Стислий переказ, виклад змісту скорочено

1

Повість починається з нарікань бездомного пса, лівий бік якого облив окропом кухар зі столової Центральної ради народного господарства. Пес за своє життя пережив багато, але зараз боявся застудитися, бо надворі була хуртовина, а якщо він стане немічним, то хтось приб’є його палицею. З усіх пролетарів пес найбільше ненавидів саме двірників, для нього це була найнижча категорія людей.

Пес притулився у підворітті і вирішив нікуди звідси уже не йти. Раптом він побачив, що з магазину навпроти вийшов якийсь громадянин і наближається до нього. Пес відразу зрозумів, що цей чоловік не харчується стухлою солониною, як інші пролетарі. Він завжди ситий і не працює фізично, а пахло від нього лікарнею і сигаретами. Собака не міг зрозуміти, що цей чоловік міг купувати у задрипаному магазині. Чоловік підійшов до собаки, витяг з кишені ковбасу і почав пригощати, називаючи його Шариком. Собака мало не вдавився ласощами і кинувся слідом за чоловіком, який покликав його за собою. Хоч і обпарений бік нестерпно болів, Шарик біг і тішився.

Коли вони підійшли до дверей будинку чоловіка, Шарик налякався швейцара, який називав доброго чоловіка Пилипом Пилиповичем і розповідав, що в усі квартири будуть вселяти людей, тільки в квартиру Пилипа Пилиповича не будуть. Собака зазнав багато кривд від швейцарів і боявся їх, але цього разу він вільно пройшов у будинок і опинився у квартирі професора.

2

У квартирі Шарик побачив молоду красиву жінку і білому фартусі. Вона питала Пилипа Пилиповича, де ж він взяв такого паршивого собаку. Чоловік пояснив, що пес має не парші, а опік. Він наказав жінці, яку називав Зіною, подати йому халат, а пса завести в оглядову. Зайшовши туди, Шарик подумав, що його заманили у собачу лікарню і примусять зжерти касторову олію, а потім поріжуть ножами бік… Шарик вирішив тікати і влаштував гармидер: перевернув відро, розбив скло. Та його швидко зловив Пилип Пилипович і ще якийсь чоловік, якого пес встиг вкусити за ногу. Потім собаці дали понюхати чогось гидкого, і він заснув.

* * *

Коли Шарик прокинувся, бік не болів. Пес побачив, що він забинтований. Інший чоловік досі був у кімнаті і питав Пилипа Пилиповича, де він знайшов собаку. Той пояснював, що здобув пса своєю ласкою, а це єдиний спосіб, яким треба звертатися до живої істоти. Адже терор нічого не дасть, яким би він не був: білим, червоним, чи навіть коричневим.

Пилип Пилипович наказав Зіні нагодувати Шарика залишками краківської ковбаси. Служниця сказала, що це велика честь для пса, а ковбасу вона й сама з’їсть. Пилип Пилипович відповів, що ця ковбаса − отрута для людського шлунка, і ні він, ні лікар Борменталь (а так звали другого чоловіка) не будуть лікувати її, коли в неї заболить живіт.

Трохи згодом Шарик опинився у кабінеті Пилипа Пилиповича, де той почав приймати своїх пацієнтів. І от що побачив собака. Спершу в кабінет зайшов якийсь чоловік, який називав Пилипа Пилиповича Преображенського професором, магом і чародієм, який повернув йому молодість. Чоловік скинув штани, а лікар оглядав його. Дивним був лиш колір волосся пацієнта − зелений. Він пояснив, що його надурили при покупці фарби для волосся. Клієнт був задоволений своїм омолодженням і питав, чи не можна зробити ще й щось з сивим волоссям. Професор відповів, що не все зразу. Пацієнт дав Пилипу Пилиповичу пачку грошей і пішов.

Потім зайшла стара дама, якій професор пообіцяв пересадити яєчники мавпи для того, щоб вона помолодшала. Жінка просила зробити їй операцію тут на квартирі, а не в лікарні, і пообіцяла заплатити, скільки потрібно.

Згодом зайшов відомий суспільний діяч і розповів, що від нього вагітна 14−річна дівчина, а він жонатий… Двері відчинялися, змінювалися обличчя, Пилип Пилипович працював, не покладаючи рук.

Собака весь час дрімав, та от ближче до вечора зайшли якісь особливі відвідувачі. Їх було четверо, всі молоді, одягнені скромно. Одна з них була жінкою. Виявилося, що це нове домоуправління: Швондер, Вяземська, Пеструхін і Жаровкін. Вони говорили, що професор займає квартиру аж з семи кімнат, а це надто багато, тож після зібрання мешканців будинку було вирішено забрати його столову та оглядову і поселити туди людей. Преображенський відразу подзвонив до якогось високопоставленого чиновника − Віталія Олександровича, заявив, що припиняє свою діяльність і їде в Сочі. Трубка була передана Швондеру, і після розмови стало ясно, що домоуправлінню втерто носа. Вяземська сказала, що якби професор не був європейським світилом, його потрібно було б арештувати, бо він ненависник пролетаріату. Преображенський підтвердив, що не любить пролетаріат, а потім покликав Зіну і наказав подавати обід. Домоуправління пішло геть.

3

На обід професору і Борменталю було подано нарізану сьомгу, мариновані вугри, сир, ікру, кольорові горілки. Преображенський почав розповідати Івану Арнольдовичу, як саме треба їсти. Він говорив, що ходними закусками і супом закусують тільки недорізані більшовиками поміщики. Їсти потрібно вміти, а більшість людей взагалі цього не вміють. Потрібно не тільки знати, що з’їсти, але й коли і як. І якщо людина турбується про своє травлення, за обідом не варто говорити про більшовизм і медицину, а також до обіду не можна читати радянських газет.

Шарик отримав шматок осетрини і шмат ростбіфа, добре поїв і заснув. Чоловіки після обіду почали курити. Професор розповів, що вже багато років у парадному вході будинку стояла стійка для калош, і хоч двері не замикалися, жодна пара взуття не пропала. Але у квітні 1917 року пропали усі калоші, три палиці, пальто і самовар швейцара. Відтоді стійка припинила своє існування, і тепер жителі будинку ходять у брудному взутті по мармуровій підлозі і розносять болото. Також з парадних сходів забрали килим, але хіба Карл Маркс забороняв тримати на сходах килими? Чому пролетарій не може залишити калоші внизу і не бруднити мармурову підлогу? Борменталь відповів, що пролетарій взагалі не має калош, але професор сказав, що тепер має, бо ж калоші вкрали. Їх не вкрав сам професор, чи буржуй Саблін, чи цукровозаводчик Полозов. Це зробили ті самі, що приходили сьогодні з домуправління. То вони хоч могли б знімати ці калоші при вході. У для чого вони прибрали квіти з площадок, чому раз в місяць гасне світло, хоч раніше такого не було? “Розруха”, − сказав Борменталь, але професор заперечив. Він вважав, що просто кожна людина повинна робити свою роботу, займатися своїм прямим обов’язком, от тоді і буде порядок. А розруха ця сидить в людських головах.

Згодом професор дав Івану Арнольдовичу 40 рублів − зарплату за сьогоднішній день, і той почав збиратися додому. Преображенський збирався ще в театр, і Борменталь спитав, як він всюди встигає. “Встигає всюди той, хто нікуди не спішить”, − відповів професор.

4

Впродовж тижня Шарик з’їв стільки, скільки з’їв за півтори останніх місяці на вулиці. Собака відчував себе щасливим, зустрічав господаря і готовий був терпіти покарання за шкоду, лиш би його не виганяли на вулицю. Шарик розірвав опудало сови і розбив погруддя Мечникова, але Пилип Пилипович не бив його, а говорив, що на людину і тварину можна впливати тільки навіюванням.

Якось для Шарика придбали нашийник та повідок, Зіна повела його на прогулянку. Собака зрозумів, що нашийник означає дуже багато. Зустрічні бродячі пси дивилися на нього з заздрістю, міліціонер не бив, а швейцар сам відкрив перед Шариком двері.

Згодом Шарик дозволив собі завітати на кухню до кухарки Дарії Петрівни. Там він прижився і часто лежав біля плити, отримуючи щось смачне. Він навіть підглядав, як до кухарки приходив якийсь чоловік і обіймав її.

Інколи вечорами Шарик спостерігав за страшними речами, які робив його хазяїн. Він вдягав оранжеві рукавиці і рився у людських мізках, а потім різав їх.

* * *

І ось настав цей страшний день. У Шарики вже були якісь страшні передчуття. Він без апетиту з’їв сніданок, потім Зіна зводила його погуляти. Був вівторок, і прийому в цей день не було. Раптом до Преображенського зателефонував Борменталь і повідомив, що дістав, те що хотів професор. Пилип Пилипович наказав прислузі швидко подавати обід, хоч ще не все було готове.

Дуже скоро прибув Борменталь з чемоданом, з якого погано пахло. Шарику не дали їсти і потягли в оглядову. Зіна допомагала тягнути його туди. Лікарі вдягнули халати та рукавиці, а собаці дали понюхати чогось, від чого він заснув.

* * *

На операційному столі лежав Шарик, а Борменталь і Пилип Пилипович зголили шерсть і стали пересаджувати собаці людський гіпофіз і яєчка. Ці органи Борменталь взяв від вбитого чоловіка чотири години тому. Лікарям здавалося, що собака не перенесе операції, йому кололи адреналін, але надії було мало. Швидко зробивши операцію, собаку зашили. Преображенський сказав, що собака все одно здохне, але шкода, бо він був ласкавий і хитрий.

5

Далі йдуть записи лікаря Івана Арнольдовича Борменталя. Він писав, що 23 грудня 1924 року собаку, яка мала 2 роки і важила 8 кілограм, було прооперовано. Шарику була зроблена перша в Європі операція по пересадці людських гіпофіза і яєчок з придатками. Органи взяті у мертвого чоловіка 28 років. Операція була зроблена для того, щоб дослідити, як впливає гіпофіз на омолодження організму людини. Цілу ніч після операції лікарі чекали смерті собаки, але 24 грудня їй стало краще. Потім були періоди загострення і періоди, коли ставало краще. 28 грудня Шарику стало значно краще, з’явився апетит. У наступні дні у собаки почала випадати шерсть, вона почала гавкати, але це було схоже на слова. З 1 січня 1925 року собака сміявся і говорив щось схоже на слова. Шарик почав ходити на задніх лапах, у нього відпав хвіст, він почав говорити всілякі лайливі слова, згодом шерсть лишилася тільки на голові і підборідку. По місту пішли різні чутки, в газетах з’являлися найдивовижніші заголовки. 8 січня Пилип Пилопович зробив висновок, що гіпофіз дав не омолодження, а повне олюднення собаки. Професор вперше виглядав розгубленим. 10 січня Шарика вдягнули, хоч він трохи протестував. Потім його вчили користуватися туалетом.

Борменталь висунув свою гіпотезу: мозок Шарика, коли він був собакою, накопичив різні знання, які тепер він видає, наприклад, різні погані слова, які можна підхопити і вивчити лише на вулиці.