Стислий переказ, виклад змісту

Чотири броди

Роман-епопея

М.Т. Рильському – моєму доброму навчителю

і старшому другові

Ой думай, думай, чи перепливеш Дунай

Народ

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Частина перша

І

Пейзаж татарського броду. Роздуми про матерів – босоногих мадонн з сапками, серпами, дітьми. Матері не вчилися ніде, їх книгою була книга землі. На думку автора, якби ці роздуми почув цинік типу Магазаника, то сказав би, що краще йому карбованець у кишені чи півлітра на столі.

З пшеничного поля дивився Данило, який залишився без батька, коли було йому 8 років. Матір його кілька літ пожила після смерті батька і пішла як стеблина сивого жита. Ніхто не почує її голосу. І у снах Данило бачив і чотири броди річки (татарський, журавлиний, дівочий, козацький), і солов’я, і журавля з журавкою, та в цю пору мати вже не співала. Раз Данило поспішав до неї з робітфаку, постукав, але мама вже не відчинила дверей. У Данила тільки й рідні – тітка Марина в Копайгородку (бідова) і двоюрідна сестра Оксана у присілку. Оксана завжди очікує брата з дороги.

Красивим доля не поспішає важити щастя. Не відважила й Оксані. Жила сама біля татарського броду (сирота). Підсвідомо чекала свого кохання – і він прийшов. Це агроном, який приїхав у село – Ярослав Хоролець. Уперше побачила його у сусідів Гримичів, а раз вечором Ярослав і Семен Магазаник зайшли до неї. Ярослав та Оксана закохалися одне в одного. Коли Ярослав пішов швидше додому, Магазаник почав залицятися до Оксани, поклав їй руку на плече. Семен Магазаник був удівцем і хотів гарну жінку. Мав сина – Стьопочку.

З того часу Ярослав не приходив до Оксани. Його бачили в селі, але він відразу кудись біг. Він думав, що краса Оксани не для нього створена.

Минула осінь, зима. Оксана дізналася, що Ярослав від’їжджає. Магазаник далі залицяється до Оксани, каже, що в нього не копійчане багатство. Та Оксана радить йому шукати вдову. На це він відповів: “Я ще почекаю, коли ти станеш вдовою”.

Щоб повернути Ярослава. Оксана згадала призабуту розповідь діда Корнія (старий дзвонар розповідав, що колись дівчата привертали парубочі серця дзвонами). Ввечері Оксана взяла горнятко непочатої води і пішла у село. Та по дорозі першого зустріла майданщика Стаха Артеменка (найміцніший парубок у селі, але вічний наймит, дуже нещасний). Він зрадів, побачивши Оксану і подумав, що в горнятку вона несе комусь вечерю та навіть позаздрив тій людині. Оксана прийшовши до дзвіниці, вмила водою дзвін і подумки звернулася до нього. Неподалік від татарського броду зустріла Ярослава. Вони зізнаються одне одному в коханні.

ІІ

Минуло 6 років. Оксна народила Ярославові двійко голубооких синів. Первенця назвали Володимиром. Вони жили щасливо. А на сьомий рік, коли Ярослав плив по річці, хтось вистрелив і вбив його. До Оксани чоловіка принесли з човном. У селі була чутка, що вистрелив Магазаник, або по вуличному Чорт-із-Свічечкою (бо куди раніше не йшов, брав із собою запалену свічечку: і перед панами, і перед бідними). Магазаник спочатку водився з гетьманом Скоропадським, але потім зрозумів, до якої влади треба перейти. Жінка його була нещасна, мріяла про сімейне щастя, а він – про гроші. Жінка була як наймичка, так і померла. Семен думав лиш про свою “золоту нитку”. До цього крутійства приглядався його батько – старий Мирон Магазаник. Він відділився від сина і перейшов жити на хутірець, мав утіху від пасіки, садочка, ставка.

Якось на Святвечір привіз підпилий Семен вечерю для батька. Скрип дверей повернув Семена до того часу, як був він дитиною. Син здивувався, хто приготував батькові вечерю. Мирон відповів, що це Василина (молода вдова). Семен відразу собі щось прикинув. Батько застерігає сина не гонитися за багатством, згадує своє життя, як воював у Болгарії, заслужив “георгія”, вернувся побитий, подірявлений і одружився. А Семен згадує, як був у гетьманстві, як вбивали людей і вбили якогось Човняра, а потім ще хліб забрали в його дружини (а вона з малим дитям). Після розмови з батьком Семенові стало моторошно. Він поїхав, думав заїхати на вечерю до Василини. А Мирон пішов пробивати ополонки, щоб і риба на Святвечір дихала.

ІІІ

Минув рік, як не стало Ярослава. Розраду Оксані давали діти і робота. Діти – Володимир і Микола, того човна, я якому батька принесли, пускають на воду. Магазаник прийшов до Оксани і знову пропонує жити разом. Це її обурює і вона виганяє його. Її тітка Марина (малює хати) теж натякає Оксані, щоб жила з Семеном. По дорозі від Оксани Магазаник зустрівся зі Стахом і пропонує йому йти до нього в найми, адже Семен має в лісах багато свиней, пасіку. Біля дому Магазаник зустрічає Василину, якій потрібне дерево на крокви, бо перекриває хату. Дізнається, що вона хоче жити з Власом Кундриком – крамарем з сусіднього села. Семен заманює Василину до своєї хати і набріхує на Власа, а сам любується красою вдови, поглядає на її груди, жаліє її. І так жінка віддалася йому, ставши його полюбовницею.

IV

Минув ще один рік. Березень. На річці скресає крига. Хлопчаки бігають по крижинах. Оксанин Володимир іде на крижину, а Миколка на березі слідкує за братом. Крижина тріснула і Володимир топиться, але його рятує Стах Артеменко (вдарився об крижину і з обличчя кров тече). В хаті, коли Стах роздягнувся, Оксану дивує його нижня сорочка. Це – шматок рибальської сітки. Стахові подобається Оксана, він називає її Оксаночка, вона просить так не казати (так її називала лиш матір і Ярослав). Вночі Оксана пішла у село (згадала як зустріла тоді з горнятком Стаха), картала себе, чому не знайшла для нього слів, які йому були так потрібні. Зайшла на цвинтар і до дзвіниці. Зранку Оксана пішла вибілювати полотно і на крижині побачила Миколку. Він прибіг до неї, і вона заплакала.

V

Настав лихий вік. Судовець Прокіп Ступач нагримав на селян, щоб давали зерно із засіків. Підступали примари голоду. Оксана пропадала в лісах (збирала жолуді, гриби, ягоди). Одного разу зустріла Магазаника, який показав місце з білими грибами. Магазаник вблагав її зайти в свою лісову оселю. Засвітив вдень свічку (перед її красою), вгощав ковбасою. Семен пропонує вийти за нього заміж, як не з любові, так з біди. Оксана відповіла: “Хай гробова дошка буде тобі полюбовницею” і пішла.

Падав перший сніг. Діти хотіли їсти. Мав бути козацький куліш, бо тітка Марина принесла вишкварків. Пригинаючись від ноші, в хату зайшов Стах Артеменко, він приніс муки. Стах залишається жити в Оксани. Пізно ввечері він пригорнувся до Оксани і розповів, як мучився зі своїми почуттями.

Напровесні стало ще важче. Стах утішав дітей, що скоро підуть у ліс до черешні, по ягоди. Якось, вловивши линів, Стах пішов до Магазаника, бо той продавав хліб. Стьопочка відкрив закриті на замки двері, але Магазаник хліба не продав. Стах ішов лісом, згадуючи дитинство. Коли він побачив машину, що везла зерно, заскочив на неї і набрав зерна. Коли вистрибував, трохи вдарився і зерно було з кров’ю. Вдома Оксана дала рушник витертися. А зерно з кров’ю Стах посіяв.

Зранку прийшов міліціонер Гривко і Магазаник. Зайшов і двоюрідний брат Оксани – Данило. Стаха забрали, хоч міліціонер і жалів дітей. А Данило сказав. Що сльози дітей ще віділлються Магазаникові. Стах просив Оксану чекати на нього.

VI

Данило Бондаренко бреде житами, любується ними. Зустрівши Магазаника, Данило каже, що колгосп працює погано і пропонує свої шляхи підвищення виробництва та здобуття прибутку. Розмова не вдалася, бо Данило пам’ятає, якою людиною є Магазаник.

Данило згадує перший рік свого вчителювання (школа була у панськім палаці.

Школа колгоспної молоді. Завідуючий Діденко Максим Петрович йде показувати Данилові поля. У садку стоїть кінь Терентія Івановича Шульги – колишнього червоного козака, який доживав віку. Діденко показав землю, відділену школі. До них наближався Шульга (у червоних козаках пролетіла його молодість, права його нога вербова, працює у школі – сіє, доглядає сад, пасіку). Голос Шульги здався Данилові знайомим. Виявилось, що Терентій знав Данилового батька – Максима (не повернувся з Золотої Липи, ховали його шаблю, бо згорів від снаряду). Від батька Данило мав лиш смушкову шапку.

Данило ліг спати у церкві. Так почався його перший день вчителя, простого, довірливого, завзятого хлопця, непримиренного до всього ницого і лихого.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

VII

А далі пішли дні за днями. Зі щирими словами і з доносами. У такі дні Данило згадував батька і ще краще вивчав справу на землі або йшов у теплицю Максима Петровича. Діденко вважав, що людина ще мало знає, як вирощувати гарний урожай.

Напровесні Данило дізнався, що Магазаник продає хліб по завищених цінах. Але Семен вів себе обережно і продавав малими порціями. Коли продав багато зерна спекулянтам, гроші сховав у лісі, недалеко від оселі борсуків. А Стьопочка вдома щось запідозрив, коли батько повернувся з лопатою. Старий крився від сина, бо син любив тратити гроші. Зерно Магазаник ховав у лісі у старому скитку, де колись жили ченці (там було рівно 100 мішків).

У татарському броді Магазаник побачив Володимира (сина Оксани) і попросив про переправу. За це дав пампушку. Володимир поділився з Миколкою. Оксана збирала білизну, вона зовсім зотліла. Семен просив її приходити до нього чи як жінка, чи як куховарка, чи у гості. Вона відповіла: “Хай до вас у гості лихо з бідою приходить!”. Але Магазаник має до кого йти, він піде до Василини та й засне на її персах.

По дорозі додому Магазаник вирішив зайти до своєї криївки. Там почув, що щось поскрипує. То був Данило. Данило зареготав і крикнув : “Хлопці!”, коли Магазаник наставив на нього рушницю. Насправді Данило був сам, але цим викриком йому вдалося відібрати рушницю і зловити Магазаника. Данило вдарив Семена. Зерно роздали бідним.

Наступного дня примчав прокурор Прокіп Ступач (Магазаник возив йому липовий мед) і почав допит. Крім Ступача були колишні червоні козаки – секретар райкому Віктор Мусульбас і військовий комісар Зіновій Сагайдак.