Пеная” та купити квитки. Ананьєв написав на листку з блокнота телеграму професорові Китаєву і послав з нею Люду на телеграф, а сам пішов до квиткової каси. Квитків уже не було.

Професор прохав капітана пароплава дати дозвіл на два квитки. Та капітан сказав, що візьме професора до себе в каюту, а дівчину нікуди приткнути.

Ананьєв розпрощався з рибалками. Люда мусила на “Колумбі” повернутися на Лебединий острів.

Незабаром після того, як “Пенай” відчалив від пристані, “Колумб” теж вийшов у море. Шхуна поверталася назад. Люда і Марко сиділи на палубі й дружньо розмовляли, розповідаючи одне одному різні подробиці власного життя та розпитуючи – Марко про велике місто, де жила Люда, а дівчина про життя на Лебединому острові і рибальські успіхи “Колумба”.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

VI. Агент № 22

За кордоном, у якомусь місті сухорлявий високий чоловік років тридцяти п’яти зайшов будинок, куди його пропустили за документом. Високий чоловік пройшов у прийомну кімнату поруч ділового кабінету начальника таємно-розвідувальної служби. Цей чоловік був агентом №22.

“Номер 22” зайшов до начальника, який дає завдання: їхати в Радянський союз. Начальник розповів, що з однієї радянської газети довідався, що професор геохімії Ананьєв знайшов на невеличкому Лебединому острові значні запаси торіанітового піску. Коротко значення торіанітового піску начальник пояснив так: з нього можна добувати багато гелію, більше, ніж з монацитового піску. (А історія монацитового піску така: перед війною німецькі пароплави, що йшли до Бразилії з вантажами, мусили повертатися назад порожнем. Для баласту вони вантажили в свої трюми монацитовий пісок і вивантажували його в своїх портах. Коли почалася війна, дирижаблі часто гинули від маленької запальної кулі, бо досить було однієї іскри, щоб вибухнув водень, яким наповнювали оболонку дирижабля.