Стислий переказ, виклад змісту скорочено

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ХЛОПЧИК, ЩО ВИЖИВ

Містер і місіс Дурслі жили на вуличці Прівіт-драйв. Чоловік керував фірмою, яка виготовляла свердла, а жінка мала надзвичайно довгу шию, що допомагало підглядати за сусідами. У подружжя був син Дадлі, якого батьки вважали найкращим у світі.

Одного дня Вернон Дурслі став помічати дивні речі: якась кицька вивчала мапу, надворі літало безліч сов, люди у мантіях говорили про Поттерів і їхнього сина. Ці дивовижі змусили Дурслі запитати дружину, чи не було якоїсь вістки від її сестри. Петунія розсердилася, бо вони завжди вдавали, ніби сестри не існує. Чоловік ще запитав, як звати сина сестри, і дізнався, що Гаррі.

Ввечері Дурслі заснули, а на вулиці з’явився високий старий чоловік з бородою, одягнений у мантію. Звали цього чоловіка Албус Дамблдор. Кицька, що була тут же, раптом стала жінкою у квадратних окулярах. На жінці теж була мантія. Це була професорка Макґонеґел. Чоловік і жінка розмовляли про те, що нарешті злий Волдеморт, з яким боролися Лілі і Джеймс Поттери, зник. Волдеморт намагався вбити їх сина Гаррі, але не зміг, утратив свою силу, і саме тому його не стало.

Дамблдор чекав на Геґріда, який мав привезти Гаррі, щоб залишити хлопчика в тітки з дядьком, адже тепер це його єдина родина. Нарешті приїхав величезний мотоцикл, на якому сидів кремезний чоловік. Він мав довгі пасма кошлатого чорного волосся й бороду. Звали його Геґрід, і він привіз немовля. У хлопчика на чолі, під жмутиком чорного волосся виднівся знак, подібний на блискавку. Дамблдор поклав Гаррі на поріг Дурслі, витяг із мантії листа і запхав його між ковдри.

Гаррі Поттер спав на порозі, не знаючи, що він особливий і знаменитий, що по всій країні потай збиралися люди, підносили келихи і стишено виголошували тости: “За Гаррі Поттера – хлопчика, що вижив!”.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ЗНИКЛЕ СКЛО

Минуло 10 років. Дадлі Дурслі виріс, ставши дебелим білявим хлопцем. Гаррі жив у Дурслі у комірчині під сходами. Він був на диво спритний, але як на свій вік, завжди був малим і миршавим. Хлопець мав худе обличчя, гострі коліна, чорне волосся і ясно-зелені очі. Він носив круглі, обмотані скотчем окуляри, бо Дадлі часто ламав їх, луплячи його по носі. Єдине, що подобалося Гаррі у власному вигляді, — тонесенький шрам на чолі у формі блискавки. Дурслі говорили хлопчикові, що його батьки загинули в автокатастрофі, а Гаррі вижив, отримавши шрам.

Дадлі був у сім’ї улюбленцем, а Гаррі не любили. Якось був день народження Дадлі. Отримавши 36 подарунків, він став вимагати ще. Хлопця вирішили повезти в зоопарк, взяли і Гаррі та Пірса – приятеля Дадлі. У зоопарку в павільйоні з плазунами Дадлі й Пірс хотіли подивитися на величезних змій. Дадлі швидко знайшов найбільшу зміюку, але вона міцно спала. Вернон почав стукати по склу, щоб вона прокинулася. Гаррі стало шкода змії, адже тут їй було самотньо. Раптом змія підморгнула хлопцеві. Він теж підморгнув. Хлопчик почав розмовляти з нею. Дадлі підбіг до змії, відштовхнувши Гаррі, і той впав на бетонну долівку. Дадлі й Пірс притулилися до скла, та раптом воно зникло, змія виповзла назовні і подякувала Гаррі за звільнення.

Після цієї пригоди дядько насварив Гаррі, вдома вигнав його у комору і сказав, що хлопець сидітиме без їжі. Бідолашний хлопець хотів згадати батьків, але зовсім нічого не пам’ятав. Він міг згадати лише сліпучий спалах зеленого світла й пекучий біль на чолі. Тітка з дядьком ніколи не говорили про батьків, а запитувати забороняли.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ЛИСТИ ВІД НІКОГО

Коли Гаррі нарешті випустили з комірчини, вже почалися літні канікули. Інші хлопці на чолі з Дадлі влаштовували полювання на Гаррі, тому той намагався якнайменше сидіти вдома і тинявся собі по сусідніх кварталах, чекаючи кінця канікул.

Якось принесли пошту, і Гаррі здивувався, бо прийшов лист йому. Ще ніхто ніколи нічого йому не писав. Навіть адреса була дуже точна: “Містеру Г. Поттеру. Комірчина під сходами 4, Прівіт-драйв Літл-Вінґін Графство Суррей”. Дядько не дав розгорнути листа, а ввечері переселив хлопця в іншу спальню.

Зранку знов був лист, тепер уже підписаний: “Містеру Г. Поттеру, Найменша спальня, Прівіт-драйв, 4”. І знову Гаррі не вдалося прочитати його. Наступного ранку прийшло аж три листи. Дядько подер їх. Того дня він не пішов на роботу і наглухо забив цвяхами вічко для пошти. У п’ятницю Гаррі прийшло не менше десятка листів. Дядько Вернон забив усі двері. Та з кожним днем кількість листів усе збільшувалася. Нарешті дядько наказав усім збиратися, вони вирушили у дорогу і їхали цілий день. Та навіть у готелі, де вони спинилися, були сотні листів для Гаррі Поттера.

Дядько Вернон привіз родину на узбережжя, потім знайшов якусь халупку на острові і завіз туди сім’ю човном. Настала ніч, зранку Гаррі мало виповнитися 11 років. Надворі бушував шторм. О дванадцятій хтось постукав знадвору.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

КЛЮЧНИК

На порозі з’явився чоловік-велетень. Він дав Гаррі великий шоколадний торт, на якому було написано: “Зднем народження, Гаррі!”. Чоловік представився: Рубеус Геґрід, ключник і охоронець дичини у Гоґвортсі.

Геґрід розпалив у каміні вогонь і узявся готувати чай. Дадлі з батьками були насторожені. Велетень дивувався, що Гаррі нічого не знав про Гоґвортс та своїх батьків. І раптом Геґрід сказав: “Гаррі, ти – чарівник”. Хлопець нарешті отримав свій лист, де було написано ГОҐВОРТСЬКА ШКОЛА ЧАРІВ І ЧАКЛУНСТВА, Директор школи: Албус Дамблдор. У листі повідомлялося, що Гаррі зараховано до Гоґвортської школи чарів і чаклунства. Був доданий список необхідної літератури і знарядь. Початок навчання – 1-го вересня.

Дядько заявив, що Гаррі не піде до тієї школи, а тітка призналася, що знала про те, що Гаррі чарівник, як і його мама-відьма, яка вийшла заміж за якогось Поттера. Тоді Геґрід розповів про злого чарівника Волдеморта, що переманював на свій бік добрих чаклунів. Гоґвортс був тоді одним з небагатьох безпечних місць. Волдеморт боявся тільки Дамблдора. На Гелловін Волдеморт прийшов до батьків Гаррі і убив їх. Але Гаррі, якому тоді було близько року, убити не зміг, тільки залишив шрам на чолі.

Дядько протестував проти навчання Гаррі у Гоґвортсі, тоді Геґрід зробив так, що у Дадлі з’явився свинячий хвостик. Дурслі сховалися в іншій кімнаті, а Геґрід попросив Гаррі нікому в Гоґвортсі не казати про цю пригоду з хвостом. Велетень розповів, що теж вчився у Гоґвортсі, його відрахували, але Дамблдор дозволив йому лишитися охоронцем дичини.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

АЛЕЯ ДІАҐОН

Зранку Геґрід сказав Гаррі, що потрібно купити все до школи. У “Ґрінґотсі” — банку для чарівників, для Гаррі були гроші, які йому залишили батьки.

Геґрід і Гаррі з вокзалу вирушили до Лондона. Гаррі узявся переглядати список усього необхідного до школи. Потрібно було мати три чорних робочих мантій, гостроверхий чорний капелюх, одну пару захисних рукавиць, одну зимову мантію, різні підручники з магії. Також потрібна була чарівна паличка, казанок, один комплект скляних або кришталевих піал, телескоп, мідні терези. Учні могли також взяти з собою сову, або кота, або жабу. Першокласникам не дозволялося мати власну мітлу.

Гаррі ще ніколи не був у Лондоні. Вони зайшли у маленький і задрипаний шинок “Дірявий Казан”. Гаррі мав таке дивне відчуття, мовби тільки вони з Геґрідом можуть його бачити. Геґріда, здається, там знали всі, а коли зрозуміли, що хлопчик – Гаррі Поттер, то кинулися вітати і тиснути руку. Між іншими був професор Квірел – дуже нервовий і блідий молодик, у якого сіпалося одне око. У Гоґвортсі він мав бути одним із учителів Гаррі. Професор сказав, що йому дуже приємно зустріти Гаррі, що він навчатиме хлопця мистецтву захисту від темних сил.

Потім Геґрід таємним ходом пішов з Гаррі на алею Діаґон. Гаррі не міг надивитися на все довкола: крамнички, виставлені біля них товари, покупців. У банку працювали ґобліни, трохи нижчі від Гаррі. Геґрід мав маленького золотого ключика від сейфа Гаррі. Подолавши лабіринти звивистих переходів, Гаррі побачив у своєму сейфі гори золотих і срібних монет. Велетень ще забрав із сейфу Дамблдора щось абияк загорнуте в бурий папір, і з банку Геґрід відправився у шинок, а Гаррі пішов купувати мантію у крамничці мадам Малкін. Там уже був один хлопець, який приміряв мантію. Хлопець мав бліде загострене лице. Говорив він повільно й занудно. Хлопець казав, що буде вчитися у Гоґвортсі, що хоче жити у гуртожитку Слизерин, бо Гафелпаф поганий, що хоче грати у квідич і навіть постарається пронести у школу мітлу, хоч першокласникам це заборонено. Про Геґріда хлопець сказав, що це просто слуга у школі, який часто напивається. З кожною миттю Гаррі все менше подобався той хлопець.

Повернувся Геґрід, прикупивши морозива. Друзі купили ще пергаменту та гусячих пер. Гаррі поцікавився, що таке квідич. Велетень пояснив, що це такий спорт чарівників. Квідичем захоплюються всі, в нього грають у повітрі на мітлах, а м’ячів є аж чотири. А Слизерин і Гафелпаф це шкільні гуртожитки, яких усього є 4. Слизерин вважається найкращим, але всі злі чаклуни саме там.

Крім інших покупок Геґрід придбав Гаррі справжню полярну сову. У крамничці містера Олівандера Гаррі купив чарівну паличку. Йому підійшла паличка з гостролиста і феніксової пір’їни. Олівандер дуже здивувався, бо саме “сестра” цієї палички, що належала Волдеморту, зробила шрам на чолі Гаррі…

Це був найкращий день народження в житті Гаррі. Першого вересня хлопець мав прибути на вокзал Кінґс-Крос.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

ПОЇЗДКА З ПЛАТФОРМИ НОМЕР ДЕВ’ЯТЬ І ТРИ ЧВЕРТІ

Тепер Дадлі так боявся Гаррі, що не лишався з ним в одній кімнаті, а тітка Петунія й дядько Вернон уже не знущалися. Єдиним товариством Гаррі тепер була сова, яку він назвав Гедвіґою. Останнього серпневого дня Гаррі сказав дядькові, що його треба підвезти на вокзал Кінґс-Крос на платформу номер дев’ять і три чверті об одинадцятій годині. Дядько сказав, що такої платформи не існує, але підвезе хлопця, бо повезе у Лондон Дадлі, щоб там вирізали хвоста.

Прибувши на Кінґс-Крос, Гаррі не міг знайти свою платформу.