Стислий переказ, виклад змісту скорочено

ПРО КАРЛСОНА, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ

У місті Стокгольмі мешкає звичайна родина Свантесонів: тато, мама, і троє дітей – Боссе, Бетан і Малий. Малий має 7 років, сині очі і кирпатий ніс. Боссе має 15 років, і він любить грати в футбол, а Бетан має 14 років, і вона звичайна дівчинка. У цілому будинку є тільки одна незвичайна істота – Карлсон, що живе на даху. Це кругленький, самовпевнений чоловічок, і до того ж він може літати, досить йому покрутити за ґудзика на животі. Карлсон почуває себе чудово у своїй хатці на даху. Вечорами він сидить на ґаночку, попахкує люлькою і дивиться на зорі. Люди навіть не здогадуються про Карлсона.

Одного разу мама вилаяла Малого за те, що на штанях знов з’явилась дірка (малий просто бігав за собакою, бо мріяв і собі завести песика, хоч батьки були проти). Хлопчик пішов у свою кімнату й дивився надвір крізь відчинене вікно. Тут і з’явився Карлсон і представився найкращим у світі літуном. Хлопчик сказав, що його звати Сванте Свантесон.

Карлсон забрався у кімнату і взяв парову машину, яку Малому можна було брати під наглядом тата чи брата. Згодом Карлсон влаштував невеличку пожежу, і на полиці лишилися великі негарні плями. А потім парова машина вибухнула. Малий заплакав, а Карлсон сказав, що нагорі має багато таких машин. Згодом вони попрощалися, і Карлсон полетів.

КАРЛСОН БУДУЄ ВЕЖУ

Мама сварила малого за вибух, а той виправдовувався і розповідав про Карлсона, та ніхто не вірив. Після сварки Малий раптом затужив за новим другом. А через кілька днів Карлсон з’явився. Малий саме читав, у кімнаті. Карлсон розглядав картини і говорив, що нагорі має кілька тисяч картин, адже сам малює півників, пташок та інші гарні речі. Хлопчик захотів піти до Карлсонової хатки, але той сказав, що спершу там треба прибрати.

Малий вирішив неодмінно розповісти про Карлсона друзям – Крістерові й Гуніллі, коли вони завтра йтимуть разом зі школи. А то Крістер тільки те й робить, що хвалиться своїм псом Йофою.

Хлопчик запропонував Карлсонові познайомитися з сім’єю, але після закінчення обіду, адже не міг привести у вітальню зовсім незнайомого товстого чоловічка. Карлсон заявив, що дуже любить смачні тюфтельки, тож Малий взяв у мами шість тюфтельок і приніс у кімнату, а сам пішов обідати.

Під час обіду Малий сказав, що Карлсон сидить у його кімнаті. Сім’я поїла і вирушила в кімнату малого знайомитись. Але Карлсона в кімнаті не було. Тільки на підлозі здіймалась сяк-так складена з кубиків вежа, а нагорі її прикрашала тюфтелька.

КАРЛСОН ГРАЄТЬСЯ В НАМЕТА

Мамі не сподобалось, що її тюфтельками прикрашають вежу з кубиків, і вона, звичайно, не мала сумніву, що то все зробив Малий. Боссе й Бетан глузливо сміялися. Тепер про Карлсона не варто було більше й мови заводити.

Усі пішли пити каву. Малий був дуже засмучений і шукав, чим би втішитися. Він усівся на своє улюблене місце біля каміна – якнайближче до вогню. Ці хвилини, коли вся родина пила після обіду каву, були чи не найкращі за весь день. Бетан спитала брата, чи хоче він заробити 25 ере. Вона просила брата не показуватися цілий вечір у вітальні, бо має прийти її хлопець Пелле. Цього вечора мама з татом збиралися у кіно, Боссе йшов на футбольний матч. Малий не взяв грошей і сказав, що не бере грошей за те, що хтось не хоче його бачити.

Коли всі розійшлись, до Бетан прийшов Пелле.

Малий дивився у вікно, аж раптом до нього прилетів Карлсон. Хлопчик запитав, куди ж він тоді зник. Карлсон відповів, що хотів поглянути, що робиться у нього вдома. Він був дуже засмучений, коли побачив, що його вежі і тюфтельки уже нема. Карлсон казав, що повеселішає, якщо дістане якийсь подарунок. Малий віддав свою найбільшу гордість – маленький кишеньковий ліхтарик.

Малий розповів про Бетан і її хлопця. Друзі сховалися під ковдру, взяли ліхтарик і почали рухатись у напрямку вітальні. Лампа у вітальні не горіла. Тихо-тихенько рухався намет по кімнаті. Бетан і Пелле сиділи на канапі під протилежною стінкою. Пелле саме сказав Бетан, що любить її, потім запитав, чи любить його вона. Відповіді він не дістав, бо саме тієї миті світло ліхтарика розітнуло морок кімнати і попало хлопцеві просто в обличчя. Він підскочив, Бетан заверещала. І враз почувся регіт і тупіт ніг, що хутко віддалявся до передпокою.

Карлсон з Малим сховалися у кімнаті хлопчика і замкнулися. Бетан почала грюкати в двері. Якби вона не була така сердита, то почула б, що реготало двоє.

КАРЛСОН ЗАКЛАДАЄТЬСЯ

Якось Малий повернувся зі школи додому сердитий і з великою ґулею на лобі. Він признався мамі, що Крістер шпурнув у нього каменем. Мама зрозуміла, що малий теж кидався камінням. І вона заходилась пояснювати, що на світі немає такого, про що не можна було б спокійно поговорити і дійти згоди. Малий випив теплий шоколад, з’їв свіжі булочки, і життя покращало. Він розповів мамі, що Крістер і Гунілла не вірять у Карлсона, що живе на даху. Мама порадила більше гратися з Крістером та Гуніллою і менше думати про Карлсона.

Того дня Малий мав потрапити в гості до Карлсона. Але друг з’явився і заявив, що хоче грати хворого, а Малий повинен провідати його і принести величезний торт, купу тістечок, пригорщу шоколаду і торбу всяких цукерок. Малий спорожнив свою скарбничку і помчав до крамнички. Майже на всі гроші він накупив цукерок та шоколаду. Повертаючись назад, Малий розсовав ласощі по кишенях і заглянув до вітальні. Там уся родина пила післяобідню каву. Та сьогодні Малому ніколи було сидіти з ними.

Карлсон зрадів, коли повернувся Малий. Хлопчик написав батькам записку, що летить до Карлсона на дах. Вони справді вилетіли крізь вікно й піднялися в повітря. Врешті Карлсон приземлився на свій дах.

Карлсонова хатка була гарненька, з зеленими віконницями і згарбним ґаночком, де можна було відпочити. Малому хотілося якнайшвидше зайти всередину, щоб на власні очі побачити всі ті парові машини, картини з півнями та інші речі, які мав Карлсон. Та всередині нічого цього не було. Карлсон сказав, що його парові машини вибухнули. А з картин був лише один аркуш картону. В одному куточку на ньому справді був намальований маленький півник.

Карлсон почав вдавати хворого і попросив приготувати “Знахарський порошок Карлсона, що живе на даху”: трохи цукерків, трохи шоколаду, додати стільки ж печива, все це потовкти й добре змішати. Малий сказав, що це не допоможе. І вони з Карлсоном заклалися на шоколадку.

Малий витяг одну з двох шоколадок, що купив у крамниці. Потім хлопчик заходився готувати ліки за Карлсоновим рецептом. Карлсон прийняв ліки і за пів хвилини сказав, що гарячка не пройшла. Виграв Малий, але змушений був віддати виграну шоколадку Карлсону, який знову забажав ліки. Малий тепер сам запропонував закластися, чи поможуть ліки. Він нітрохи не вірив, що гарячка в Карлсона спаде, але йому дуже хотілося цього разу програти, бо в такому разі шоколадка мала бути його.

Малий приготував подвійну дозу ліків і всипав їх Карлсонові в роззявлений рот. Карлсон одужав і попросив шоколадку. Малий мусив віддати останню плитку. У хлопчика залишилися два цукерки та одна мармеладка. “Три надвоє не ділиться”, — сказав Карлсон і проковтнув мармеладку, а тоді забрав більшу з двох цукерок. Малий не гнівався і був радий, що в Карлсона вже минула гарячка. Останню цукерку теж з’їв Карлсон.

КАРЛСОН ЖАРТУЄ

Через хвилину Карлсон запросив Малого погуляти по дахах. Малий радо пристав на це. Він узяв Карлсона за руку, і вони разом вийшли на дах. Уже починало смеркати, і все довкола було дуже гарне. “Коли б люди знали, як гарно гуляти на даху, вони б ніколи не ходили вулицями”, — сказав Малий. Будинки стояли так близько один до одного, що можна було вільно йти з даху на дах. Але тут було і небезпечно: в одному місці між двома будинками була широка прогалина, і Малий трохи не впав у неї. Та Карлсон останньої миті схопив його.

Згодом Карлсон запропонував трохи пожартувати, адже вечорами він гуляє по дахах і жартує з людей.

Раптом з вікна найближчої мансарди долинув плач немовляти. Друзі заглянули і побачили, що дитина сама. Вони залізли у кімнату. Карлсон полоскотав немовля, узяв його і кілька разів підкинув до стелі. Мабуть, дитині це сподобалось, бо раптом вона злегка усміхнулась беззубим ротиком. Але дитина знов зайшлася плачем. Малий дуже любив дітей і при нагоді завжди просив маму й тата подарувати йому маленьку сестричку, коли вони не хочуть купити йому собаку. Він узяв від Карлсона згорточок і ніжно притулив його до себе. Дитина замовкла, потім знов засміялась. Дитина була голодна, тож Карлсон знайшов ковбасу й картоплю. Але Малий сказав, що треба молока. Карлсон швидко кудись полетів і так само швидко прилетів з пляшечкою молока. Вони нагодували дитину, а перш ніж йти геть Карлсон засунув у руку сонної дитини ковбасу. Ще одне кружальце він почепив на клямку кухонних дверей. А третє кружальце тицьнув у дзьоб порцеляновому голубові. Малий просив не робити так, але Карлсон сказав, що це назавжди відучить маму й тата дитини вештатися десь вечорами.

Потім Карлсон повів Малого дивитися на волоцюг, у яких саме був гість. Малий побачив два жевжики, що справді скидалися на волоцюг. А з ними був приємний, скромний хлопець, якого звали Оскар. Волоцюги та хлопець їли й пили. Волоцюги Рулле і Філле зустріли цього хлопця, який тільки приїхав у місто, і хотіли одурити. Малий бачив, як Філле, ніби випадково, засунув руку до задньої кишені Оскарових штанів, витяг звідти гаманця і обережно сховав його в задню кишеню своїх власних штанів. А Оскар нічого не помітив. Може, тому, що саме тієї миті Рулле гаряче обіймав його. Та коли Рулле одвів руку, в ній виявився Оскарів годинник.

І тоді Карлсон обережно просунув свою пухку руку в шпарку між фіранками і витяг Оскарового гаманця з кишені Філле. А той нічого не помітив. Так само Карлсон зробив з годинником.

Трохи згодом Рулле і Філле виявили пропажу і вийшли в сіни. Оскару стало нудно, тож він також вийшов. Тоді Карлсон швиденько переліз через підвіконня й поклав Оскарового гаманця в миску.