Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Частина I

Події відбуваються в Орані 194… року. Оран — звичайна французька префектура (територіальна одиниця, позбавлена самостійності) на алжирському узбережжі. Саме містечко, на думку автора, бридке, адже в ньому немає голубів і дерев. Зміну пори року тут сповіщає лише небо.

Вранці Ріє Бернар виходить з будинку і перечіплюється через здохлого щура. Він повертається сказати воротарю Мішелю, проте той впевнений, що це чиясь витівка, і гризуна підкинули.

Увечері того самого дня доктор йде по коридору і бачить, як з кутка вибігає здоровенний щур. Тварина конає на очах лікаря. Вигляд крові нагадує лікарю про свою хвору дружину.

Наступного дня воротар скаржиться, що хтось знову підкинув здохлих щурів. Ріє розпочинає свій об’їзд із частини міста, де живуть найбідніші пацієнти. У них сміття вивозять пізніше, ніж із головних вулиць. Лікар нараховує десятки щурів.

Першого хворого Ріє застає у ліжку. Ним є старий іспанець, який страждає на астму. Говорячи з ним, лікар розуміє, що люди занепокоєні такою кількістю гризунів. Старий виглядає задоволеним від ситуації в місті.

Бернар отримує від матері телеграму. Жінка повинна приїхати наступного дня і вести домашнє господарство, поки хвора дружина сина на лікуванні.

Ріє проводить на поїзд дружину. Він просить її бути обережною та берегти себе. На вокзалі доктор зустрічає слідчого Отона з маленьким сином. Слідчий намагається поговорити з доктором про незвичайну поведінку гризунів, але той тільки дивиться на залізничника з ящиком мертвих пацюків.

По обіді, Ріє приймає журналіста Раймона Рамбера. Він здається людиною самовпевненою: має рішучий вигляд і ясні розумні очі. Журналіст прийшов узяти в лікаря інтерв’ю про санітарний стан людей. Ріє відповідає, що ситуація в місті не дуже добра. Лікар запитує Раймона чи може він написати всю правду. Журналіст відповідає, що так, але не бачить підстав для “беззастережного звинувачення”. Лікар поки що не збирається ділитися своїм матеріалом. Ріє пропонує Рамберу написати статтю про пацюків. Журналіст удає, що йому дана тема цікава, і прощається.

Лікар зустрічає Жан Тарру — “досить молодого чоловіка, з худим обличчям”. Він спокійно дивиться на щура, який конає біля його ніг. Жан каже лікарю, що несподівана навала гризунів для нього доволі цікава штука.

Пацюки вже переміщуються із підвалу на горище.

Мішель каже, що погано себе почуває. Лікар, привізши з вокзалу матір, бачить, що воротар має поганий вигляд.

Смітники будинків уже повністю напхані гризунами.

Лікар телефонує щуроловам з метою прийняти якісь заходи. Директор компанії каже, що не може нічого вдіяти без розпорядження керівництва, але за проханням лікаря він спробує дістати належні документи.

Усі громадяни занепокоєні: щодня на фабриках та заводах знаходять щурячі трупи. Ситуацією цікавиться преса. Муніципалітет не приймає рішучих заходів, а тільки обговорює становище. Служба щуроловів отримує наказ щоранку збирати і спалювати здохлих пацюків.

Ситуація виходить з під контролю: кількість гризунів збільшується. Інформаційне агентство передає, що щурів вже знищено декілька тисяч. Всі усвідомлюють, що потрапили у небезпечне становище.

Жителі вимагають від влади вирішення проблем. Наступного дня населенню оголошують, що несподівано навала гризунів припинилась. Місто зітхає з полегшенням.

Доктор Ріє бачить воротаря Мішеля, який ледве пересувається. Старого веде священик Панлю. У місті всі поважають цього “вченого і войовничого єзуїта”. Воротар розповідає, що має великий біль у шиї та під пахвами.

Священик припускає, що незабаром розпочнеться пошесть.

Ріє перечитує телеграму від дружини. Вона пише йому, що благополучно дісталася санаторію. Лікарю дзвонить службовець мерії Жозеф Гран. Він давно хворіє, і дуже бідний, тому Ріє лікує його безкоштовно. Гран просить допомогти його сусіду Коттару.

Коли Бернар приїжджає до Жозефа, то бачить на ліжку невисокого, товстуватого чоловіка. Гран розповідає, що Коттар намагався покінчити життя самогубством, але він встиг його витягти із зашморгу. Ріє надає хворому потрібну допомогу. Пацієнт лікаря просить нікому нічого не розповідати і залишити його у спокої. Ріє шепоче Грану, що зобов’язаний повідомити про це поліцію.

Продавці газет впевнені, що щуряча навала припинилася.

Мішель має погані справи: він блює кров’ю, має високу температуру та лімфатичні вузли на шиї й під пахвами. Ці симптоми не подобаються Бернару, і він радиться з колегою. Проте інший лікар не поділяє припущення Ріє.

Коли у місто приходить весна, усі вперше відчувають відступ небезпеки. Мішелю стає краще, але раптом у нього підскочує температура, він починає марити і через декілька годин помирає.

Смерть воротаря викликає у людей паніку.

Для детальнішого опису тих подій, Альбер Камю додає документи іншого свідка, Жана Тарру. За декілька тижнів до початку епідемії він оселяється у найкращому готелі Орану. Ніхто не знає про минуле чоловіка, його мету прибуття у це місто. Чоловіка часто бачать у публічних місцях. Він життєрадісний та веселий.

Його перші документи свідчать про місто не з кращої сторони. Описи містять діалоги, випадково підслухані на вулицях. У одному з них йдеться про смерть якогось Кана. Двоє кондукторів упевнені, що причиною смерті чоловіка є його слабкі груди. До того ж він грав у оркестрі. Висновком цієї розмови кондуктори вважають, що при поганому здоров’ї, немає чого грати на кларнеті.

Далі Тарру розповідає про старого, який щоранку на балконі рвав папірі кидав його на землю. А коти на подвір’ї ловили ті шматочки. Чоловік голосно реготав і плював на котів. Жан також згадує цього чоловіка після навали пацюків. Старий наче захворів, коли з вулиць зникли коти. Він іноді виходив на балкон і все-таки плював униз, у порожнечу.

Тарру описує одну родину. Батько сімейства завжди робив зауваження дружині та дітям. Коли його син починав говорити про гризунів, він наказував навіть не вимовляти слово “пацюк”.

Жан змальовує зовнішність доктора Бернара так: вік близько тридцяти п’яти, середній зріст, широкі плечі, квадратне обличчя, темні очі, засмагла шкіра. Лікар завжди одягнений у темний одяг, який йому дуже пасує. Має вигляд людини, яка добре знає свою справу.

Тарру має реальну статистику епідемії. Доктор Ріє помічає в місті двадцять подібних випадків хвороби, які закінчилися смертю людей. Бернар вимагає від доктора Рішара ізолювати хворих з подібними симптомами, але той відповідає, що немає підстав вважати хворобу заразною. З рештою Рішар погоджується домовитись з префектурою.

У місті йдуть дощі, які змінюються на жахливу спеку. Містяни передчувають велику біду.

Бернар приїждає до Коттара, щоб дати свідчення поліції по справі самогубства. Гран розповідає, що Коттар спокійно провів ніч. Сам же Гран виглядає втомленим і знервованим. Він каже, що не має жодної інформації про життя сусіда, поруч з яким живе не один день. За весь час свого перебування, Гран тільки двічі розмовляв з Коттаром. У присутності комісара, Жозеф розповідає, що за день до самогубства до нього завітав Коттар. Він зайшов, як би за сірниками, проте Гранові здалося, що він хотів щось сказати. Гран у цей час працював, тому бесіда не склалась.

Доктор заспокоює свого пацієнта перед розмовою з комісаром. Він каже, що прийшов захищати інтереси хворого. Коттар тільки підтверджує поліції припущення Жозефа щодо мотивів замаху, а саме “розчарування інтимного характеру”.

На сходах Комісар скаржиться лікарю на велику зайнятість через невідому хворобу. Він запитує лікаря, наскільки у місті небезпечно знаходитись. Ріє відповідає, що поки не знає.

Хворі мають страшні гнійники, які лікарю доводиться розтинати.

Газети тепер мовчать. Влада задумується над можливою епідемією.

Доктор Кастель обговорює з Ріє ситуацію в місті. Він теж чекає на результати аналізів, проте впевнений, що прийшла чума. Кастель бачив цю хворобу у Китаї і Парижі.

Ріє не може в це повірити, небезпека здається йому нереальною. Він намагається пригадати будь-яку інформацію про хворобу, але перед його очима постає лише невтішна статистика жертв у всьому світі. Через деякий час він опановує себе і переконує, що декілька хворих — не епідемія, тому, уживши потрібні заходи, можливо зупинити хворобу. Доктор звертає увагу на головні прояви чуми. Бернар знає, що лише невтомна праця дасть упевненість, тому важливо чесно і віддано працювати для людей.

Жозеф приносить достовірну інформацію поширення хвороби. Коттар дякує лікарю за надану допомогу та поради. Доктор уважно переглядає таблиці і зауважує, що незабаром хвороба буде названа справжнім ім’ям. Він пропонує Грану і Коттару разом піти до лабораторії за аналізами. Ріє все ще не може вимовити слово “чума”.

Коттар запитує лікаря поради у одній справі. Бернар обіцяє відвідати його, а сам незрозуміло чому думає, що чума не зачепить слабкого грана.

Гран виглядає, як типовий службовець: високий, худий, наче створений для кропіткої, скромної, але дуже корисної роботи за низьку зарплату. Жозеф працює на своїй роботі вже понад двадцять років, але ще не має підвищення та кар’єрного росту. Він готовий відстоювати свої права, але не може знайти потрібних слів. Це його головна проблема. Йому важко навіть підібрати слова для родини. Одного разу Гран зізнався Бернару, що хоче навчитися правильно висловлювати думки. Ріє припускає, що Гран пише книгу.

Бернар скликає санітарну комісію. Секретар товариства лікарів Рішар впевнений, що тривога безпідставна. Ріє не зважає на слова колег і телеграфує у Париж за вакциною. Рішар всього-на-всього пропонує обговорити ситуацію та заходи боротьби з невідомою хворобою. Кастель наполягає негайно вирішити чи є в місті чума. Комісія довго вагається, бо Рішар вважає, що це якийсь вид лихоманки.

Кастель розуміє, що влада боїться визнати епідемію. Ріє отримує результати аналізів і каже, що мікроб деяким чином відрізняється від класичної чуми, проте він звертається негайно вжити заходів для безпеки людей. Після довгих суперечок і конфліктів члени комісії вирішують діяти, наче в місті є чума. Колеги доктора роздратовані його наполегливістю. Ріє байдужий до думок колег, бо має лише єдину мету — рятувати життя.

Хвороба прогресує.