Почитати

Андрій Кокотюха — Таємниця зміїної голови (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

Андрій Кокотюха

Таємниця Зміїної Голови

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 1, У ЯКОМУ ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДУРНОГО ВЧИНКУ

Подоляни – невеличке селище, з його пагорба на західній околиці видно замок князя Козицького, якому майже 300 років. У замку зараз місцевий краєзнавчий музей. У часи Козицького замок був оточений ровом з водою, але тепер тут осушений рівчак з місточком. Коли спуститися з пагорба з протилежного боку, можна побачити праліс. Стежка веде просто вглиб лісу та виводить зрештою на невеличку галявину. Місцевість у цій частині лісу не надто рівна, це урочище, по дну якого дзюркотить тоненький струмок. Отут і стоять наші герої перед вузьким входом у печеру. Місцеві жителі не тримають це місце в секреті, але печера має не надто добру репутацію, тому тутешні батьки забороняють дітям ходити сюди самим.

Данило Лановий і Богдан Майстренко – друзі, які приїхали з Києва у це село на Поділлі, а дівчина Варвара і її брат Андрій – місцеві. Данило – невисокий худорлявий хлопчина з акуратно підстриженим волоссям. Богдан – вищий на пів голови, ширший у плечах та з непокірною кучмою патлів на голові. Андрій – опецькуватий, не надто зграбний, веснянкуватий. Руде волосся стояло сторчака. Довершували образ клапаті вуха. Через них у Подолянах його прозивали Вухо. Вдачу мав хорошу, нічого поганого нікому не робив. Тато в нього – міліціонер, місцевий дільничний Іван Рудик. Варвара – Андрієва сестра-близнючка. Вухами дівчина, правда, в брата не пішла. Зате її руде волосся та великі очі під час першої зустрічі змусили Богдана Майстренка забути про все на світі. Дуже захотілося київському хлопцеві сподобатися подільській рудючці.

Вухо з Богданом змагалися, хто швидше пройде печеру. Вухо уже пройшов і витратив на це 43 хвилини. Тепер Богдан збирався лізти під землю. Данило переживав: нехай Вухо каже, що там заблукати складно, якщо рухатися тільки центральною галереєю. Все одно Богдан ризикує не знайти виходу так легко, як це щойно вдалося рудому Андрієві. І якщо Богдан не зможе самотужки вибратися з печери, доведеться кликати дорослих. І добре, якщо обійдеться тільки Даниловим татом. Набагато гірше, коли руді близнюки змушені будуть кликати свого батька, капітана міліції Рудика.

Та Богдан уже не міг зупинитися. Він взяв ліхтарик, обмотав голову футболкою, бо в печері були кажани, вдягнув спортивну куртку й ступив у темну пройму печери.

РОЗДІЛ 2, У ЯКОМУ БОГДАН МАЙСТРЕНКО ВИРУШАЄ В ПІДЗЕМНУ МАНДРІВКУ

Присвічуючи собі ліхтариком, Бодя обережно ступав униз саморобними нерівними сходами. Прохід був то широкий, то вузький. Хлопець знав, що спускається вниз на цілих десять метрів. Місцеві жителі називали печеру Змією. Але не тому, що тут облаштувало своє кубло тутешнє лісове гаддя: просто ходи під землею такі вузькі й звивисті, мов зміїний слід на піску. Довжина печери – майже п’ять сотень метрів.

Боді було цікаво розглянутися, але не було часу. Рухався зовсім впевнено. Знав-бо: хоч і був тут колись знаменитий печерний лабіринт, тільки ходи ще не розвідані. Всі галереї завалені-закупорені, лиш одна зміїлася від одного кінця пагорба до іншого, протилежного, того, що трохи нижче урочища.

Богдан уже проминув чотири повороти. Місцями прохід міг бути вужчим, але за поворотом він розширювався, і хлопцеві уже стало цікаво пересуватися під товщею землі. Та ось ще один поворот – і наш мандрівник опинився в невеличкій напівкруглій залі. Стеля тут піднімалася вище двох метрів, сама зала утворювала неправильне коло. В різні боки від цього кола розходилися темні пройми галерей. Хлопець став у самому центрі підземної зали. Гадати особливо нічого. Три ходи, два з них, як відомо, давно завалені. Розв’язати загадку та знайти потрібний прохід буде досить просто. Почав роздивлятися. Сполохані світлом, з-під стелі майнули огидні кажани. Замахав Богдан руками, мало ліхтарика не впустив. Кинувся навтьоки до найближчого проходу і стукнувся лобом об край гострої каменюки.

РОЗДІЛ 3, У ЯКОМУ БОГДАН ШУКАЄ СВІТЛА В КІНЦІ ТУНЕЛЮ, А ЧУЄ ТАЄМНИЧІ ГОЛОСИ

Богдан Майстренко розізлився сам на себе, що кажанів налякався. Повернувся назад до круглої зали. Мимоволі глянув на стелю. Кажани знову там повиснули.

Коридор. Поворот. Знову коридор. Знову поворот. Ще один коридор. Невчасно пригнувся Богдан в одному місці, лупнувся знову головою, уявив себе вже з двома ґулями і тепер мало не розплакався, так прикро йому стало за власну незграбність. Але ще трошки – і вихід. Наступний звив вузького коридору Змії – і промінчик світла. Один марш-кидок – і підземелля пройдено наскрізь. Та не встиг Богдан зробити кількох кроків, як почув з того місця, звідки лилося світло, якісь звуки. Бодя повернувся до напівкруглої зали і почав шукати, куди б заховатися. Ще раз вдарився головою. Хлопець сховався у темній проймі.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

РОЗДІЛ 4, ОБОВ’ЯЗКОВИЙ, У ЯКОМУ ВАРТО НАГАДАТИ, ХТО ТАКІ ДАНИЛО З БОГДАНОМ, ТА ПОЯСНИТИ, ЯКИЙ ВІТЕР ЗАНІС ДРУЗІВ НА ПОДІЛЛЯ

Повернемося трошки назад, щоб пригадати дещо про наших героїв. На перший погляд, між Даньком та Богданом спільного дуже мало. Перший – відмінник, багато читає, добре грає в шахи та зовсім недавно почав учити англійську мову. Другий – спортсмен, до недавнього часу зовсім не мав охоти до читання книжок, а колись взагалі водився з поганою компанією вуличних грабіжників. Але так склалося в житті, що двоє хлопців, які живуть у Києві по сусідству, познайомилися, подружилися, та навіть недавнім літом відпочивали разом у невеличкому містечку на Полтавщині, в Данилової бабусі. Там Данилові з Богданом випадково стала відома одна давня загадка, розв’язавши яку, вони знайшли давній скарб. Тоді друзі навіть зіткнулися зі справжніми озброєними дорослими бандитами. Та все закінчилося добре, бо під час пошуку скарбів двоє київських школярів надбали собі на Полтавщині купу друзів. Одна з них – Галка, дочка містечкової бібліотекарки. Дівчинка як дівчинка, худенька, не надто висока, дві кіски виклично стирчать у різні боки. Дівчинка мала справжнього африканського страуса, який звався Футболом. Його разом із іншими родичами привезли якось на Полтавщину, поселили на спеціальній страусовій фермі. Але він втік і прибився до Галки. Дівчинка приручила його, навчила грати у футбол і навіть їздила верхи. Страус захищав її, мов особистий охоронець.

Ще один друг з Полтавщини – Льонька Гайдамака. Із ним Богдан та Данило спочатку довго не могли порозумітися. Та коли почалася шалена гонитва за злодіями, які вкрали золоту булаву та інші скарби, заховані козацьким полковником, вчорашні вороги об’єдналися. І прощалися вже друзями. А Льоньчин дід, старий Гайдамака, допомагав хлопцям у їхніх пошуках корисними порадами. Пізніше Льонька Гайдамака навіть гостював у Данила в Києві. Хотів Данько ще й Галку якось запросити, та одна проблема завадила: той самий страус. Не могла дівчина залишити його. А Данько чим далі, тим довше за Галкою сумував. Планував, як улітку знову приїде до бабусі… Та не так сталося, як гадалося. Данилів батько хотів прокласти по Україні нові цікаві туристичні маршрути. Мало, казав, знаємо свою країну, все по закордонах, по морях-океанах, пустелях-пірамідах. Своє ж не гірше, та ще й під боком, і цікаве, бо мало вивчене. Поговорив Данилів тато зі своїм другом, бізнесменом Михайлом Вороненком, і вирішили вони почати з Поділля. От і приїхали вони в це село, і Данила з Богданом взяли. Батько пообіцяв: коли вирішить тут усі питання, негайно відішле сина на Полтавщину.

Налаштував себе Данило на цікаву подорож. Та за кілька днів, що вони провели в селищі, стало обом хлопцям надзвичайно нудно. Данько з Богданом мусили давати собі раду самі, бо батько їздив з бізнесменом по околицях. Хлопці познайомилися з Рудиками: рудоволосою Варварою, яка Богдану дуже сподобалася, та її братом-близнюком Андрієм на прізвисько Вухо.

Ну ось, тепер можна вже й назад повернутися.

РОЗДІЛ 5, У ЯКОМУ БОГДАН МАЙСТРЕНКО НЕ РОЗУМІЄ, ЯКІ САМЕ ДВЕРІ ПОВИННА ВІДКРИТИ ЖІНОЧА РУКА

І ось що підслухав Бодя. Говорили двоє – чоловік і жінка, голос якої спочатку видався чоловічим. Чоловік, якого жінка називала “Карликом” був її підлеглим. Він називав жінку “пані Крук”.

Пані Крук доводила, що чула крик, а чоловік пояснював, що ці звуки видали кажани. Жінка говорила, що турбується, бо приїхали оці з Києва, почнуть тут свою туристичну діяльність, розгорнуться на повну. І на Змію руки накладуть. Спочатку тут облагородять усе для туристів, потім почнуть копати, досліджувати… Тому їм треба ворушитися, шукати те місце, яке повинна відімкнути жіноча рука. Карлик не знав, де шукати, адже місце схованки намагалася назвати тяжкохвора людина. Чоловік марив, думки плуталися. Є лише уривки фраз. “Де ж, по-твоєму, треба шукати Зміїну Голову?” – питала жінка. Карлик вважав, що у замку, бо в печерах не буває дверей. А якраз підземелля в замку є напевне! Жінка сказала, що часу мало: якщо Лановий із Вороненком затвердять та підпишуть усі потрібні папери, тут почнеться робота. І про діамант доведеться забути назавжди. Тому шукати треба звідси.

Бодя почув, що жінка і чоловік пішли. Хлопець боявся, що Даниловому батьку і Вороненку щось загрожує. Богдан забув про змагання в Вухом: небезпечне щось починається, попередити треба!

РОЗДІЛ 6, У ЯКОМУ ПОЧИНАЮТЬ ШУКАТИ ЗНИКЛОГО

Тим часом руда Варка уже хвилювалася, бо Боді довго не було. Вухо і Данило завели якусь дуже серйозну для них суперечку і не помітили, що минуло стільки часу. Варвара вже серйозно занепокоїлася, коли минуло більше години. Данило Лановий теж став переживати. Тож друзі розділилися: Варка і Данило пішли до іншого виходу, а Вухо лишився на місці.

Данило і Варка вийшли з урочища, обігнули пагорб. Обоє опинилися по той бік пагорба, просто перед широкою проймою, наполовину закритою порослою мохом кам’яною брилою. Тут нікого не було. Хлопець почав кликати Богдана. І раптом з печери почув голос: “А це ще хто волає?”

РОЗДІЛ 7, У ЯКОМУ БІЛЯ ВИХОДУ З ПЕЧЕРИ ВПЕРШЕ ВІЧ-НА-ВІЧ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ ДРУЗІ ТА ВОРОГИ

То говорив дорослий чоловік, який вийшов з підземного тунелю.