Стислий переказ, виклад змісту скорочено
Гордість і упередженість
Подружжя Беннетів мало 5 доньок, яких звали Джейн, Елізабет, Мері, Кетрін і Лідія. Мати дівчат мріяла віддати їх заміж, тому коли Недерфілд-Парк винайняв багатий молодий чоловік на прізвище Бінглі, вона попросила містера Беннета здійснити до нього візит.
Якось містер Беннет повідомив, що таки познайомився з містером Бінглі. Дружина і доньки прийшли у захват і думали тепер тільки про те, наскільки швидко містер Бінглі зробить візит у відповідь, і коли його можна буде запросити на обід. Також невдовзі мав відбутися бал у Меритоні, і котрась із сестер Беннет могла сподобатися Бінглі.
Від сусідів – сера Вільяма Лукаса і його дружини, місіс Беннет дізналася, що містер Бінглі зовсім молодий, напрочуд вродливий і дуже приязний. Коли Бінглі було запрошено на обід до Беннетів, він не з’явився, бо був змушений поїхати до Лондона. Та невдовзі він повернувся і привіз з Лондона двох своїх сестер – старшу Луїзу і молодшу Керолайн, чоловіка старшої з них містера Герста і свого друга містера Дарсі.
На балу містер Бінглі виглядав шляхетно, його сестри були елегантними і модно вдягненими, а зять, містер Герст, виглядав як джентльмен. Та всю увагу прикував до себе містер Дарсі. Він був високим, елегантним, з гарними рисами обличчя, а прибутку мав десять тисяч фунтів на рік. Та за вечір виявилося, що він надто гордий. Танцював він лише двічі – один раз із місіс Герст, а другий – із міс Бінглі. Містер Дарсі не дозволив рекомендувати себе іншим дамам і решту вечора провів, походжаючи кімнатою і час від часу розмовляючи з кимсь із своєї компанії.
Елізабет Беннет вдалося почути, як Дарсі говорив Бінглі про те, що танцювати із будь-якою іншою з жінок, крім сестер Бінглі, було б для нього справжньою карою. Також Дарсі сказав, що єдина справді гарна жінка в цій кімнаті – Джейн Беннет, але вона танцює з містером Бінглі. Коли Бінглі запропонував Дарсі танцювати з Елізабет, той відповів, що вона нічогенька, але недостатньо гарна, щоби привабити його.
Після балу Джейн зізналася Елізабет, що Бінглі сподобався їй, бо він розважливий, доброзичливий, жвавий і красивий. Елізабет зазначила, що його сестри пихаті й марнославні.
На меритонському балу Бінглі зустрів дуже приємних людей, а міс Джейн Беннет здалась йому божественно вродливою. Дарсі ж, навпаки, побачив зібрання людей не надто красивих, не по моді вдягнених. Він вважав Джейн гарненькою, але йому здалося, що вона надто багато всміхалася. Місіс Герст і міс Бінглі вважали Джейн просто гарненьким дівчам.
Сім’я Беннетів підтримувала особливо дружні стосунки з сім’єю Лукасів, яке жила недалеко. Раніше сер Вільям Лукас займався торгівлею в Меритоні, а згодом придбав власне помешкання за милю від міста. Він був сумирним, доброзичливим, поштивим. Його жінка була дуже приязною і доброю сусідкою для місіс Беннет. Найстаршу дочку Лукасів звали Шарлотта. Вона була розумною і розважливою дівчиною років двадцяти семи. Елізабет і Шарлотта були близькими подругами. Все, що відбулося на балу, Лукаси і Беннети обговорили і зробили висновок, що містеру Бінглі сподобалася Джейн. Про містера Дарсі усі були не найкращої думки, хоч міс Лукас вважала, що його багатство дозволяє йому бути таким гордим і мати про себе високу думку.
Сестри містера Бінглі – місіс Герст та міс Бінглі, вподобали Джейн, хоч мати дівчини видалася їм нестерпною, а молодші сестри не вартими того, щоб про них говорити. Луїза і Керолайн хотіли поближче познайомитися лише з Джейн та Елізабет. Остання усе ще вбачала зверхність у ставленні сестер Бінглі до всіх, тому недолюблювала їх. Свої почуття до містера Бінглі Джейн вміло приховувала від оточуючих. Шарлотта Лукас вважала, що Джейн не слід приховувати симпатію, адже Бінглі може просто не зрозуміти, що він їй подобається.
Тим часом Елізабет ставала об’єктом уваги з боку містера Дарсі. Першого разу він через силу визнав, що вона нічогенька, але згодом помітив її прекрасні темні очі, струнку та гарну фігуру. У Дарсі з’явилося бажання побільше про неї довідатись. Якось у сера Вільяма Лукаса, де зібралося численне товариство, Елізабет помітила, що містер Дарсі уважно прислухається до її розмов з іншими. Це їй не подобалося. Коли сер Вільям Лукас запропонував містеру Дарсі потанцювати з Елізабет, вона відмовилася. Небажання Елізабет зовсім не образило містера Дарсі, бо він із приємністю думав про неї.
Містер Беннет мав дві тисячі фунтів доходу на рік, а за відсутності спадкоємця по чоловічій лінії, на превеликий жаль для його дочок, гроші мав успадкувати один з його родичів-чоловіків. Батько місіс Беннет був адвокатом у Меритоні і залишив їй у спадок чотири тисячі фунтів. Вона мала сестру, місіс Філіпс, і брата, що мешкав у Лондоні і був торговцем. Філіпси жили у Меритоні, за милю, і сестри Беннет часто провідували тітку. Особливо часто дівчата почали бувати у Меритоні, коли там зупинився на постій полк міліційної армії. Сестри Беннет почали цікавитись офіцерами і невдовзі познайомилися з ними. Місіс Беннет надіялася, що котрусь з дочок посватає полковник.
Якось сестри Бінглі запросили Джейн у Недерфілд на обід. Дівчина хотіла поїхати каретою, бо до Недерфілда було три милі, але місіс Беннет відправила її верхи на коні, радісно віщуючи погану погоду. Її сподівання справдилися: не встигла Джейн від’їхати далеко, як почався сильний дощ. Джейн не змогла повернутися і залишилася ночувати у Недерфілді.
Наступного ранку слуга із Недерфілда приніс для Елізабет записку, в котрій Джейн повідомляла, що захворіла, бо вчора промокла. Містер Беннет докоряв дружині, а Елізабет, не на жарт збентежившись, пішла пішки у Недерфілд. Місіс Герст та міс Бінглі були здивовані, коли побачили Елізабет, яка прибула пішки. Дівчина забруднилася у полі і мала не найкращий вигляд. Та Джейн була дуже рада приходу сестри, і Елізабет залишилася на певний час в Недерфілді, щоб доглядати її.
Містер Бінглі дуже турбувався станом здоров’я Джейн, та сестри Бінглі проявляли байдужість, вся їхня увага була звернена лише на містера Дарсі. Вечорами Елізабет спускалась у вітальню, де збиралися містер Бінглі, його сестри, містер Герст і містер Дарсі. Якось містер Дарсі писав листа своїй молодшій сестрі, міс Джорджіані Дарсі. Міс Бінглі безперервно хвалила його почерк, акуратність рядків, обсяг листа, та він виявляв цілковиту байдужість. Пізніше він частенько поглядав на Елізабет. Коли міс Бінглі заграла жваву мелодію на піаніно, містер Дарсі запропонував Елізабет потанцювати. Вона посміхнулася, але нічого не сказала у відповідь. Ніяка жінка ніколи не зачаровувала Дарсі так сильно, як вона. Він дійсно вважав, що якби не низьке походження родичів Елізабет, то небезпека одруження з нею могла стати цілком реальною. Міс Бінглі відчула ревнощі, тому в наступні дні часто намагалася викликати у Дарсі неприязнь до Елізабет, згадуючи про місіс Беннет, яка не вміє тримати язика за зубами і про її дочок, які бігають за офіцерами.
Коли Джейн одужала, Елізабет привела сестру у вітальню. Містер Бінглі був дуже радий і приділяв Джейн усю увагу. Коли Елізабет зізналася, що любить посміятися над нісенітницями, дурощами, непослідовністю і додала, що ці вади не притаманні містеру Дарсі, він сказав, що це притаманно кожному, а сам він уникає тих вад, які часто дають вагомі підстави для насмішок. “Наприклад, марнославство і гордовитість”, – сказала Елізабет. Містер Дарсі погодився, що марнославство – дійсно вада, але щодо гордості – вважав, що розумна людина завжди зможе тримати її під пильним контролем. Він зазначив, що не може так просто забувати дурощі та пороки інших, тим більше – образи, яких вони йому завдали, а також говорив, що коли хтось втрачає його повагу, то втрачає її назавжди. Коли Елізабет сказала, що його вада – це схильність ставитися до всіх людей із презирством, Дарсі відповів, що її вада – це схильність упиратись у своєму небажанні правильно цих людей розуміти.
Сестри Беннет покинули Недерфілд, і містер Дарсі сприйняв цей від’їзд із задоволенням, бо Елізабет вабила його сильніше, ніж йому хотілося.
Якось містер Беннет повідомив родину, що до них приїде його двоюрідний брат, містер Коллінз, котрий – у разі смерті містера Беннета – успадкує все його майно. Містер Беннет прочитав жінці і донькам листа, якого отримав від Коллінза. Той писав, що отримав висвячення, а ясновельможна леді Кетрін де Бург призначила його на посаду парафіяльного священика в її парафії. Беннети не розуміли, що ж він хоче.
Містер Коллінз був радо та чемно зустрінутий усією сім’єю. Це був високий двадцятип’ятилітній молодик кремезно-незграбної статури. Він лиш вихваляв леді Кетрін де Бург, яка порадила йому одружитись якомога швидше. Коллінз був марнославним і мав амбітні надії на швидке і раптове багатство, а з леді Кетрін його звів щасливий випадок. Прагнучи одружитися, Коллінз хотів вибрати дружину серед дочок місіс Беннет. Спершу йому сподобалася найстарша Джейн. Однак місіс Беннет натякнула, що незабаром відбудуться її заручини. Тож Коллінз поміняв Джейн на Елізабет.
Якось всі сестри, крім Мері, разом з містером Коллінзом пішли пішки до Меритона до тітки Філіпс. У місті дівчата вишукували очима офіцерів, і незабаром зустріли знайомого офіцера Денні. З ним був його приятель, містер Вікхем, котрий лише вчора повернувся вчора з Лондона і нещодавно отримав офіцерський чин. Коли сестри і офіцери розмовляли на вулиці, до них наблизилися на конях Дарсі та Бінглі. Останній почав розмовляти з Джейн, а Дарсі почав був уперто уникати дивитися на Елізабет, але раптом уздрів Вікхема. Офіцер привітався, торкнувшись капелюха, але містер Дарсі на це привітання ледь зволив відповісти. Елізабет зрозуміла, що Вікхем і містер Дарсі знайомі.
Місіс Філіпс дуже сподобався містер Коллінз. Наступного дня Коллінз і п’ять його кузин прибули до Філіпсів на обід, на котрому були і офіцери. Увага сестер Беннет була прикована до містера Вікхема. Елізабет вдалося поговорити з ним і дізнатися, що він з родиною Дарсі мав дещо незвичайні стосунки з самого дитинства.
