Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ЧАСТИНА ПЕРША

Старгородський лев

РОЗДІЛ І

БЕЗЕНЧУК І “НІМФИ”

В одному повітовому місті жив Іполит Матвійович Вороб’янінов, чоловік років 55-ти. Він працював у загсі (відав столом реєстрації смертей та шлюбів). Щоранку Іполит Матвійович йшов на роботу вулицею Губернського і бачив численні похоронні бюро, хоч клієнтури було небагато, бо у спокійному місті люди умирали коли-не-коли.

У п’ятницю 15 квітня 1927 року Іполит Матвійович, як завжди, прокинувся о пів на восьму і одразу почав збиратися на роботу. Він просунув ніс у старомодне пенсне із золотою дужкою, почав вдягатися у довоєнні штани, жилет, короткі м’які чоботи з вузькими квадратними носами. Теща чоловіка – Клавдія Іванівна, пожалілася, що їй снився поганий сон. Вона боялася, щоб не сталося щось погане. Іполит Матвійович був вдівцем. “Нічого не буде, маман”, — сказав він. Чоловік не любив своєї тещі. Вона була надміру скупа, мала грубий голос і часто бачила погані сни.

Дорогою на роботу Іполит зустрів трунаря Безенчука, а потім – трьох власників похоронного бюро “Німфа”. Усіх майстрів цікавило здоров’я Іполитової тещі. На роботі до Іполита Матвійовича прийшла лиш одна пара, яка оформила шлюб. Решта робочого дня пливла спокійно. Службовий день кінчався. Іполит Матвійович поскладав справи, сховав у шухляду повстяну подушечку, яку ставив на свій стілець, щоб не потерти штани, і збирався був піти геть. Та чомусь прийшов майстер Безенчук, який став вихваляти свій товар.

Іполит Матвійович нічого не розумів і пішов геть. Безенчук пішов слідом, а потім чоловіками рушили ще й три власники “Німфи”. Розгніваний приставанням майстрів, Іполит Матвійович швидко зайшов додому. Назустріч йому з кімнати вийшов червоний як жар панотець Федір і помчав до виходу, а Іполита стріла сусідка – агрономша Кузнецова. Вона зашепотіла, що Клавдія Іванівна мала жахливий серцевий напад. Іполит відразу рушив до тещиної кімнати.

РОЗДІЛ II

СМЕРТЬ МАДАМ ПЄТУХОВОЇ

Клавдія Іванівна лежала на спині, підклавши одну руку під голову. Її обличчя було урочисте, але на ньому не було жодного виразу. Очі дивились у стелю. Агрономша зайшла, попросила не турбувати стару і сходити до аптеки. Іполит Матвійович у всьому скорився мадам Кузнецовій.

До аптеки бігти було далеко. Затиснувши в кулаці рецепт, Іполит Матвійович поквапно вийшов на вулицю. Було вже темно. Городяни обговорювали на вулиці новину про тещу Іполита. “Помре стара. Недарма Безенчук по місту сам не свій бігає”, — говорили люди.

Теща справді помирала. Іполит Матвійович, утомившись уже хвилюватись, ходив по кімнаті. А коли вийшов на ганок, побачив Безенчука і наказав робити труну, тільки без усіляких китиць і глазетів. А згодом Іполит зайшов до тещі. Вона почала говорити про гарнітур в Старгороді. Іполит згадав канапу, 12 стільців і круглий столик на шести ніжках. Меблі були чудові, гамбсівські. Клавдія Іванівна сказала, що у сидінні одного з стільців зашила свої діаманти, бо боялася, щоб їх не відібрали під час обшуку. Та вона не встигла витягти їх, коли вони тікали зі Старгорода. Діамантів у стільці було на сімдесят тисяч. Клавдія Петухова померла, а очманілий Вороб’янінов забрів у міський сад.

Поки небіжчицю готували до похорону, Іполит Матвійович бродив по саду. У його голові коїлося чортзна-що. Мріючи про розкішне життя, Іполит Матвійович раптом спіткнувся об Безенчука. Майстер спав, лежачи в кожусі поперек садової доріжки. “Померла Клавдія Іванівна”, — повідомив замовник. Безенчук уточнив, що вона упокоїлась, бо була маленька й дебела, а котра, приміром, крупніша й худіша, — та, вважається, богу душу віддає… Згадавши про діаманти, Іполит Матвійович наказав майстру робити труну глазетову і з китицями.

РОЗДІЛ III

“ЗЕРЦАЛО ГРІШНОГО”

Висповідавши Клавдію Іванівну перед смертю, панотець Федір Востриков вийшов з дому Вороб’янінова в повному ажіотажі. Він побіг додому, і його мало не збила машина.

Матушка Катерина Олександрівна була здивована поведінкою чоловіка. Він зачинився у спальні і почав наспівувати “Достойно єсть”. Матушка боязко зашепотіла: “Нове щось затіяв”. Востриков мріяв про власний свічковий завод, тому часто вигадував всілякі проекти, здійснення яких мало дати йому основний і оборотний капітали для купівлі давно облюбованого в Самарі заводика.

Спершу він варив мармурове пральне мило, але воно не милилося, тож продажу не було. Потім задумав розводити кролів. Городяни не купували у Вострикова жодного кролика. Кролів намножилося дуже багато, тому панотець Федір вирішив готувати домашні обіди з кролятини. Нова витівка мала величезний успіх. Першого ж дня прийшло сім чоловік. Всім їм обід дуже сподобався. Та наступного дня з кооперативу “Плуг і молот” викинули бочку гнилої капусти у вигрібну яму. Двір панотця межував з кооперативом, тому кролики збіглись до ями, наїлись капусти і почали гинути. Приголомшений панотець Федір притих на цілі два місяці і звеселився духом тільки тепер, повернувши з дому Вороб’янінова.

Панотець взяв ножиці і почав стригти бороду і вуса. Матушка не знала, що й думати. Чоловік заявив, що цього ж вечора має виїхати в справі, і звелів дружині позичити у брата-пекаря пальто і картуз. Поки жінки не було, панотець Федір витяг з-під ліжка скриньку і звідти дістав гроші. Було 20 золотих десятків – все, що зосталося від його комерційних авантюр. З комода він витяг 50 карбованців і з них 20 залишив на господарство.

РОЗДІЛ IV

МУЗА ДАЛЕКИХ МАНДРІВ

За годину панотець уже купував на вокзалі квиток. Сівши у поїзд, він рушив у пригоди.

Другого дня після похорону Іполит Матвійович пішов на роботу і зареєстрував власноручно смерть Клавдії Іванівни Пєтухової, 59-ти років, хатньої господарки, безпартійної, з місцем мешкання в повітовому місті N і родом з дворян Старгородської губернії. Тоді Іполит Матвійович попросив собі законну двотижневу відпустку, дістав 41 карбованець відпускних грошей і, попрощавшись із співробітниками, рушив додому. По дорозі він завернув до аптеки, де купив засіб для фарбування. Аптекар сказав, що фарба не змивається нічим.

Вдома Іполит Матвійович полив вуса і голову фарбою. Радикальний чорний колір мав трохи зеленавий відблиск, але фарбувати вдруге було уже ніколи. Чоловік витяг з тещиної шкатулки список коштовностей, перелічив усю готівку, зачинив квартиру, сховав ключі в задню кишеню, сів на прискорений № 7 і поїхав до Старгорода.

РОЗДІЛ V

ВЕЛИКИЙ КОМБІНАТОР

З боку села Чмаровки до Старгорода ввійшов молодий чоловік років 28. Він не мав ні грошей, ні квартири, навіть пальта не мав. На ньому був зелений в талію костюм. Його могутню шию кілька разів огортав старий вовняний шарф, на ногах були лакові штиблети із замшевим верхом апельсинного кольору. Шкарпеток під штиблетами не було. У руці молодий чоловік держав астролябію (кутовимірювальний прилад).

На привозному ринку він продав астролябію за 3 карбованці. Потім веселий молодий чоловік пообідав і пішов оглядати місто. Він опинився на вулиці Ленських подій біля гарного двоповерхового особняка № 28 з вивіскою: “СРСР, РРФСР 2-Й БУДИНОК СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАРГУБСТРАХУ”. Двірник, що там сидів, розповів, що тут державна богадільня: старі баби живуть на повному пенсіоні. А за старого режиму тут жив його пан, предводитель дворянства. Обидва чоловіки знайшли спільну мову, і молодик залишився ночувати у двірника.

Звали молодого чоловіка Остап Бендер. Із своєї біографії він звичайно повідомляв, що його тато був турецько-підданий. Остап за все своє життя перемінив багато професій. Він побував у різних місцях країни. А зараз, лежачи двірницькій, Остап Бендер одшліфовував у думках два можливі варіанти своєї кар’єри: можна було стати багатоженцем і спокійно переїжджати з міста в місто, а можна було завтра ж піти до Стардиткомісії і запропонувати їм взяти на себе поширення не написаної, але геніально задуманої картини: “Більшовики пишуть листа Чемберленові”, за популярною картиною художника Рєпіна “Запорожці пишуть листа султанові”. Обидва варіанти придумав Остап під час свого останнього перебування в Москві. Однак обидва проекти мали свої хиби.

Двірник розповів Остапу про колишнього свого пана, який часто давав йому трояка, навіть медаль обіцяв дістати. Та коли найшло солдатів, пан, як говорили люди, виїхав до Парижа, а будинок під баб старих забрали. Під час цієї розповіді до кімнати двірника зайшов Іполит Матвійович Вороб’янінов, чорновусий і чорноволосий. Двірник Тихін відразу впізнав свого колишнього пана. Іполит збентежився через присутність стороннього.

Остап Бендер, чий довгий благородний ніс виразно чув запах печеного, відразу випхав двірника Тихона за двері, а сам почав лякати Іполита ДПУ і розпитувати про перетин кордону. Іполит виправдовувався, що не перетинав кордон, що в Парижі не був. Він сердився через те, що замість енергійно шукати діаманти, сидить у смердючій двірницькій і слухає теревені молодого нахаби. Та Остап не відставав зі своїми запитаннями і погрозами. Іполиту довелося розповісти усе про діаманти тещі.

РОЗДІЛ VI

ДІАМАНТОВИЙ ДИМ

Через годину Іполит і Остап сиділи за столом і читали довгий список коштовностей, серед яких були три низки перлів, персні, підвіски, браслети, фермуар, перлове кольє, діадема. Остап сказав, що їм доведеться укласти угоду. Іполит Матвійович, важко дихаючи, на знак згоди кивнув головою. Тоді Остап Бендер почав виробляти умови. Він хотів отримати 60 тисяч карбованців. Чоловіки довго торгувалися, поки Іполит не згодився. Він був змушений це зробити, бо Остап говорив, що тепер навіть сам може знайти скарб.

Коли повернувся п’яний двірник, Іполит почав розпитувати про свої меблі, та нічого довідатися не міг. Допит відклали на наступний день. Чоловіки зібралися лягати спати. Перед цим Бендер забрав собі один з двох жилетів Іполита. Той попросив 8 карбованців, та Остап забрав жилет і сказав, що виплатить з тих грошей, які вони зароблять, знайшовши діаманти.