Звуки та літери. Звуки мови та літери Слова коли один звук позначається різними літерами

Можливі кілька типів співвідношення між літерою та звуком.

1. Одна літера може позначати лише один звук. Наприклад, буква й позначає лише звук «йот», буква у – лише звук [у].

2. Одна літера може позначати різні звуки, що виступають у різних позиціях.

Наприклад, літера о в слові городовий [г’р’даво:j] позначає 3 різних звуки – ненаголошені голосні [ъ], [а] і ударний голосний ; літера б у слові риба позначає дзвінкий звук[б], а у формі Р. п. мн. ч. риб – глухий звук [п]: [рип]. Літера е часто у друкованих текстах використовується не тільки у своєму основному звуковому значенні, але й замінює букву е, тобто позначає у подібному вживанні ударний звук[о] (приніс, лід, вів), а після голосної літери або розділових ъ і ь – поєднання (прийом, підйом, в’ється).

3. Одна літера може позначати поєднання двох звуків. Наприклад, йотовані літери, як говорилося вище, часто позначають поєднання приголосного звуку [j] і голосного звуку: співаю [pajy].

4. Літера може позначати жодного звуку, т. е. немає звукового значення. Це стосується не тільки негласних літер ‘ і ь (під’їзд, зошит), а й, наприклад, так званих невимовних приголосних: почуття [почуттів], серце [с’ерц], сонце [сонц].

5. Поєднання двох літер у слові може означати один звук. Наприклад, у слові вважати дві перші приголосні літери позначають один довгий м’який приголосний звук: [ш`ітат`]. Поєднання приголосної літери з м’яким знаком позначає один приголосний звук: день [д`ен`], миша [миша].

6. Різні літери можуть позначати той самий звук. Так, літери т і д можуть позначати той самий звук [т]: той [той], рік [гот].

Складовий принцип російської графіки у тому, що у російському листі у певних випадках як одиниці листи виступає не буква, а склад. Такий склад, тобто поєднання приголосної та голосної букв, є цілісним графічним елементом, частини якого взаємно обумовлені. Складовий принцип графіки застосовується в позначенні парних за твердістю-м’якістю приголосних. У сучасній російській мові приголосні звуки, парні за твердістю-м’якістю, мають фонематичне значення, тобто служать для розрізнення звукових оболонок слів. Однак у російському алфавіті відсутні окремі букви позначення парних по м’якості-твердості приголосних звуків, отже, наприклад, буква т вживається й у твердого, й у м’якого звуку [т] – (порівн. : стануть – стягнутий).

Відсутність у російському алфавіті окремих літер для парних за твердістю-м’якістю приголосних звуків компенсується наявністю у нашій графіку двояких накреслень голосних звуків. Так, літери я, о, у, е, ы вказують на твердість попереднього приголосного, парного по твердості-м’якості, а літери – я, е, ю, е, і – на м’якість (пор. : рад – ряд, мовляв – крейда , тук – тюк, сер – сір, був – бив). Таким чином, літери, що позначають приголосні звуки, парні за твердістю-м’якістю, двозначні: без урахування наступної літери не можна визначити, твердим або м’яким є парний за твердістю-м’якістю приголосний звук. Тільки наприкінці слова і перед приголосними (щоправда, не завжди) м’якість приголосних, парних за твердістю-м’якістю, позначається особливою буквою ь.

Складовий принцип застосовується також до позначення приголосного звуку [j] (йот), причому це застосування здійснюється лише всередині слів. Згідний звук йот позначається особливою літерою й тільки в тому випадку, коли склад закінчується цим звуком, наступним за голосним (порівн. У всіх інших положеннях звук йот разом з наступним голосним звуком позначається однією літерою, а саме: я -, е-, е-, ю-. Таке значення букв я, е, е, ю має місце: 1) на початку слова (пор. яма, їжак, південь, ялина); 2) після голосних (моя, моя, поїду, мою); 3) після розділових знаків ъ і ь (оголошити – мавпа, обсяг – соб’єм, з’їзд – гирло, кон’юнктура – завірюха).

Проте складовий принцип проводиться у російській графіці далеко ще не послідовно. Найголовніший відступ від складового принципу – позначення голосних звуків після приголосних, непарних за твердістю-м’якістю. Так, після завжди твердих приголосних [ж], [ш], [ц] голосні звуки позначаються, всупереч складовому принципу, літерами і, е, е, зрідка ю, я (пор. жир, шир, жест, жердина, жолоб, шепіт , брошура, журі, парашут, цифра, ланцюг, Коцюбинський, Цявловський тощо); після завжди м’яких [ч], [щ], всупереч складовому принципу, пишуться букви а, о, у (пор. чаша, чокнутися, диво, їжа, Щорс, щука і т. п.). Ці відступи від складового принципу у сучасній російській графіці склалися історично. У сучасній росій
ській мові звуки [ж], [ш], [ц] немає м’яких різновидів, а звуки [ч], [щ] – твердих різновидів. Тому твердість і м’якість цих звуків позначається самими приголосними літерами, які є однозначними і вимагають позначення наступними голосними літерами.

Приватні випадки відступів від складового принципу: 1) написання іншомовних (частіше французьких) слів з ьо замість е (порівн.: бульйон – білизною тощо); 2) написання складноскорочених слів з ьо, ьа, ьу і йу (пор. 3) написання на початку іншомовних слів йо замість е (пор. їжак, йорж – йот, йод, Йоркшир, Нью-Йорк).

Крім зазначеної непослідовності у застосуванні складового принципу, можна назвати у російській графіці відсутність позначення ударного стилю у слові, і навіть особливої ​​літери для звуку [ж”] (порівн. дріжджі, вищу, їжджу тощо. п.).

1. Відповідно до того, які звуки позначаються літерами, всі літери поділяються на голосні та приголосні.

2. У російській позначаються в повному обсязі звуки промови, лише основні. В Російській мові 42 основних звуки – 6 голосних і 36 згодних, тоді як число букв – 33. Не збігається також кількість основних голосних (10 букв, але 6 звуків) та приголосних (21 буква, але 36 звуків). Різниця у кількісному складі основних звуків та літер визначається особливостями російського письма.

3. У російській мові твердий і м’який звук позначається однією й тією ж літерою.

СР: сер[сер] і сір[с’ер].

4. Шість основних голосних звуків позначаються десятьма голосними літерами:

[а] – а (травень) та я (моя).

[о] – про (мій) та е (е лка).

[е] – е (це) та е (мe л).

[у] – у (ку ст) та ю (ю ла).

Таким чином, для позначення чотирьох голосних звуків ([а], [о], [е], [у] ) є два ряди букв:

1) а, о, е, у; 2) я, е, е, ю.

1) Я, е, е, ю – це букви, а не звуки! Тому вони ніколи не використовуються у транскрипції.

2) Літери а і я, о і е, е і е позначають відповідно: а і я – звук [а]; о і е – звук [о], е і е – [е] – тільки під наголосом! Про вимову цих голосних у ненаголошеному становищідив. у п. 1.8.

5. Літери я, е, е, ю виконують дві функції:

після приголосноговони сигналізують про те, що попередня приголосна буква позначає м’який приголосний звук:

Сяду[с’аду], се л[с’ел], все л[с’ о́л], сю так[с’уда́];

після голосних букв, на початку слова і після роздільних ‘ і ь ці букви позначають два звуки – приголосний [j] і відповідний голосний:

1. після голосних: жує т[жуйо т], брею т[бр’е́йу т];

2. на початку слова: е л , я до ;

3. після роздільних ъі ь: з’ї л[сjе л], в’ю н[в’jу́н].

1) Літери і, е, е після шиплячих літер ж ш не вказують на м’якість попереднього приголосного звуку. Згідні звуки [ж] і [ш] у сучасній російській літературною мовоюзавжди тверді!

Шив[ши́л], жерсть[же́с’т’], ішов[Шол].

2) Літера і після приголосних літер ж, ш і ц позначає звук [и].

Шив[ши́л], жив[жил], цирк[цирк].

3) Літери а, у і про в поєднаннях ча, ща, чу, щу, чо, що не свідчать про твердість приголосних ч і щ. Згідні звуки [ч’] та [щ’] у сучасній російській літературній мові завжди м’які.

Чум[Ч’УМ], (п’ять) щук[щ’ук], частина[ч’а́с’т’], Щорс[Щорс].

4) Ь наприкінці слова після шиплячих не є показником м’якості. Він виконує граматичну функцію (див. п. 1.11).

6. Звук [j] позначається на листі декількома способами:

після голосних і наприкінці слова – літерою й;

на початку слова і між двома голосними – за допомогою букв е, е, ю, я, які позначають поєднання приголосного [j] і відповідного голосного;

на наявність звуку [j] вказують також роздільні ъ і ь – між приголосним і голосними літерами е, е, ю, я.

З’їв[сjе л], в’ю н[в’jу́н].

7. Літери ъ і ь не позначають жодних звуків.

Роздільні ъ і ьсигналізують про те, що наступні за ними е, ю, я позначають два звуки, перший з яких [j].

1) вказує на м’якість попереднього приголосного:

2) виконує граматичну функцію.

Наприклад, у слові мишаь не вказує на м’якість попереднього приголосного, а сигналізує про те, що це іменник жіночого роду.

Докладніше про правопис ъ і ь див. у п. 1.11. Вживання Ь і Ъ.

Вправи до теми «Звуки мови та літери»

Що таке звук? Що таке літера? Як вони співвідносяться? Як утворюються звуки та якими вони бувають?

Звуки

Звуки мовивідрізняються від інших звуків тим, що вони утворюють слова.

Звукє найменшою основною одиницею мови поряд зі словом, словосполученням та пропозицією. Але, на відміну них, звук немає сенсового значення. Але, саме завдяки звукам ми розрізняємо слова, які чуємо і вимовляємо: дім [дім] та ром [ром] – відмінність в одному звуку. Звуки створюють звукову оболонку слів цим допомагають відрізняти слова друг від друга, тобто. виконують сенсорозрізнювальну функцію. За допомогою звуків мови можна перетворити одне слово на інше: сук-цибуля – тук – струм – рок – рот – ром – том – ком – . (При зміні одного звуку змінюється слово).

• кількістю звуків, з яких вони складаються: ворона (6 звуків) – лійка (7 звуків), суперечка – спорт;
• набором звуків:
  • відмінність в одному звуку: лимон [лімон] – лиман [ліман]; порт [порт] – торт [торт], цибуля [цибуля] – сук [сук];
  • відмінність у кількох звуках: засмага [загар] – паркан; квасоля [квасол’] – пароль [парол’];

  Освіта звуків та його класифікація.

  Звуки мови утворюються під час видиху: струмінь повітря, що видихається з легких, проходить через гортань і ротову порожнину. Коливаннями повітря та роботою мовного апарату(гортань з голосовими зв’язками, ротова та носова порожнини, небо, язик, губи, зуби) формується звук.

  В освіті звуків мови беруть участь тони (голос) і шуми. Коли повітря, що видихається, проходить в гортані через напружені голосові зв’язки, що викликає ритмічні коливання зв’язок, виникає голос (Тон). Шумутворюється в ротової порожнини, коли повітря, що видихається долає перешкоди (щілина або смичку), які утворюються нижньою губою або язиком при їх зближенні або змиканні з верхньою губою, зубами або піднебінням.

  Коли повітря, що видихається без перешкодпроходить через горло між напруженими голосовими зв’язками і через ротову порожнину, яка може змінювати свою форму, утворюються. голосні звуки. Вони складаються лише з голосу, вони найзвучніші. Якщо прикласти палець до гортані і вимовити голосний звук [а], [о], [у], [і], [и], [е], то можна відчути як тремтіти голосові зв’язки. Голосні звуки можна співати.

  Якщо повітря, що видихається зустрічає перешкодуу ротовій порожнині, то утворюються приголосні звуки . У тому освіті вже бере участь і голос, і шум. Згодні звуки, в освіті яких беруть участь голос і шум, називають дзвінкими. Якщо у створенні звуку голос переважає шум, то такі дзвінкі згодні звуки — сонорні. Глухі звуки створюються лише шумом без голосу (голосові зв’язки розслаблені, не тремтять).

  Звуки мови за рівнем звучності (за кількістю голосу та шуму):

  • голосні: [а], [про], [у], [і], [и], [е]— у тому освіті бере участь лише голос;
  • дзвінкі:
    • сонорні приголосні: [м], [м’], [н], [н’], [л], [л’], [р], [р’], [й’]– Голоси більше, ніж шуму, завжди дзвінкі, непарні дзвінкі;
    • гучні дзвінкі приголосні: [б], [б’], [в], [в’], [г], [г’], [д], [д’], [з], [з’], [ж]– шуму більше, ніж голоси, парні дзвінкі (в промові іноді використовується дзвінкий звук [ж’]:журі [ж’урі], віжки [вож’і]);

    Зверніть увагу, що голосні та приголосні звуки (дзвінкі та глухі) відрізняються ступенем участі голосу та шуму, за способом утворення (зустрічаються або не зустрічаються перешкоди в ротовій порожнині при видиханні повітря).

    Специфічне звучання кожного голосного залежить від обсягу та форми ротової порожнини – положення язика та губ.

    Звучання кожного приголосного залежить від роботи органів мови. Згідні звуки бувають сонорними та галасливими, а галасливі — дзвінкими та глухими залежно від участі голосу та шуму в їх освіті. Згодні різняться також за місцем утворення шуму в залежності від того, де і якими органами мови утворена перешкода, через яку проходить повітря, що видихається (губні, язичні і т.д.).

    Згідні звуки поділяються на тверді та м’які . М’які звуки відрізняються від твердих тим, що при їх утворенні мова виконує додаткову дію: її середня частина піднімається до твердого піднебіння.

    Літери

    Літери– це графічні знаки, з допомогою яких звуки промови позначаються під час письма. Усього 33 літери. Повної відповідності між літерами та звуками немає.

    Звуки ми вимовляємо і чуємо, літери – бачимо та пишемо.

    Точний запис звуків мови називається транскрипцією , позначається квадратними дужками […]. При записі транскрипції слова треба позначити кожен звук окремою літерою, встановити знак наголосу, знак м’якості [‘]. Наприклад, корова – [Карова], буква допередає звук [до], літера рпозначає звук [р]і т.д.

    Як співвідносяться літери та звуки?

    Літери називають голосними чи приголосними тому, що ними позначають голосні чи приголосні звуки.

    • Усі звуки у слові можуть відповідати своїй літері: стіл [стіл] .
    • Одна літера може позначати різні звуки: в словах плід [плот], плоди [плоди] буква провикористана для позначення звуків [про], [а], а буква д– для позначення звуків [т]і [д].
    • Літери можуть не позначати звуків:
      • літери Ь і Ъ не позначають звуків: моль [мол’], з’їзд [сй’езд] ;
      • при збігу приголосних у деяких словах звуки [в], [д], [л], [т]не вимовляються, а літери пишуться: чу вство [ч’Уства], з лнце [сОнце], сір дце [с’Ерце], радос тний [радасний].
      • літери е, е, ю, яна початку слова, після роздільних Ь, Ъ і голосних позначають по два звуки [й’е], [й’о], [й’у], [й’а]. Звуків е, е, ю, яу російській мові не існує.
      • літери б, в, г, д, з, до, л, м, н, п, р, с, т, ф, хдля позначення приголосних звуків позначають або тверді приголосні звуки, або м’які: крейда – мол.

      Двозначність букв пов’язана з складовим принципом функціонування російської графіки. Сутність цього принципу полягає в тому, що як одиниця письма та читання виступає не буква, а , тобто. поєднання букв для позначення приголосного та голосного звуків, де букви взаємно обумовлені. Складовий принцип використовується для позначення твердості та м’якості приголосних, а також при позначенні приголосного звуку [й].

      Т.о. у слові може збігатися кількість букв і звуків, їх звучання і написання. Між літерами та звуками немає однозначної відповідності. Необхідно розрізняти звуковийі літерний склад слова.

      • 10 голосних літер: а, у, о, і, і, е, я, ю, е, е;
      • 21 приголосна літери: б, в, г, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, год, ш, щ;
      • Ьі Ъзнаки, які не означають окремих звуків.
      • 6 голосних звуків: [а], [про], [у], [і], [и], [е],
      • 36 приголосних звуків: [б], [б’], [в], [в’], [г], [г’], [д], [д’], [ж], [з], [з] ‘], [й’], [к], [к’], [л], [л’], [м], [м’], [н], [н’], [п], [п] ‘], [р], [р’], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [ф’], [х], [х’], [ц ], [ч’], [ш], [щ’].

      Відмінність кількості приголосних букв і звуків пов’язане зі способом відображення твердості та м’якості приголосних на листі.

      Звуки позначаються буквами, але вимова і написання слова у своїй можуть збігатися.

      Використана література:

      1. Бабайцева В.В. Російська мова. Теорія. 5 – 9 клас: підручник для поглибл. вивч. рос мов. / В.В. Бабайцева. – 6-е вид., Перероб. – М. Дрофа, 2008
      2. Казбек-Казієва М.М. Підготовка до олімпіад з російської мови. 5-11 класи/М.М. Казбек-Казієва. – 4 вид. – М.Ж Айріс-прес, 2010
      3. Літневська О.І. Російська мова. Короткий теоретичний курс для школярів. – МДУ, Москва, 2000, ISBN 5-211-05119-x
      4. Світлишева В.М. Довідник для старшокласників та вступників до вузів / В.Н.Светлишева. – М.: АСТ-ПРЕС ШКОЛА, 2011

      Звуки належать до розділу фонетики. Вивчення звуків включено до будь-якої шкільної програми з російської мови. Ознайомлення зі звуками та його основними характеристиками відбувається у молодших класах. Більш детальне вивчення звуків зі складними прикладами та нюансами відбувається у середніх та старших класах. На цій сторінці даються тільки основні знання за звуками російської у стислому вигляді. Якщо вам потрібно вивчити пристрій мовного апарату, тональність звуків, артикуляцію, акустичні складові та інші аспекти, що виходять за межі сучасної шкільної програми, зверніться до спеціалізованих посібників та підручників з фонетики.

      Що таке звук?

      Звук, як слово та речення, є основною одиницею мови. Однак звук не виражає жодного значення, але відбиває звучання слова. Завдяки цьому ми вирізняємо слова одне від одного. Слова відрізняються кількістю звуків (порт – спорт, ворона – вирва) , набором звуків (лимон – лиман, кішка – мишка) , послідовністю звуків (ніс – сон, кущ – стукіт) аж до повного розбіжності звуків (човен – катер, ліс – парк) .

      Які звуки бувають?

      У російській мові звуки поділяються на голосні та приголосні. У російській мові 33 літери та 42 звуки: 6 голосних звуків, 36 приголосних звуків, 2 літери (ь, ъ) не позначають звуку. Невідповідність у кількості букв і звуків (крім Ь і Ъ) викликана тим, що у 10 голосних букв доводиться 6 звуків, на 21 приголосну букву — 36 звуків (якщо враховувати все комбінації приголосних звуків глухі/дзвінкі, м’які/тверді). На листі звук вказується у квадратних дужках.
      
      Немає звуків: [е], [е], [ю], [я], [ь], [ъ], [ж’], [ш’], [ц’], [й], [ч] , [щ].

      Схема 1. Літери та звуки російської мови.

      Як вимовляються звуки?

      Звуки ми вимовляємо при видиханні (тільки у разі вигуку «а-а-а», що виражає страх, звук вимовляється при вдиханні.). Поділ звуків на голосні та приголосні пов’язано з тим, як людина вимовляє їх. Голосні звуки вимовляються голосом за рахунок видихається повітря, що проходить через напружені голосові зв’язки і вільно виходить через рот. Згідні звуки складаються з шуму або поєднання голосу і шуму за рахунок того, що повітря, що видихається, зустрічає на своєму шляху перешкоду у вигляді смички або зубів. Голосні звуки вимовляються дзвінко, приголосні звуки – приглушено. Голосні звуки людина здатна співати голосом (повітрям, що видихається), підвищуючи або знижуючи тембр. Згодні звуки співати не вийде, вони вимовляються однаково приглушено. Твердий та м’які знакине позначають звуків. Їх неможливо вимовити як самостійний звук. При проголошенні слова вони впливають на згодний, що стоїть перед ними, роблять м’яким або твердим.

      Транскрипція слова

      Транскрипція слова – запис звуків у слові, тобто фактично запис того, як слово правильно вимовляється. Звуки полягають у квадратні дужки. Порівняйте: а – літера, [а] – звук. М’якість приголосних позначається апострофом: п – буква, [п] – твердий звук, [п’] – м’який звук. Дзвінкі та глухі згодні на листі ніяк не позначаються. Транскрипція слова записується у квадратних дужках. Приклади: двері → [дв’ер”], колючка → [кал’учка”. Іноді в транскрипції вказують наголос – апостроф перед голосним ударним звуком.

      Немає чіткого зіставлення літер та звуків. У російській мові багато випадків підміни голосних звуків залежно від місця наголосу слова, підміни приголосних або випадання приголосних звуків у певних поєднаннях. При складанні транскрипції слова враховують правила фонетики.

      Схема кольорів

      У фонетичному розборі слова іноді малюють колірні схеми: літери розмальовують різними кольорами, залежно від того, який звук вони означають. Кольори відбивають фонетичні властивості звуків і допомагають наочно побачити, як слово вимовляється і яких звуків воно складається.

      Червоним тлом позначаються всі голосні літери (ударні та ненаголошені). Зелено-червоним позначаються йотовані голосні: зелений колірозначає м’який приголосний звук [й ‘], червоний колір означає наступний за ним голосний. Згідні літери, що мають тверді звуки, фарбуються синім кольором. Згідні літери, що мають м’які звуки, фарбуються зеленим кольором. М’який і твердий знаки фарбують сірим кольором або зовсім не фарбують.

      Позначення:
      
      — голосна, — йотована, — тверда згодна, — м’яка згодна, — м’яка чи тверда згодна.

      Примітка. Синьо-зелений колір у схемах при фонетичних розборахне використовується, тому що приголосний звук не може бути одночасно м’яким та твердим. Синьо-зелений колір у таблиці вище використаний лише демонстрації те, що звук може бути або м’яким, або твердим.

      Методологічну основу цієї реалізації І. А. Бодуен де Куртене сформулював так: “Російський алфавіт зовсім не пов’язаний з російською мовою по суті; він пов’язаний з нею тільки завдяки історичній випадковості.

      Тобто за відомих історичних обставин (наприклад, при виборі іншої державної релігії) для російської писемності міг бути використаний латинський або навіть арабський алфавіт. Також з ” історичної випадковості ” російське лист здебільшого передає не звуки, а фонеми. Якби не геній М. В. Ломоносова, можливо, що в російській писемності на деякий час утвердився б і більшою мірою проявився до теперішнього часу відстоюваний В. К. Тредіаковським фонетичний принцип листа “за дзвонами”. Частина написань традиційні та умовні, а загалом наша орфографія не вказує безпосередньо на вимову слів. У зв’язку з цим можна визначити конкретні випадки співвідношення між літерою та звуком:

      Без розбіжності між вимовою та написанням (конкурс, табло);

      Одна літера одночасно позначає два звуки (ялина, ялинка, юла, яма);

      Одна літера в різних випадках позначає різні звуки (стол – сто ла, ж ст – ве сну, гриби – гриб);

      Літери ‘ і ь зовсім не позначають звуків;

      Літери в, д, л, т можуть позначати нуль звуку (відчувати, серце, сонце, чесний);

      Один звук позначається різними літерами (обжера, лудь);

      Дві однакові літери (подвоєні) позначають один короткий звук(Куплений, аллея, перр он, апарат);

      Дві однакові літери (подвоєні) позначають один довгий звук (каса, гамма, спаленням);

      Один довгий звук позначається двома різними літерами (спалення, подія);

      Один довгий звук позначається двома різними комбінаціями літер (пошити, влізний; рахунки, замовник; знежирений, стиснути);

      Одна літера позначає один довгий звук (щ етіна, полощ і);

      Одна літера може факультативно функціонувати замість іншої (фактично отримала “права громадянства” літера е, що вживається замість літери е, що, до речі, призвело до численних орфоепічних помилок у слів типу афера, головешка, жолоб, жердинка, нікчемний, опіка, шерстка .);

      Буква роздільна твердий знакможе факультативно “незаконно” замінюватися апострофом (оголошення, під’їзд, зйомка, з’їзд і т.д.).

      Приклади подібних співвідношень написаного і російського листа нескінченні. І в більшості випадків мовна свідомість рядових носіїв російської мови (які не є фахівцями в галузі лінгвістики) ця відмінність не помічає і з подивом реагує на те, що, наприклад, у словах гнізд, тяжко, моє, легке, її звучать якісь міфічні, з їх погляду, поєднання звуків: [гн”ост], [т”ашкъ], [маjиво], [л”охкъjь], .

      Можна припустити, що у багатьох випадках подібне інспіровано не тільки тиском літери, але також наявним у свідомості кожної людини фонематичним слухом, чуттям, яке співвідносить уявлення про звук із сильним варіантом фонеми Фонемний принцип російського алфавіту і російської орфографії лише сприяє закріпленню цього звукового уявлення. “Графічний образ неспроможна не впливати на сприйняття звуку. Навіть якщо ми не читаємо, а слухаємо або вимовляємо. літери чинять тиск на наше сприйняття, змушуючи сприймати розумом не зовсім те, що сприймається слухом”12.

      Звук та літера в аналізі фонетичного ладу художньої мови. Академік Ф. Ф. Фортунатов відносив змішання звуків мови з літерами до “великих, основних помилок” теорії, “які відбуваються внаслідок змішання абсолютно різнорідних фактів і створюють в умах учнів таку плутанину понять про явища мови, внаслідок якої. заняття російською граматикою у шкільництві здатні викликати в учнів огиду до теоретичного вивчення мови ” .

      Зрозуміло, великої біди немає, коли батьки говорять про свою дитину: “Він не вимовляє букву р”, хоча, звичайно, мова в цьому випадку має йти не про букву. Напевно, не так страшно, коли викладач вокалу, навіть такий кваліфікований, як Г. Вишневська, вимагає від учня на уроці, що транслюється телебаченням, “співати букву а”, але хотілося б, щоб фахівець уникав таких помилок. Погано, коли логопед вважає, що його підопічний “заїкається на літері та”. Але зовсім нікуди годиться, коли філолог, аналізуючий звуковий лад художньої мови, не звертаючи уваги на нетотожність літери та звуку, в
      водить в оману і себе, і своїх читачів, як це показав М. В. Панов: “Один філолог, який не знає фонетики , Знайшов “блискучу інструментовку на е” в таких віршах Тютчева:

      Сльози людські, о сльози людські,

      Льєтеся ви ранньою і пізньою.

      Філолог думає, ніби у цих рядках повторюється звук [е] ( ” вони інструментовані на е ” ). Насправді звук [е] тут. не зустрічається жодного разу!” .

      Подібного роду помилки роблять часто і досить маститі літератори, навіть відомі як тонкі цінителі мови. Так, Ю. Олеша, розмірковуючи про акустичному враженні, виробленому рядками А. З. Пушкіна, помічає те, чого немає. ” І нехай біля гробового входу . П’ять разів поспіль повторюється ” про ” – ” гробового вхо ” . Ви спускаєтеся сходами під склепіння, в склеп. Так-так, тут під склепіннями луна! “15 . Однак звуків [о] тут лише два: ті, що під наголосом. Інші три літери читаються по-іншому. Втім, немає тут і звуку, що повторюється [г]: [гр’бавовъ фходъ].

      К. І. Чуковський, зі слів А. А. Блоку, повідомляв, що “Дванадцять” поет почав писати з рядка: “Вже я ніж ічком полосну, полосну!”, тому що “ці два “ж” у першому рядку здалися йому дуже виразними “16. Виразними поетові тут могли здатися лише літери. Але означають вони у наведеному рядку різні звуки: [ш] – вже і [ж] – ніж ічком.

      Підводить незнання закономірностей співвідношення звучить і письмової мовита інших визнаних майстрів “звукопису” (алітерацій та асонансів) та семантичної характеристики окремих звуків. За свідченням Л. Успенського, який слухав лекцію К. Бальмонта про поетичну майстерність, останній, стверджуючи, що в російських словах “все величезне визначається через О”, наводив приклади, в числі яких похорони, опівніч, більше, Острів, Озеро, Облако, Огромне , ОпОлзень, гроза” (виділено Л. Успенським. – А. Л.), У той же час [о] тут ми чуємо тільки в ударних складахабо взагалі не чуємо, наприклад, у слові гроза.

      Взагалі слід зазначити, що одержали популярність останні десятиліття дослідження смислової, образної, колірної виразності звуків орієнтуються переважно саме уявлення носіїв про це звучанні, тобто. на букву (або, як її називають у таких дослідженнях, звукобукву), а не на реальне звучання. На думку деяких учених, це має суто технічні зручності: звукобуквенну форму легко задати комп’ютеру.

      Справді, “технічні зручності” є. Але чи будемо в такому разі мати коректний аналіз віршованого тексту, який, безумовно, здебільшого розрахований саме на слухове сприйняття. З іншого боку, художні тексти створювалися, поширювалися багато років у усній формі (фольклорні твори, наприклад). Билини, пісні, обрядові тексти, частівки, примовки, прислів’я і приказки, скоромовки – все це існує з давніх-давен, створювалося і поширювалося тисячами людей, які не знають букви. На чому ж будувалися звукова виразність та звукова значущість у таких творах? Зрозуміло, що не комбінаціях літер, але в комбінаціях звуків. А на яке сприйняття розраховують письменники та поети, створюючи тексти для маленьких читачів, – на сприйняття букви чи звуку?

      Рекомендуємо також