Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Розділ перший

Униз і вглиб кролячою норою

Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Її сестра читала книжку, але у ній не було малюнків і розмов. Таких книг Аліса не любила. Була спека, дівчинка думала піти нарвати квіток для віночка. Раптом повз неї промайнув Білий Кролик. Він пробубонів собі під ніс: “Ой лишенько, як я забарився!”. Алісу не здивував кролик, який говорив. Та коли він раптом добув із нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: їй ніколи не траплявся Кролик із нагрудною кишенькою і годинником.

Кролик гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом. Аліса з розгону пірнула слідом за Кроликом. Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, а тоді зненацька урвалася. Аліса й не зчулась, як жухнула навсторч у якийсь глибоченний колодязь. Дорогою їй не бракувало часу роззирнутися і поміркувати, що ж буде далі. Внизу було темно, а в стінах колодязя була сила-силенна маленьких мисників та книжкових полиць; подекуди на кілочках висіли мапи й картини. Дівчинка вголос міркувала, скільки миль пролетіла, на якій вона широті й довготі. Чи провалиться наскрізь через Землю. Аліса згадала свою кішку Діну і пожаліла, що вона не з нею.

Коли це враз Аліса опинилася на купі хмизу й сухого листя. Дівчинка схопилася на ноги. Була темрява, але попереду виднів довгий коридор, а в ньому постать Білого Кролика. Аліса помчала за ним і встигла почути, як він проказав, що дуже запізнюється.

За Кроликом і слід пропав, а вона опинилася в довгому низькому коридорі, освітленому рядочком підвішених до стелі ламп. Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала усі двері поспіль).

Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий скляний столик. На ньому був крихітний золотий ключик, але він не підходив до жодних дверей. Однак за другим обходом вона раптом нагледіла маленьку завісочку, а за нею – маленькі дверцята. Ключик до них підійшов. Прохід був мало як не мишача нора. Аліса стала навколішки й угледіла в глибині небаченої краси сад.

Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулася до столика. Цього разу на ньому була маленька пляшечка з написом “Випий мене”. Аліса надсьорбнула. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.

Дівчинка зменшилася і тепер сягала десяти дюймів. Аліса подалася до дверцят. Але згадала, що забула золотого ключика, а коли вернула до столика, то зрозуміла, що тепер до ключика їй не дотягтися.

Аж ось її погляд упав на невеличку скляну скриньку під столом: вона відкрила її й побачила там малесеньке тістечко з написом зі смородинок: “З’їж мене”.

Вона відкусила шматочок, але зріст її не змінився. Вона відкусила ще шматочок і незабаром доїла все тістечко.

Розділ другий

Озеро сліз

Аліса почала так розтягуватися, що навіть не бачила своїх ніг. Вона стукнулася головою об стелю. Дівчинка мерщій схопила золотого ключика й гайнула до садових дверцят. Тепер єдине, що вона могла зробити, лежачи на підлозі, – це зазирнути в садок одним оком. Аліса сіла і знову зайшлася плачем, поки наплакала ціле озерце.

З’явився Білий Кролик: вишукано вбраний, з парою білих лайкових рукавичок в одній руці і віялом – у другій. Він дуже поспішав і бурмотів сам до себе: “Ой-ой Герцогиня! Вона ж оскаженіє, коли я змушу її чекати!”.

З розпачу Аліса ладна була просити помочі в кого завгодно, тож коли Кролик порівнявся з нею, вона знічено озвалася: “Перепрошую, пане…”. Кролик перелякався і дременув у темряву.

Аліса подумала, що вона перемінилася. І вона почала перебирати в пам’яті усіх своїх ровесниць, аби з’ясувати, чи не перетворилася вона часом на одну з них. Потім дівчинка згадувала таблицю множення, географію, але все було неправильно. Дівчинка вирішила, що вона – Мейбл, Алісина подруга-невігласка. Дівчинка пригадувала вірша “Хороша перепілонька…”, але слова все були не ті.

З її очей бризнули сльози. Тоді Аліса помітила, що, розмовляючи сама з собою, натягла на руку одну з Кроликових білих рукавичок, які він загубив, тікаючи. Дівчинка знову зменшилася. Причиною, як незабаром з’ясувалося, було віяло в її руці, яке теж загубив Кролик. Тепер дівчинка знову була маленькою, двері в сад – зачинені, а ключик лежав на столі.

До того ж вона посковзнулася і впала в озеро сліз. Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з’ясувати, хто це. Це була Миша. Аліса почала говорити про котів, про свою Діну, але миша котів ненавиділа. Потім дівчинка розповіла про сусідського тер’єра. Але Миша сказала, що коли вони виберуться на берег, вона розповість, чому так ненавидить котів та собак.

В озерце набилося чимало птахів та звірів: Качур, Додо, Папужка Лорі, Орлятко і ще якісь химерні істоти. І вся ця компанія на чолі з Алісою потягла на берег.

Розділ третій

Гасай-Коло та Довгий Хвіст

Товариство, що зібралося на березі, було мокрим і почувалося вкрай незатишно. Усі почали вирішувати, як висушитися. Аліса розмовляла з кожним запанібрата, наче знала їх усе життя. Щоправда, вона мала довгеньку суперечку з Лорі, яка говорила, що все знає краще, бо старша.

Нарешті Миша (здається, найавторитетніша тут особа) гукнула уважно її послухати. Вона почала розповідати “суху” історію про Вільгельма Завойовника. Усі все ще були мокрими. Додо сказав, що кращий спосіб обсохнути – Гасай-Коло.

Він накреслив маршрут Гасай-Кола, а тоді уздовж нього розставив учасників. Усі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто. Десь через півгодини всі вже були сухісінькі. Додо оголосив усіх переможцями, а призи доручив роздати Алісі. Вона не знала, що робити. У розпачі сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику. Алісі у ролі призу дістався її ж власний наперсток, який звірі від неї взяли і їй подарували.

Далі прийшла пора ласувати цукатами: великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися.

Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще. Аліса просила розповісти, чому миша ненавидить собак і котів. “Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна” — говорила миша. Але Аліса не розчула “хват звісний”, її причулося “хвіст мій”. Аліса думала, чому мишачий хвіст сумний. Миша помітила, що Аліса не слухає, тому образилася і пішла геть.

Алісі хотілося, щоб тут була Діна, яка б могла принести Мишу назад. Дівчинка розповіла тваринам про свою кішку. Усі пташки налякалися і почали розходитися.

Аліса зосталася сама, засумувала за Діною і залилася слізьми. Згодом до неї долинуло дрібне тупотіння.

Розділ четвертий

Кролик крутить Крутихвостом

То був Білий Кролик. Він тихо дріботів назад, тривожно роззираючись і шукаючи віяло і рукавички. Аліса теж кинулася їх шукати. Але їх ніде не було. Після купання в озерці все довкола здавалося іншим, а коридор зі скляним столиком та дверцятами щез без сліду.

Невдовзі Кролик примітив Алісу, що нишпорила туди-сюди, і визвірився на неї, назвавши Мері Ен. Кролик наказав бігти додому та принести пару рукавичок і віяло. Аліса подумала, що він переплутав її зі своєю служницею. Аліса гайнула, куди вказував Кролик. Попереду виринув чепурний будиночок, на дверях якого була табличка з написом: “Б. Кролик. Шляхтич”.

Аліса ввійшла без стуку і поспішила нагору. Вона страшенно боялася, що стріне справжню Мері Ен. В охайному покоїку на столі біля вікна були віяло й дві чи три пари білих рукавичок. Дівчинка взяла все, що мала взяти, і вже збиралася бігти назад, як раптом побачила біля дзеркала невеличку плящину. З цікавості Аліса приклала її до губ.

Дівчинка знову збільшилася і мусила стати навколішки, а потім лягти. Останнє, на що спромоглася – це виставити руку в вікно, а ногу – в комин. На щастя, дія чарівного напою на цьому припинилася. Дівчинка розмовляла сама з собою, коли знадвору озвався Кролик, який кликав Мері Ен. Згодом він покликав інших: Пете, Куцохвостого. Останній поліз у димар, але дівчинка буцнула його ногою, і він вилетів. Кролик кричав, що треба спалити будинок. Аліса налякала всіх, що пустить на них Діну. Усі затихли. А тоді надворі знову зчинилася веремія, й Аліса почула Кроликову команду везти тачку з чимось. У вікно почали кидати крихітні тістечка. Аліса з’їла тістечко і відразу почала маліти. Щойно Аліса поменшала так, що могла пройти у двері, вона кинулася надвір, де побачила ціле збіговисько дрібних тваринок та птахів. Посередині лежав горопаха Ящур Крутихвіст. Пара морських свинок підтримувала його попід пахви і напувала чимось із пляшечки. Тваринки ринули до неї, але вона пустилася тікати і невдовзі щасливо дісталася до густого лісу.

У лісі Аліса вирішила стати такою, як завжди, і знайти дорогу до чарівного саду. Але дівчинка уявлення не мала, як це все зробити. Раптом над її головою хтось голосно дзявкнув. Вгорі було щеня. Аліса підняла якусь ломачку і простягла щеняті, щоб втекти неушкодженою. Щеня гралося ломачкою, а награвшись, сіло відпочити. Кращої нагоди для втечі годі було й уявити. Аліса миттю пустилася навтікача і гнала, аж доки почала задихатися з утоми. Коли зупинилася, помітила великий гриб. Зверху сиділа велетенська блакитна Гусінь, яка статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола.

Розділ п’ятий

Що порадила Гусінь

Аліса розмовляла з Гусінню. Дівчинка сказала, що пережила за цей день стільки перетворень, що збита з пантелику. Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, тому Аліса обернулася й пішла геть. Але Гусінь гукнула її і сказала, щоб дівчинка мала терпіння. Дівчинка розповіла вірш “Ти старий любий діду”, але знову все було не те.