Стислий переказ, виклад змісту скорочено

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Як Цибулоне наступив принцові Лимону на мозоль

Цибуліно був сином Цибулоне і мав семеро братів. Звали їх Цибулетто, Цибулотто, Цибулучча та іншими подібними іменами. Люди вони були хороші, але безталанні. Родина жила в дощаній халупі, не більшій від ящика для розсади. Коли хто з панів потрапляв на їхню вулицю, то роздратовано морщив носа і велів візникові їхати швидше: “Пхе, як тхне цибулею”.

Якось через те село мав проїздити правитель країни – принц Лимон. І його придворні побоювалися, щоб принц не постраждав від запаху цибулі. Тому солдати Лимончики усю бідноту обприскали одеколоном, амброю, фіалковими пахощами та трояндовою водою. Цибулоне і його родину теж обприскали, аж бідолашний Цибуліно застудився.

Правитель Лимон з’явився у супроводі усіх Лимонів і Лимончиків. Принц над жовтою шапкою мав золотий дзвіночок. У придворних Лимонів дзвіночки були срібні, а у простих Лимончиків – бронзові. Дзвіночки так гарно дзеленчали, що люди збігалися, бо думали, що то оркестр.

Цибулоне і Цибуліно опинилися спереду, їх штовхали і в боки, і в спину ті, що стояли позаду. Старому бідоласі Цибулоне це набридло, і він почав гукати: “Назад!”. Це розсердило принца, а його обер-камергер сказав, що Цибулоне – небезпечний бунтівник! Цибулоне пояснив, що його просто давили, але Лимончики усім людям наказали штовхатися. “Та коли б і вас із ніг не збили”, — вихопилося у Цибуліно. Один із стражників навів на хлопчину свою підзорну трубу. Цибуліно зважив за краще втекти, тому пробрався назад.

Громадяни спочатку не дуже тіснилися. Та обер-камергер так загрозливо бликав на них, що юрба, налякавшись, зчинила штовханину. Цибулоне не утримався на місці і наступив на ногу самому принцові Лимону, у якого ще й мозолі були. Цибулоне закували в кайдани.

Цибуліно був у цю мить уже далеко. У його оці стояла сльоза, але він зціпив зуби, щоб не заплакати.

Цибулоне засудили на все життя. Цибуліно прийшов до тюрми провідати батька і дізнався, що у тюрмі повнісінько найчесніших людей, адже принц таких не любить. Грабіжники та убивці служили при Лимонові, а чесні сиділи в тюрмах. Батько просив сина навчитися добре викривати шахраїв і негідників. Хлопчик доручив свою маму і братиків дядечкові Цибулі, розпрощався і рушив у дорогу.

У маленькому селі він зустрів дідка з рудуватою борідкою, що сидів у маленькій будці і дуже журився.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Як Цибуліно довів до сліз самого синьйора Помідора

Дідка звали кум Гарбуз. Він тільки вчора закінчив будувати свій дім. Іще з дитинства мріяв він про свою хатину і купував цеглини. Кум Гарбуз не знав арифметики і мусив щоразу прохати шевця, майстра Виноградинку, порахувати його цеглини. Виноградинка говорив, що цегли замало. Кум Гарбуз вирішив працювати іще більше, а їсти ще менше, і з того часу купував щороку по три цеглини, а то й по п’ять. З року в рік він худнув, зате купа цеглин усе збільшувалась.

Коли ж кум Гарбуз став старий і вже не міг більше працювати, він знов покликав майстра Виноградинку. Той нарахував сто вісімнадцять цеглин, але цього було недостатньо. Зітхнув кум Гарбуз і вирішив не гаючись взятися за будову.

Працював кум Гарбуз поволі, боячись надто швидко витратити всі цеглини. Він клав їх так обережно, ніби вони були скляні. Адже йому одному було відомо, як дорого коштувала кожна цеглина. Хатина вийшла така мала, як голубник. Коли Гарбуз спробував увійти в хатину, то мало не розвалив усю будівлю. Тому він рачки вліз до хатинки. І жити в ній міг тільки сидячи. Тому на його лиці, що виглядало з віконця, була така журба… А з усіх сторін сунули люди подивитися на ту хатину. Хлопчики жартували з Гарбуза, а він роздавав їм цукерки, якщо мав гроші на них. Іноді він дозволяв хлопчикам по одному влазити до хатини, а сам поглядав знадвору, щоб не наробили шкоди.

Кум Гарбуз саме розповідав про все це Цибуліно, коли це із села виповзла густа хмара куряви. В усіх хатах швидко зачиняли двері й вікна. Усі ховалися, немов перед бурею. Хмара пилу спинилася біля хатини кума Гарбуза. Із хмари виринула карета, запряжена четвериком коней. То були не просто коні, а запряжені огірки, бо в тій країні усі люди були схожі на якісь овочі або фрукти. З карети виліз одягнений у все зелене товстун синьйор Помідор, головний управитель і дворецький у замку поміщиць графинь Черешень. Цибуліно збагнув, що ця персона не приносить добра, якщо всі так від неї тікають, тому він відійшов якомога далі. Помідор довго, мовчки і пильно дивився на Гарбуза і тільки хитав загрозливо своєю здоровецькою круглою головою.

Бідолашний кум Гарбуз ладен був крізь землю провалитися разом зі своєю хатиною. Він покірно ковтав свої солоні, гіркі сльози. Помідор вхопився за дах і почав розхитувати його туди і сюди. Він кричав, що Гарбуз – злодюга і розбишак, що побудував собі палац на землі графинь Черешень. Гарбуз пояснював, що дозвіл на будівництво дав синьйор граф Черешня, який помер тридцять років тому.

З Помідором був і адвокат Горох – низькорослий і миршавий. Він підтакував Помідору. Раптом почувся голос, який назвав Помідора негідником і шахраєм, який скоро лусне, як гнилий баклажан. Це дуже роздратувало Помідора. А то говорив, не хто інший, як Цибуліно. Він спокійнісінько став перед Помідором. Цибуліно сказав, що вчиться розшукувати негідників і саме знайшов одного. Помідор запитав, де ж він. І тоді хлопець дав йому дзеркало, в якому Помідор побачив себе. Помідор зрозумів, що Цибуліно просто глузує з нього. Ох і розлютився ж він! Схопив Цибуліно за чуприну та й почав смикати на всі боки. Він вирвав ціле пасмо. В очі і в ніс Помідорові ударив такий міцний запах цибулі, що сльози бризнули у нього з очей, як два водограї. Всю вулицю раптом залило, немов її полили із шланга. Помідор перелякався, вскочив у свою карету і чимдуж помчав із села, пообіцявши помститися.

Цибуліно реготав, аж за боки брався, а кум Гарбуз тільки піт витирав із чола. Почали відчинятися двері у сусідніх хатах, крім Горохової. Майстер Виноградинка хвалив хлопця, який довів до сліз самого синьйора Помідора, і спитав, звідки він узявся. Цибуліно розповів про себе.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Про скрипаля Грушу, кума Часника і про родину Сороконіжок

З того дня Цибуліно став допомагати в шевській майстерні Виноградинки і скоро досяг неабияких успіхів. Він навчився сукати дратву, підбивати закаблуки й підошви, знімати мірку. Майстрові Виноградинці було з ним веселіше, бо до майстерні люди заходили не тільки за ділом, а й подивитися на невідомого хлопчика, який довів до сліз самого синьйора Помідора.

Перший завітав сюди місцевий скрипаль Груша зі своєю скрипкою. За ним цілою хмарою до майстерні влетіли мухи та оси, тому що за скрипку була половинка солодкої пахучої груші. Бувало, що у скрипку залазив черв’як і проточував у ній цілі печери. Тоді доводилося шукати нової груші.

За ним прийшов відомий городник кум Часник. У нього була густа чуприна і по вітру маяли довжелезні вуса. Дружина Часника сушила на них білизну, прив’язуючи кінці вусів до гвіздків.

А одного разу до майстерні прийшла ціла родина Сороконіжок: батько Сороконіг і двоє синів – Сороконіжка і Сороколапка. Хлоп’ята не могли всидіти спокійно. А вдома, поки мама мила їм передні ніжки, вони встигали забруднити задні. Сороконіг не мав грошей, щоб замовити вісімдесят пар нових черевиків, тому він просив полагодити черевики, які зносилися найбільше.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Як Цибуліно обдурив пса Гавкуна

Одного дня синьйор Помідор знову приїхав до хатини Гарбуза. Помідора охороняв цілий десяток солдатів Лимончиків. Гарбуза вигнали з хатини і поселили там здоровецького пса, на ім’я Гавкун. Майстер Виноградинка і Цибуліно стояли на порозі майстерні, бачили й чули все, що сталося. Але що вони могли вдіяти?

Кум Гарбуз сумно сидів при дорозі і тихо зітхав. Помідор віддав собаці наказ пильно сторожувати, а сам поїхав.

Того дня стояла страшенна спека. Гавкун страшенно спітнів і хотів випити кухоль холодного пива. Навколо не було жодного хлопчака, щоб послати по пиво. Тільки один Цибуліно сидів на порозі шевської майстерні і старанно смолив дратву. Але собачий ніс Гавкуна відчув, що від хлопця йшов цибулячий дух, і пес промовчав. А Цибуліно добре запримітив, що Гавкун знемагає від спеки.

Сонце піднімалося все вище та вище, і спека ставала дедалі нестерпніша. Сіромаху Гавкуна діймала спрага. Тут Цибуліно визирнув з дверей. Гавкун попросив цього разу принести лимонаду. Але хлопець сказав, що має лагодити черевика. Пес проклинав ланцюг, через який не міг сам збігати напитися.

Трохи згодом Цибуліно знов виткнув носа з дверей. Пес благав принести хоч води. Хлопець сказав, що лагодить черевики синьйора священика і не має часу. Цибуліно шкода було Гавкуна, але хотілось дужче допекти Помідорові.

О третій годині сонце вже так припекло, що й камінню стало жарко. Тепер псові стало непереливки. А Цибуліно налив у пляшку води, всипав туди снодійного порошку дружини майстра Виноградинки і віддав псові. Гавкун був такий вдячний Цибуліно! А коли випив усю воду, то впав і заснув. Цибуліно зняв з Гавкунової шиї ланцюг, узяв пса на плечі і попростував до графського замку. Тепер Гарбуз знову жив у своїй хатині.

Цибуліно поклав пса на траву в парку замку, ласкаво погладив його і мовив: “Привітай від мене синьйора Помідора”. Гавкун крізь сон відповів щасливим гарчанням.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Як кум Суниця чіпляв дзвоника для злодіїв

Цибуліно побачив, що біля хатини кума Гарбуза товпиться багато людей. Скрипаль Груша і кума Динька говорили, що Помідор обов’язково помститься. Дружина Часника, ухопивши свого чоловіка за вуса, як за віжки, повела додому, поки не трапилося біди. І навіть хоробрий майстер Виноградинка тривожно чухав шилом потилицю.

Менш від усіх журився кум Гарбуз. Він видобув з кишені такі добрі цукерки, що важко собі уявити, і став частувати усіх сусідів. Цибуліно придумав, що хатинку треба сховати. Хатинка була малесенька, тому на візку ганчірника Квасолі її перевезли у ліс. Кум Часник, який знову опинився тут, сказав, що її може охороняти кум Суниця.

Кум Гарбуз, тяжко зітхнувши, попрощався з хатинкою і пішов відпочити після стількох тривог до куми Диньки, що доводилася йому племінницею.

Кум Суниця мешкав у торішній каштановій шкаралупі.