Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Частина 1

Розділ 1

“На початку липня, у надзвичайно жаркий час, під вечір один молодий чоловік вийшов із своєї комірчини, яку наймав від мешканців в С-му провулку, на вулицю і повільно, ніби в нерішучості, відправився до К-ну мосту”.

Він уникає зустрічей із квартирної господинею, через великий борг. “Не те щоб він був такий боягузливий і забитий, але з деякого часу він був у дратівливому і напруженому стані, схожому на іпохондрію… Він був задавлений бідністю”.

Молодий чоловік розмірковує про якусь намічену їм справу (“Хіба я здатний на це?”).

“Він був чудово гарний собою, з прекрасними темними очима, зростом вище середнього, тонкий і стрункий”, але настільки погано одягнений, що в таких лахміттях іншій людині соромно було б вийти на вулицю.

Він іде “робити пробу своїй справі”, і через це дуже хвилюється. Підходить до будинку, який “стояв весь у дрібних квартирах і заселений був всякими промисловцями”. Піднімаючись сходами, він відчуває страх і думає про те, як би він себе відчував, “якщо б і справді як-небудь сталося до самої справи дійти”.

Він дзвонить у двері, і йому відкриває “крихітна суха старушка, років шістдесяти, з гострими і злими очицями, з маленьким гострим носом. Біляве, мало посивіле волосся її було жирно змащене маслом. На її тонкій і довгій шиї, схожій на курячу ногу, було наверчено якесь ганчір’я, а на плечах, незважаючи на спеку, бовталася вся скуйовджена і пожовкла хутряна кофта”.

Молодий чоловік нагадує, що він Раскольников, студент, який приходив уже місяцем раніше. Він входить до кімнати, обставленої старими меблями, і говорить, що приніс заклад, показує старий срібний годинник, обіцяє принести днями ще штучку, бере гроші та йде.

Раскольников терзає себе думками про те, що задумане їм “брудно, капосно, гидко”. У буфеті він п’є пиво, і його сумніви розсіюються.

Розділ 2

Раскольников зазвичай уникав суспільства, але в буфеті він розмовляє з людиною “років вже за п’ятдесят, середнього зросту і щільної статури, з сивиною і з великою лисиною, з набряклим від постійного пияцтва жовтим, навіть зеленкуватим обличчям і з припухлими повіками, через які сяяли крихітні оченята”. У ньому “був і глузд і розум”.

Він представляється Раскольникову так: “Перебуваю титулярним радником, Мармеладов”. Той повідомляє у відповідь, що вчиться. Мармеладов говорить йому, що “бідність не порок, це істина”: “Знаю я, що і пияцтво чеснота, і це тим паче. Але злидні, шановний пане, злидні – порок. У бідності ви ще зберігаєте своє благородство вроджених почуттів, у злиднях ж ніколи і ніхто. За злидні навіть не палицею виганяють, а мітлою вимітають з компанії людської, щоб тим образливіше було, і справедливо, бо в злиднях я перший сам готовий ображати себе”. Розповідає про дружину, яку звуть Катериною Іванівною. Вона “дама хоч і великодушна, але несправедлива”. З першим чоловіком, який був офіцером, вона втекла, не отримавши батьківського благословення. Чоловік її бив, любив грати в карти. Вона народила трьох дітей, а коли чоловік помер, Катерина Іванівна від безвихідності пішла вдруге заміж за Мармеладова. Вона постійно в роботі, але “з грудьми слабкими і до сухот схильними”. Мармеладов був чиновником, але потім втратив місце. Він був також одружений, і у нього є дочка Соня. Щоб хоч якось підтримати себе і сім’ю, Соня змушена була піти на панель. Живе вона на квартирі у кравця Капернаумова, чиє сімейство “недорікувате”. Мармеладов вкрав у дружини ключ від скрині та забрав гроші, на які і пив ось уже шостий день поспіль.

Родіон Раскольников відводить його додому, де зустрічає Катерину Іванівну. Це була “жахливо схудла жінка, тонка, досить висока й струнка, ще з прекрасним темно-русявим волоссям. Очі її блищали як у лихоманці, але погляд був різкий і нерухомий, і хворобливе враження робило це сухотне та схвильоване обличчя”. Діти її знаходилися в кімнаті: дівчинка років шести сидячи спала на підлозі, хлопчик плакав у кутку, а тоненька дівчинка років дев’яти докоряла йому.

Відбувається скандал через гроші, які Мармеладов пропив. Йдучи, Раскольников дістає з кишені “скільки довелося мідних грошей”, і залишає на віконці.

По дорозі Раскольников думає: “Ай да Соня! Яку криницю, проте ж, зуміли викопати! і користуються!”.

Розділ 3

Вранці Раскольников “з ненавистю” розглядає свою комірку. “Це була крихітна клітинка, кроків в шість завдовжки, мала найжалюгідніший вигляд зі своїми жовтенькими, запорошеними і всюди відсталими від стіни шпалерами, і до того низька, що трохи високій людині ставало в ній моторошно, і все здавалося, що ось-ось стукнешся макітрою об стелю. Меблі відповідали приміщенню”.

Господиня вже “два тижні як перестала йому відпускати харчі”. Кухарка Настя приносить чай і повідомляє, що господиня хоче заявити на нього в поліцію. Дівчина також приносить лист від матері.

З листа Раскольников дізнається, що його мати просить у нього пробачення за те, що не змогла вислати грошей. Він дізнається, що його сестра, Дуня, яка працювала в панів Свидригайлових гувернанткою, ось уже півтора місяця вдома. Як виявилося, Свидригайлов, який “давно вже набув до Дуні пристрасть”, став схиляти дівчину до любовного зв’язку. Цю розмова ненавмисно підслухала дружина Свидригайлова, Марфа Петрівна, яка звинуватила у трагедії Дуню і, вигнавши її, поширила плітки по всьому повіту.

З цієї причини знайомі воліли не мати більше ніяких відносин з Раскольниковими. Однак Свидригайлов “одумався і розкаявся” та надав Марфі Петрівні повні й очевидні докази невинуватості гувернантки.

Марфа Петрівна розповіла про це знайомим, і відразу ж відношення до Раскольникових змінилося. Ця історія сприяла тому, що Петро Петрович Лужин, людина ділова та завжди зайнята, посватався до Дуні, а “це дівчина тверда, розсудлива, терпляча і великодушна, хоча і з палким серцем”. Любові між ними немає, але Дуня “за борг поставить собі скласти щастя чоловіка”. Одружитися Лужин хотів на чесній дівчині, яка не має приданого, “яка вже випробувала тяжке становище; тому, як пояснив він, що чоловік нічим не повинен бути зобов’язаний своїй дружині, а набагато краще, якщо дружина вважає чоловіка за свого благодійника”.

У майбутньому він збирається відкрити в Петербурзі публічну адвокатську контору, і мати сподівається, що Лужин зможе допомогти Родіону. З цієї причини вона і збирається приїхати до Петербурга, де незабаром Лужин одружується з його сестрою. Обіцяє прислати йому тридцять п’ять рублів.

Розділ 4

Раскольников усвідомлює, що сестра, щоб допомогти йому, її брату, продає себе. Він має намір перешкодити цьому шлюбу та гнівається на Лужина. Розмірковуючи сам із собою, перебираючи кожну строчку листа, Раскольников зауважує: “Лужинська чистота все одно що і Сонечкіна чистота, а може бути, навіть і гірше, тому що у вас, Дунечка, все-таки на надлишок комфорту розрахунок, а там просто-запросто до голодної смерті справа йде!”.

Він не може прийняти жертви своєї сестри та довго мучить себе питаннями, які “були не нові, не раптові, а старі, наболілі, давнішні”. Він хоче сісти і шукає лавку, але тут раптом бачить на бульварі п’яну дівчину-підлітка, яку, очевидно, напоївши, збезчестили і вигнали. Вона падає на лавку. “Перед ним було надзвичайно молоденьке личко, років шістнадцяти, навіть, може бути, тільки п’ятнадцяти, — маленьке, гарненьке, але начебто припухле”. З’являється пан, який приміряється до дівчини, але йому заважає Раскольников. “Пан цей був років тридцяти, щільний, жирний, кров з молоком, з рожевими губами і з вусиками і дуже елегантно вдягнений”.

Раскольников накидається на нього з кулаками. Городовий, що стояв неподалік, теж втручається в бійку, а потім, отримавши від Раскольникова гроші, відвозить дівчину додому. Родіон Раскольников, розмірковуючи про те, що очікує цю дівчинку в майбутньому, приходить до розуміння, що її доля чекає багатьох.

Після цієї перепалки він прямує до свого друга Разумихина, який “був один з його колишніх товаришів по університету”. Раскольников займався наполегливо, ні з ким не спілкувався і не брав участі ні в яких заходах, Разумихин же, “високий, худий, завжди зле виголений, чорнявий”, “був надзвичайно веселий і товариський хлопець, добрий до простоти. Втім, під цією простотою таїлися і глибина, і гідність”. Його всі любили. Він не надавав значення життєвим труднощів, “був дуже бідний і рішуче сам, один, утримував себе, добуваючи кой-якими роботами гроші”. Траплялося, що взимку він не топив у кімнаті і стверджував, що в холоді краще спиться. Зараз він тимчасово не вчився, але поспішав поправити справи, щоб продовжити навчання. Місяця два тому приятелі бачилися на вулиці, але не турбували один одного спілкуванням.

Розділ 5

Разумихин обіцяв допомогти Раскольникову “уроки дістати”. Сам не розуміючи, навіщо він тягнеться до приятеля, Раскольников, вирішує: “Після того піду, коли вже те буде скінчено і коли все по-новому піде”, коли раптом ловить себе на думці, що думає всерйоз про намічений план, думає як про справу, яку повинен довести до кінця. Він іде світ за очі.

Через деякий час заходить до харчевні та випиває чарку горілки. Пройшовши по вулиці декілька кроків, зупиняється “в повній знемозі” і засинає в кущах, не дійшовши до дому.

Прокинувшись весь у поту, Раскольников запитує себе: чи здатний він на вбивство? Ще вчора він робив “пробу” і зрозумів – не здатний. Він готовий відректися від своєї “проклятої мрії” та відчуває себе вільним.

Прямуючи додому, зустрічає Єлизавету Іванівну, молодшу сестру “тієї самої старої Олени Іванівни, лихварки, у якої вчора був”. Раскольников чує, що її завтра запрошують в гості, і стара “залишиться вдома одна”, усвідомлює, що “немає у нього більше ні свободи розуму, ні волі і що все раптом вирішено остаточно”.

Розділ 6

У тому, що Єлизавету запросили в гості, не було нічого незвичайного, вона торгувала жіночими речами, які скуповувала у “приїжджих збіднівших” сімейств, а також “брала комісії, ходила по справах і мала велику практику, бо була дуже чесна і завжди говорила крайню ціну”.

Студент Покорев, їдучи, дав адресу старої Раскольникову, “на випадок, якщо б йому довелося щось закласти”. Місяця півтора тому він відніс туди колечко, яке подарувала йому сестра при розставанні.