Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Події п’єси відбуваються у Неаполі.

Діана − графиня де Бельфлор.

Теодоро − її секретар.

Марчелла, Доротея, Анарда − її покоївки.

Октавіо − її кастелян.

Фабіо − її камердинер.

Граф Федеріко, Граф Людовіко, Маркіз Рікардо.

Трістан − лакей у Теодоро.

ДІЯ ПЕРША

Теодоро і Трістан тікають із залу в палаці графині. За ними біжить Діана, але чоловіки зникають. Це обурює Діану, адже надворі ніч, а вона не знає, хто це був. Графиня кличе слуг, які вже повкладалися спати. Фабіо отримує наказ зараз же наздогнати втікачів і дізнатися, хто вони такі. Октавіо каже графині, що вона не має спокою, бо сама проганяє усіх женихів і примушує їх удаватися в дурниці, наприклад, приходити вночі.

Фабіо повернувся ні з чим, він лише приніс капелюх одного з втікачів. Камердинер розповів, що втікач кинув капелюхом у люстру, і пера згоріли. Октавіо порадив графині йти спочивати, та вона вирішила з’ясувати усю справу і наказала покликати усіх дівчат. З’являються Марчелла, Доротея, Анарда. Фабіо привів лиш головних покоївок, бо решта служниць уже спали. Графиня вигнала Фабіо та Октавіо і почала допит. Її цікавило, котра з дівчат впустила у дім чужих чоловіків. Анарда зізналася, що якийсь чоловік приходить до Марчелли, бо закохався у неї. Діані не подобалося це, бо вона боялася, що про неї, вдовицю на відданні, піде погана слава. Анарда пояснила, що той чоловік зовсім не чужий у домі. Він слуга графині − секретар Теодоро.

Діана поговорила з Марчеллою і дізналася, що Теодоро засипає її компліментами. Дівчина призналася, що їй подобається Теодоро, а графиня пообіцяла, що посприяє їхньому шлюбу.

Відпустивши усіх слуг і залишившись наодинці, Діана признається собі, що їй теж подобається Теодоро. Та вони з різних станів, і між ними лежить прірва. Графиня вирішила стримувати свої почуття, хоч ревнощі бентежили її душу.

Тим часом Теодоро і Трістан хвилювалися, чи впізнала їх графиня. Трістан згадав, як кинув у Фабіо свого капелюха і задмухав світильника. Лакей радив Теодоро забути Марчеллу, бо графиня дізнається і вижене його з дому. Теодоро відповів, що кохання неможливо викинути з серця. Трістан радив думати лише про вади Марчелли, уявити її хворою, тоді любов швидко пройде. Він навіть розповів, як кілька літ тому закохався “в шерепу років так під п’ятдесят”. Вона мала велике пузо, і Трістан почав уявляти речі, на які вона схожа. Так і пройшло його кохання. Теодоро сказав, що в Марчеллиній уроді немає ніяких вад.

Пізніше Діана принесла Теодоро якийсь лист і сказала, щоб він прочитав. Вона брехала, що одна подруга попросила її написати лист−зізнання у коханні. Теодоро відповів, що нічого не тямить у любовних справах, та графиня розповіла, що знає про його пригоди цієї ночі. Теодоро взяв листа і прочитав:

“Чужим коханням серце запалилось,

ще не любивши, стала я ревнива;

це річ, здається, просто неможлива,

та від Амура так мені судилось.

Од ревнощів любов моя вродилась,

бо жаль мені, що я така вродлива,

а та за мене гірша, та щаслива,

бо ніжного кохання сподобилась.

Бентежить душу дивне хвилювання,

і це не тільки заздрощі, я знаю —

любити хочу, прагну милування.

Не силую і не забороняю,

не дам надії і не збавлю мрії −

нехай мене, хто вміє, зрозуміє”.

Секретар сказав, що лист написано блискуче, але він не розумів, як могло народитися кохання з ревнощів, адже зазвичай ревність постає з кохання. Діана брехала про подругу, а насправді говорила про себе. Вона казала, що чоловік спочатку був їй просто симпатичний, а коли вона дізналася про суперницю, то теж загорілась бажанням. Теодоро отримав наказ від графині скласти свій варіант цього листа. Потім Діана викликала Трістана і почала випитувати про Теодора. Лакей зрозумів, що графиня знає про його нічний похід з секретарем.

До графині приходить маркіз Рікардо і пропонує свою руку і серце. Діана сказала, що поміркує над цією пропозицією, та навіть не думала про шлюб з маркізом.

Теодоро склав листа, у якому написав, що любов, яка виникає з заздрощів, зовсім не любов. Та він готовий був переконатися, що можливе і таке кохання. Про це він теж написав. Графиня сказала йому, що закохавшись в знатній дамі, потрібно бути постійним, впертим, смілим. Вони обмінялися своїми листами, а коли Теодоро лишився сам, то не міг повірити, що графиня освідчилася йому в коханні. Він знав про її гординю і те, що багато можновладців хотіли б одружитися з нею. Секретар припускав, що вона дізналася про його зальоти до Марчелли і, можливо, просто хотіла посміятись над ним.

Теодоро зустрічає в палаці Марчеллу, і дівчина розповідає йому, що графиня знає про їхнє кохання та обіцяла, що посприяє шлюбу. Почувши це, Теодоро подумав, що він справді помилився: Діана не зізнавалася йому в коханні. Марчелла запила, чи хоче Теодоро одружитися, і він відповів, що з радістю. Він поцілував дівчину, та в цей момент до кімнати зайшла Діана. Вона розлютилася і сказала, що вчинок Теодора заслуговує догани. Графиня вирішила, що поки слуги не одружилися, Марчелла мусить сидіти під замком. Дівчину замкнули в опочивальні графині на три дні.

Як тільки Теодоро опинився наодинці з графинею, він сказав, що обійдеться без Марчелли, бо не кохає її. Графиня почала принижувати в його очах Марчеллу, говорячи, що служниця некрасива, неохайна. Потім Діана почала просити в Теодоро поради, що ж робити її подрузі, яка закохалася у простого чоловіка. Секретар порадив, щоб та жінка таємно зійшлася з простим чоловіком, перебравшися за іншу. Діана попросила, щоб Теодоро написав про це листа. Чоловік ніяк не міг зрозуміти, чи дійсно графиня закохалася в нього. Також він думав про Марчеллу, адже чинив щось схоже на зраду. Та потім Теодоро подумав так:

“Жінки на нас надії покладають,

а ми… Та ні, з них кожна зміні рада,

вони мужчин частіше покидають,

аби знайшлась нова якась принада;

а коли так − нехай самі страждають!”

ДІЯ ДРУГА

Граф Федеріко вичікує в місті графиню Діану. Він її кузен, а відколи закохався став таким несмілим, що боїться піти у гості. Маркіз Рікардо теж крутиться біля церкви, у якій молиться графиня де Бельфлор. Граф і маркіз помічають один одного і не знають, котрому з них тепер підходити до Діани. Коли вона вийшла з церкви, до неї підійшов граф Федеріко. Йому здалося, що вона не рада зустрічі, тож пішов геть.

Тим часом Теодоро думає, що ж робити: “Може, брати те, що близько, щоб не впав, буває, низько той, хто високо літа?” Він вирішує завойовувати Діану, “а судилося пропасти − будь, що буде! Як упасти, то вже з доброго коня!” З’являється Трістан і передає йому любовний лист від Марчелли. Теодоро порвав лист, який дівчина підписала: “Моєму мужу Теодоро”, і сказав лакеєві: “Або згину, або стану скоро графом, де Бельфлор”.

Доротея і Марчелла стали добрими подругами. Вони змовилися проти Анарди, яка розповіла графині про Марчеллу і Теодоро. Коли Марчелла побачила Теодоро і кинулася до нього, чоловік сказав, що їхнє кохання закінчилося, а від сьогодні він в усьому кориться графині. Дівчина відчуває ревнощі та гнів і вирішує помститися Теодоро. Коли вона дізнається, що подобається Фабйо, який подобається Анарді, то вирішує помститися обом.

Діана говорить з Анардою, і покоївка каже своїй пані, що та мучить своїх женихів, а треба просто вибрати одного з них і вийти заміж. Діані не подобається ні Рікардо, ні Федеріко. Вона зізнається, що кохає іншого, але хоче побороти цю пристрасть і розлюбити його. Згодом Діана викликала до себе Теодоро і почала питати його, за кого ж їй вийти заміж. Теодоро сказав, що йому більше симпатизує Рікардо, і графиня наказує Теодоро повідомити маркіза, що вона вийде заміж за нього. При таких обставинах Теодоро вирішує знову підбивати клинці до Марчелли, а до маркіза відправляє камердинера Фабіо.

Теодоро розповідає Трістану, що графиня:

“ця крутілка, ця вертілка,

ця гнучка, витка хмелина,

березнева ця погода,

перемінна щохвилини,

ця прицюцькувата річка,

що тече угору з гирла,

ця химерниця, що в неї

по сім п’ятниць має тиждень,

ця Діана примхувата…” вирішила вийти заміж за маркіза. Трістан відразу порадив секретарю вернутися до Марчелли. Тут і дівчина нагодилася, і Теодор почав їй брехати, що просто перевіряв її почуття, а тепер хоче відновити стосунки. Марчелла заявила, що не приймає його вибачень, бо уже знайшла собі нового майбутнього чоловіка, і це − Фабіо. Розмову Марчелли та Теодоро мали нагоду підслухати Діана та Анарда. Вони почули, як Трістан почав мирити Теодоро й покоївку, і йому це з великими зусиллями вдалося. Марчелла почала вимагати в Теодоро, щоб він признався, що таємнича пані, у яку він був закоханий, насправді поганюча, дурна, суха, мов тараня. Теодоро все це каже, а коли з’являється сама Діана, шкодує про свої слова і боїться, чи не підслухала вона усього. Діана наказує секретарю писати лист і диктує йому: “Коли вельможна особа освідчилась простому чоловікові, то дуже непристойно з його боку залицятися до іншої; та хто не вміє шанувати свого щастя, нехай шиється в дурні”. Цей лист вона віддає Теодоро, адже він для нього. Після такого Теодоро бреше Марчеллі, що Діана хоче видати її за Фабіо. Тепер Теодоро може легко позбутися дівчини, адже вона наречена іншого. Марчелла не може повірити, що Теодоро знову втратив глузд і кинув її.

Щасливий маркіз Рікардо приходить у палац графині. Чоловік дуже тішиться майбутньому одруженню, та графиня вдає, ніби не посилала за ним. Маркіз питає Фабіо, чи це був жарт, а той відповів, що просто виконував наказ секретаря. Щоб врятувати ситуацію, Діана збрехала, що просто у присутності Теодоро хвалила маркіза, от і секретарю здалося, що вона готова віддати йому руку. Маркіз попрощався і пішов, все ще плекаючи надію на шлюб з графинею. Бідний Фабіо отримав прочуханку від Діани і дуже засмутився, адже маркіз обіцяв йому коня і тисячу ескудо, та тепер уже все пропало, бо шлюбу не буде.

Фабіо пішов кликати Теодоро, щоб з’явився до графині.