Стислий переказ, виклад змісту

Ісмаїл Гаспринський

Арслан-киз (Дівчина-левиця)

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

… рік, середина літа. Ось уже 26 днів як оточене місто Учтурфан – одне з міст на теренах Кашгару. Близько тридцяти тисяч китайських вояків і десяти тисяч калмицьких бусурманів на чолі з лютим проводирем на ймення Чі Лінг, вчинивши в навколишніх селах безжальну (аж до дітовбивства!) різанину, оточила місто. На місто було спрямовано п’ять гарматних залпів. Аби якось сповістити про себе в Кашгарі, дізнатися, що діється довкола, часом з міста вислизали гінці, та вони потрапляли до рук дозорців. Гінці нічого не виказували, тому їх вбивали, а їхні голови, настромлені на списи, виставляли так, щоб з фортеці було видно. Це страшенно гнітило обложених мусульман, які все сподівалися на підмогу з Кашгару. Мусульмани б одважно кинулися в бій, та потерпали від браку гармат, а не діждавшись підмоги, могли загинути з голоду.

На двадцять сьомий день облоги Чі Лінг, піднісши білі прапори, й припинивши стрілянину, направив свого посланця до міста. Посланець прив’язав до каменя листа й перекинув на той бік твердині. Лист дали міському старшині Аладжі-беку. Багато нетерплячих довідатися про зміст листа прийшли до дому Аладжі-бека. Та Аладжа-бек відніс листа муллі шейху Іззету-Аті. Люди зібралися й біля теккіє, чоловічого монастиря. Іззет-Ата прочитав листа й наказав скликати на раду вчених, емірів та інших поважних людей міста. Із зет-Ата сказав людям, що не слід сподіватися від ворога гарних новин. Він пообіцяв розповісти про зміст листа після наради.

Поважному зібранню, меджлісу, стало відомо, що Чі Лінг пропонує в листі не пізніше, як за двадцять чотири години, здатися й відплатитися за провину десятьма тисячами, тоді всі будуть помилувані, а ні, то він візьме місто і вчинить нещадну різанину. Всі поникли в задумі. Як бути? Більшість вирішили здатися.

Світлицю, де проходила нарада, від сусідньої кімнати відділяла замість дверей шовкова запона. Там була і все чула зовсім юна (їй ще й 17 не було) Гульджемал, єдина донька шейха Іззета-Ати.

Іззет-Ата й міський старшина Аладжа-бек та ще декілька поважних військовиків не радили коритися ворогові, наполягали на відмові Чі Лінгу. Коли вже було зрозуміло, що більшість за те, щоб здати місто, Гульджемал, прикривши голову, увійшла до світлиці, де відбувалася нарада. Всі здивовано глянули на дівчину. Вона звернулася до присутніх. Всі з напруженою увагою слухали дівчину, і вона говорила, що вони мусять знайти інший вихід. Який сенс у тому, що вони здадуться? Люди лиш покладуть на себе ярмо неволі. “Певно, ліпше, добродії, рятувати не голову й тіло, а душу й домогтися спокою й слави…” – сказала дівчина. Вона говорила, що піде крізь оточення до Кашкару, а, як треба, то й далі, аби сповістити про їх становище й повернутися з відповіддю, а, може, й з підмогою…

Скінчивши мову, Гульджемал висмикнула з кишені ножа, підтяла під корінь своє оксамитове, довге аж до п’ят волосся й покинула зібрання. Шейх, батько дівчини, і всі присутні були вражені її героїчною рішучістю. Аладжа-бек перший отямився й мовив: “Яка дівчина!… Її вустами промовляє сам Господь. Ця дівчина… ні, ця левиця зможе звільнити нас від ворога! Ворог волів до ранку почути нашу відповідь — я негайно сповіщу йому нашу відмову. Ліпше десять разів пожертвувати душею, аніж хоч раз голову схилити перед китайцем”. Усі погодились:

* * *

Гульджемал була єдиною донькою шейха Іззета-Ати, тож уся його ласка призначалась їй, і вона зростала дуже пещеною. Батько їй все дозволяв. Сина в нього не було, тож дівчина прилучалася й до хлоп’ячого виховання, надто до освіти. Знала не лише турецьку, а й арабську та перську мови, любила читати напам’ять перські газелі. За три роки до події нашої померла її ненька, й тоді всі господарські клопоти лягли на неї. Гульджемал їздила верхи, стріляла з лука й рушниці. Вона була зовсім не схожа на тих, що не залишають порога свого дому, кволих кокеток, що ледве тримаються на ногах. Коли батько її виїздив на кінну прогулянку, Гульджемал теж сідала на коня й рушала слідом. Всі давали дорогу, навіть не сміючи глянути їй в обличчя. А коли б і глянули, нічого б не побачили, бо воно було прикрите.

Вона любила свою англійську рушницю. Це батько привіз їй з Бомбея, коли вертався з паломництва. Батько, що мрія про сина, заохочував це захоплення доньки, й поступово Гульджемал стала справжнім снайпером. Батько привіз їй ще бінокль та компас. Дівчина їх швидко освоїла. Кожен служник, навчений Гульджемал, бездоганно виконував свою роботу. Ясна річ, з огляду на значне батькове багатство багато-хто мріяв про Гульджемал, але тільки мріяв, розуміючи, що жених має нічим не поступатися нареченій. За рекомендацією її тітки дехто зважувався робити в цьому напрямку якісь кроки. Але дівчина не поспішала погоджуватись.

Після того, що сталося в домі шейха Іззета-Ати, люд Учтурфана ще з більшим завзяттям взявся за оборонну працю. Сміливість і відвага Гульджемал-ханум стала прикладом для всіх і ніхто навіть не думав скорятися ворогу. Китайці ж продовжували натиск, обстрілювали з гармат місто та його укріплення. Але це не могло заподіяти особливої шкоди. Було зрозуміло, що їм не взяти Учтурфан, поки не скінчаться харчі. Тож іще жевріла надія на підмогу.

Незважаючи на батькові сльози Гульджемал-ханум готувалася до небезпечної мандрівки. Арслан-киз не раз протягом дня підіймалась на напівзруйнований мінарет теккіє й вивчала становище ворога. Тут їй ставав у пригоді чудовий бінокль. Спостерігала, з я кого боку більше дозорців. Вирішивши неодмінно дістатися до Кашару й привести підмогу, не соромилася звертатися за порадами до провідника каравану – керван-баші, що перебував у місті, та до бувалих мандрівців – дервішів.

* * *

Окрім рушниці Гульджемал озброїлася також мечем та револьвером, приготувала коня, що звався Туркмен. На сьому ніч після високої наради дівчина запросила до теккіє декого з родичів і друзів, аби попрощатися. Дивно, але всі були ніби зачаровані рішучістю дівчини, тож навіть не плакали. Лише сльози Іззета-Ати поволі стікали з очей і ховалися в його білосніжній бороді. Опівночі Гульджемал, попрощавшись з жінками, вбралась у чоловічий одяг та обладунок.

Аладжа-бек та Гульджемал-ханум подалися до головної брами міста. Дорога від цієї брами вела не до Кашгару, а просто до китайців. Але дівчина вирішила вийти саме тут. Ніч була темна. Якраз до речі. Лишень під’їхали до брами, Аладжа-бек наказав привідчинити одне крило. Потім, обійнявши голову Туркмена, кілька разів поцілував її, сподіваючись, що, може, цій тварині вдасться врятувати дівчину від ворога. Гульджемал-ханум, передавши Аладжі-бекові записку й мовивши “О Боже!” рушила вперед. Крило брами знов міцно зачинилося.

Дещо віддалившись від брами, Арслан-киз оглянулась на міські мури. Праворуч битого шляху, що вів до китайців, за три кілометри від міста було величезне болото, що займало близько сотні гектарів. Серед цього болота була вузенька стежина, якою однак можна було не лише пройти пішки, а й проїхати конем. Арслан-киз направила повіддя в бік болота.

Праворуч згаданої стежини вздовж арика чатувало чимало дозорців. І все ж основна увага ворога, як добре знала Арслан-киз, була прикута до протилежного боку, де відкривалися простори на Кашгар. Як пощастить пробратися крізь вороже оточення, доведеться кілометрів з двадцять огинати його, аби дістатися кашгарського шляху.

Гульджемал-ханум опинилася неподалік від болотяної стежки. Вона тихцем дійшла сюди. Біля стежини неодмінно мали бути декілька китайських бійців. Слід було або прокрастися непоміченою, або ж убити їх. Дівчина побачила обриси куреня дозорців. Поруч було двоє коней. Отже й дозорців двоє. Арслан-киз пильно стежила за ворогами. Китайці, посурмивши й пострілявши, сховались у своєму прихистку. Вони й не підозрювали, що палкі очі Гульджемал встигли належно вивчити їхнє становище. Знов запала тиша. Стало ще темніше. Та китайці не спали, дівчині довелося вбити їх, коли вони вийшли з куреня. Англійська куля прошила обох ворогів. Гульджемал скочила на Туркмена й помчала. Вранці вона вже була далеко від Учтурфана й ворожого оточення.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

* * *

У Кашгарі мусульмани блокували китайців, що перебували в Новому Місті. Китайці не зважувались лишати Нове Місто, мусульмани не були спроможні взяти фортецю й остаточно прогнати ворога. Отак і жили, стежачи одне за одним й остерігаючись одне одного. Мусульман спиняли китайські гармати. Та ще більшою мірою хитрі базікання китайських проводирів. Ті лякали населення, мовляв з Китаю от-от надійде велике військо, та обіцяли всім, хто прихилиться до них, усілякі благоденства й привілеї, до того ж за допомогою грошей і щедрих дарунків переманювали на свій бік вчених та військових старшин Старого Міста. Мешканці Кашгару розділилися на дві партії – одна вважала за ліпше дружити з китайським військом і зносити його владу, друга заохочувала до взяття фортеці й вигнання китайців. На чолі першої партії був міський старшина Таштімур-бек та головний суддя. Позаяк основна влада в місті, а також військо і зброя були в руках Таштімур-бека, перша партія мала більшу силу й бездіяльно марнувала час.

Час подій нашої оповіді – це час Кокандського ханства, де правили хаджі. Коканду мав підкорятися й Кашгар. Тож кашгарський люд, вчинивши заколот, послав кокандському хаджі листа з проханням про допомогу. Відповідь з Коканда про те, що сам хаджа от-от прибуде з військом та гарматами, також стримували кашгарців від рішучого нападу на Нове Місто. Таштімур-бек і головний суддя, що прихилялися до китайських правителів, не схвалювали бунту каш гарців і отримували подарунки від китайців. Вже давно не було війни, та місто щодня, щогодини перебувало під страхом. Мусульмани, що перебували в Новому місті, боялися китайців. Китайці ж боялися мешканців Старого Міста.

Саме таким застала Кашгар Гульджемал-ханум. У неї був лист, підписаний її батьком та Аладжою-беком, для другого судді Нуреддіна-хаджи.