Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Розповідь ведеться від імені Ніка Карравея – тридцятирічного чоловіка, випускника Єльського університету, ветерана Першої світової війни. Події відбуваються в 20-х роках ХХ ст. у США.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Нік належав до заможної родини. 1915 року він завершив вищу освіту в Нью-Хейвені, а трохи згодом узяв участь у Великій світовій війні. Повернувшись додому, Нік вирішив податися із Заходу на Схід і вивчитися на біржовика. І ось навесні 1922 року Нік приїхав до Нью-Йорка. У містечку Вест-Егг він поселився у обшарпаному дачному будиночку. Він оселився на острові, що простягся просто на схід від Нью-Йорка. Будиночок Ніка стояв затиснутий між двома величезними особняками. Особливо розкішною була споруда праворуч, яка належала Гетсбі.
Якось увечері Нік поїхав до Б’юкененів, що мешкали в Іст-Еггу. Дейзі Б’юкенен доводилася Ніку троюрідною сестрою, а Тома – її чоловіка, Нік знав ще з студентських часів у Єльському університеті. Том здобув колись славу найкращого нападаючого футбольної команди Йєльського університету – тобто став одним із тих досить типових американців, котрі на двадцять першому році життя досягають граничної межі досконалості, за якою вже все, що б вони не робили, має присмак поразки. Батьки його були неймовірно багаті, і тепер він перебрався з Чікаго на Схід. Б’юкенени провели рік у Франції, а потім якийсь час переїздили з місця на місце, завжди туди, де збиралися багатії.
Їхній особняк в Іст-Еггу виявився ще пишнішим, ніж Нік собі уявляв. Том став кремезним русявим тридцятирічним чоловіком із зухвалими очима. У Дейзі саме була її подруга Джордан Бейкер, яка професійно займалася гольфом. Вона здалася Ніку надміру самовпевненою і незалежною. У Тома і Дейзі була 3-річна дочка.
Під час обіду в Б’юкененів Нік дізнався від Бейкер, що Том має пасію у Нью-Йорку. Дейзі протягом цілого вечора грала комедію, щоб заручитися Ніковим співчуттям. Вертаючись додому, Нік не міг позбутись якогось неприємного, гнітючого почуття. Йому здавалося, що Дейзі лишається єдине: схопити дитину на руки й утекти з того дому, – але вона, видно, зовсім не мала такого наміру.
Повернувшись вночі до себе у Вест-Егг, Нік присів на подвір’ї і раптом побачив, що кроків за п’ятдесят від нього стоїть якийсь чоловік, який дивився на срібний розсип зірок. Нік здогадався, що це містер Гетсбі. Міс Бейкер згадувала про нього за обідом, і цього вистачило б, щоб зав’язати знайомство. Але Нік раптом зрозумів, що зараз недоречно порушувати його самотність.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Про те, що Том Б’юкенен має коханку, твердили всі, хто його знав. Ніку теж довелось познайомитися з нею. Якось надвечір він з Томом їхав поїздом до Нью-Йорка, й коли поїзд зупинився недалеко звалища, Том буквально витяг Ніка з вагона. “Я хочу познайомити тебе з моєю дівчиною”, – сказав Том.
Коханкою Тома виявилася дружина власника авторемонтної станції, якому Том пообіцяв продати свою машину. Її чоловік на ім’я Вільсон ні про що не здогадувався. Жінка була років 35-ти, вже досить тілиста. В обличчі не було жодної правильної риси, жодного натяку на вроду, але вся істота її випромінювала дивовижну жвавість.
Том, Нік і Міртл Вільсон поїхали в Нью-Йорк нібито до її сестри. У західній частині міста вони зайшли у якусь квартиру. Нік лише двічі в житті впивався, і це був той другий раз. Тому все, що відбувалося там, він бачив немов крізь тьмяний, каламутний серпанок. Сидячи в Тома на колінах, місіс Вільсон обдзвонювала якихось своїх знайомих; потім з’ясувалося, що нема чого курити, і Нік пішов по сигарети. Коли він повернувся, Том і Міртл вийшли зі спальні. Згодом прийшла Кетрін, сестра Міртл. Нік спитав, чи не вона тут мешкає. Вона вибухнула робленим реготом, а потім сказала, що мешкає з приятелькою в готелі. У гості прийшло ще подружжя Маккі.
Кетрін розповідала, що недавно побувала на вечірці у Гетсбі. Згодом Кетрін прошепотіла Ніку на вухо, що Міртл ненавидить свого чоловіка так само, як Том – свою дружину. Кетрін вважала, що обидвоє могли б розлучитися, але Дейзі – католичка, а католики не визнають розлучення. Нік знав, що Дейзі зовсім не католичка, і хитрість, прихована в цій брехні, справила на нього неабияке враження.
Потім Міртл розповідала, що вийшла заміж за Вільсона, бо вважала його джентльменом, а він і нігтя її не вартий. “Ти ж якийсь час кохала його без тями”, – зауважила Кетрін. “Кохала? Без тями? – обурилася Міртл. – Звідки ти це взяла? Я кохала його не більше, ніж оцього добродія”. Вона тицьнула пальцем у бік Ніка, і всі подивилися на нього з докором. Нік спробував усім своїм виглядом показати, що їхні стежки ніколи раніше не сходились.
Нік поривався піти, але його не пускали. Міртл присунула своє крісло до Нікового і розповідала історію свого знайомства з Томом. Вони познайомилися у вагоні і того ж дня, коли вона з Томом сідала в таксі, в голові у неї була одна думка: “Живемо тільки раз, живемо тільки раз”.
Уже десь над північ Том Б’юкенен і місіс Вільсон, стоячи лицем в лице, запекло засперечалися з приводу того, чи місіс Вільсон має право вимовляти ім’я Дейзі. Жінка кричала “Дейзі!” багато разів, а тоді Том коротким вправним ударом долонею роз’юшив їй носа.
Нік вийшов з квартири слідом за містером Маккі…
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Літніми вечорами з будинку Гетсбі линула музика. Чоловіки й жінки з’являлись і зникали в синяві його саду, серед шелесту голосів, шампанського і зірок. Вдень його гості стрибали у воду з вишки на причалі або засмагали на гарячому піску його пляжу, а два його моторні катери розтинали хвилі протоки, й за ними у вирі шумовиння злітали акваплани. По суботах і неділях його “ролс-ройс” перетворювався на рейсовий автобус, возячи гостей, а його фургончик бігав до станції зустрічати кожний поїзд. А в понеділок безліч слуг усували сліди вчорашніх руйнувань. Під час вечірок на столах була найвишуканіша їжа. У барі було все – і джини, і лікери, і всілякі трунки давнього походження. О сьомій прибував оркестр.
Того вечора, коли Нік вперше прийшов до Гетсбі, він був, напевно, одним з небагатьох запрошених гостей. Туди не чекали запрошень – туди приїздили самі. А траплялося, що гості приїздили й від’їздили, так і не познайомившись із господарем. Але Ніку запрошення прислав сам Джей Гетсбі.
Прийшовши на вечірку, Нік передусім спробував розшукати господаря, але це було складно. Між гостями чоловік побачив Джордан Бейкер. Минулого тижня вона програла фінальну зустріч з гольфу. Коли почали подавати першу вечерю (другу подавали після півночі), Джордан запросила Ніка приєднатися до її товариства.
Згодом Нік і Джордан шукали Гетсбі. У барі його не було. Джордан даремно виглядала його зі сходів у саду, а потім на терасі. Незабаром Нік і Джордан опинились у бібліотеці.
З наближенням півночі зростали веселощі. За столиком Ніка і Джордан сіла пара: чоловік приблизно Нікових літ і галаслива дівчина, що з найменшого приводу заходилася нестримним реготом. Коли загальний галас на хвилину стишився, чоловік подивився на Ніка й усміхнувся. Він сказав, що обличчя Ніка йому знайоме, можливо, він служив під час війни в Третій дивізії. Нік сказав, що так і було: він служив у дев’ятому кулеметному батальйоні. “А я – в Сьомому піхотному полку, аж до червня вісімнадцятого року. Мені відразу здалося, що ми вже десь зустрічались”, – сказав чоловік. Якийсь час вони обмінювалися спогадами про сірі, просочені дощем французькі сільця. Чоловік раптом сказав Ніку, що кілька днів тому купив гідроплан і завтра вранці збирається випробувати його. Він запропонував Нікові приєднатися. Нік вже ладен був запитати того чоловіка, як його звуть, але в цю мить Джордан щось спитала Ніка. Потім Нік обернувся до свого нового знайомого і вибачився, сказавши, що опинився в незручному становищі: господаря ще й у вічі не бачив. Співрозмовник якось розгублено помовчав, а тоді раптом сказав: “Та це ж я Гетсбі”. Нік почав вибачатися, а Гетсбі усміхнувся йому. Коли усмішка раптом зникла, Нік побачив перед собою просто чепурного ферта років тридцяти з чимось, що мав майже сміховинну манеру висловлюватись якомога вишуканіше. Це намагання ретельно добирати слова впало Нікові в око ще до того, як Гетсбі назвав себе.
Гетсбі мав засмаглу шкіру, коротку зачіску, можливо, те, що він зовсім не пив, і вирізняло його з-поміж гостей. Гетсбі покликав Джордан і довго розмовляв з нею наодинці. Коли усі прощалися і йшли додому, Джордан сказала Ніку, що щойно вислухала дивовижну історію, але заприсяглася Гетсбі, що нікому її не розкаже. Нік попрощався з Гетсбі, а той нагадав, що завтра вони вирушають в політ на гідроплані.
Життя Ніка виглядало так: він працював у своїй конторі, знав на ім’я усіх клерків та маклерів і з ними снідав у ресторанчиках, крутив навіть роман з однією дівчиною, але потім розірвав стосунки. Вечеряв Нік звичайно в Йєльському клубі, а потім вивчав механізми інвестицій та кредитів. Якщо вечір був погідний, влаштовував собі прогулянку по Медісон-авеню і виходив до Пенсільванського вокзалу. Він починав любити Нью-Йорк. На якийсь час Нік згубив з очей Джордан Бейкер, але в розпалі літа зустрів її знову. Спершу йому просто подобалося бувати з нею на людях, тішитися відблиском слави відомої на всю Америку чемпіонки з гольфа. Потім з’явилось і щось більше. Але якось Нік згадав, що колись у важливій грі вона нібито крадькома пересунула свій м’яч на кращу позицію. Справу зам’яли. Тепер Нік знав, що вона була невиправно брехлива. Якийсь незрозумілий зв’язок між собою і Джордан Нік хотів розірвати, щоб знову почуватися вільним.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
До Гетсбі прибували люди з Нью-Йорка, Іст-Егга, з найвіддаленіших кутків острова, з Вест-Егга. Приїжджали люди, пов’язані з кіно, люди з театральних кіл. Десь наприкінці липня Гетсбі сам приїхав до Ніка, хоч на той час Нік вже двічі побував на його прийомах, літав на гідроплані і ходив купатися на його пляж.
