Корисні поради

Куди впадає Чорне море

Дунай

Бере початок у Німеччині на східних схилах Шварцвальду на висоті 678 м над рівем моря двома витоками — Бреге і Брігах.

Протяжність

Довжина 2 857 км, площа басейну 817 тис. км 2 . Крім 10 названих країн, водозбірний басейн річки простягається ще на дев’ять країн.

За фізико-географічними умовами Дунай поділяють на три частини: Верхній, Середній і Нижній.

Напрямок і характер течії

Верхній Дунай (до м. Відня) — типова гірська річка, тече в межах Шварцвальду, Швабсько-Баварського плоскогір’я та у звуженні між Альпами і Чеським масивом. Долина Дунаю у верхів’ї вузька, з високими крутими берегами; русло до м. Ульма (земля Баден-Вюртемберг, Німеччина) завширшки 20–100 м, нижче — 100–350 м, місцями огороджене спрямлюючими та захисними дамбами; швидкість течії 1–2,8 м/с.

Середній Дунай (м. Відень — ущелина Залізні ворота біля м. Оршова, жудець Мехедінць, Румунія) перетинає Середньодунайську рівнину. Долина річки тут розширена до 5–20 км, заплавна; русло звивисте, розгалужене, ширина до 1 км; швидкість течії 0,3–1,1 м/с. Подекуди Дунай протікає через окремі гірські пасма та хребти, утворюючи долини прориву (Угорські Ворота, Вишеградський прохід, Залізні Ворота, Казане). На цих ділянках ширина долини 0,6–1,5 км, потік звужується до 150 м, глибина зростає до 15–20 м (в ущелині Казане бл. 70 м), швидкість течії — до 2,2–4,7 м/с.

Нижній Дунай (від Залізних воріт до впадіння в Чорне море) — рівнинна річка, тече Нижньодунайською рівниною широкою заплавною долиною (7–20 км), розгалужуючись на численні рукави та протоки. Ширина русла в нижній течії — 1–2 км, пересічна глибина — 5–7 м, швидкість течії 0,5–1 м/с. У вершині дельти (поблизу м. Тулча, жудець Тулча, Румунія) Дунай ділиться на три рукави: Кілійське (лівий берег у межах Одеської області України), Сулінське та Георгіївське (обидва — в Румунії) гирла.

Гідрологічний режим

Дунай має складний гідрологічний режим. Добре виражені три його фази: весняна повінь, літні та осінні паводки, осіння та зимова межені. Початок весняної повені в лютому–квітні; на верхньому і середньому Дунаї вона триває до травня, у нижньому — до червня. Повінь зазвичай починається під час дощів і танення снігів у горах. Нерівномірність впливу цих чинників у різних частинах басейну зумовлює різкі коливання рівнів води. Якщо хвилі повені або літніх паводків на великих притоках збігаються у часі, то дунайська вода затоплює заплаву. В другій половині літа відбувається спад рівня, який переривають невеликі підйоми від дощових паводків. Дощі в жовтні–листопаді є причиною осінніх паводків. Теплі, з відлигами, зими спричиняють високі рівні; підйоми часто бувають пов’язані з заторними і зажорними явищами. Вони призводять до затоплення прибережних рівнин. Найнижчі рівні Дунаю спостерігаються під час холодних зим.

Річна амплітуда коливань рівня води від 4,5–5,5 м поблизу м. Рені (Одеська область) до 6–8 м поблизу м. Будапешта. Пересічні річні витрати води, м 3 / с: у верхній течії (поблизу м. Регенсбурга, емля Баварія, Німеччина) — 420, у середній течії (поблизу м. Відня) — 1900, у гирлі — 6 430. Максимальні витрати води в пониззі — близько 20 000 м 3 /с, мінімальні — 1 800 м 3 /с. Середній об’єм стоку близько 203 км 3 на рік (з них 123 км 3 — Кілійским гирлом). Дунай замерзає лише в холодні зими на 1,5–2 місяці. Щороку виносить в Чорне море близько 120 млн т наносів і розчинених мінеральних речовин. Мутність води у гирлі близько 200 г/м 3 . Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією у пониззі, мг/дм 3 : навесні — 360, влітку — 355, восени — 410, взимку — 445.

Найбільші притоки

Дунай має понад 300 значних приток, серед яких 34 судноплавні. Найбільші праві притоки — Інн, Драва, Сава, Велика Морава; ліві — Морава, Тиса, Олт, Серет, Прут.

Тваринний світ

Іхтіофауна Дунаю нараховує близько 70 видів риб. Трапляються 6 видів осетрових, 5 з яких внесені до списку видів, що знаходяться під загрозою зникнення. Промислове значення мають: білуга, осетер, севрюга], стерлядь, сом, лин, короп, щука і оселедець.

Значення

Дунай — судноплавна річка на ділянці 2 415 км від гирла. Регулярні перевезення вантажів великотоннажними суднами починаються від м. Кельгайма (земля Баварія, Німеччина). Для поліпшення умов судноплавства споруджено мережу канал, на окремих ділянках поглиблено фарватер, проведено обвалування берегів тощо. Каналами Дунай сполучено з басейнами річок Рейну, Ельби, Одри та з Чорним морем (зокрема в Румунії споруджено канал Дунай — Чорне море, 1984).

По Дунаю здійснюють значні за обсяго
м вантажні й пасажирські перевезення. Основні порти: Регенсбург, Братислава, Відень, Будапешт, Белград, у межах України — Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилкове.

Гідроенергетичний потенціал Дунаю в пересічний за водністю рік — близько 42 млрд кВт•год. На Дунаї споруджено ГЕС «Залізні Ворота» та «Залізні Ворота-2» (Сербія, Румунія), діє каскад з 14-ти ГЕС у межах Австрії. Воду використовують для зрошення та водопостачання.

У межах України формується близько 5,7 км 3 стоку (на притоках Дунаю — річки Тиса і Прут), знаходиться частина лівобережної заплави Дунаю та 8 % площі його дельти. У пониззі — група заплавних озер, серед них — Кагул, Ялпуг, Катлабуг. Значна ділянка заплави та дельти (74,1 тис. га) затоплюється під час паводків і частково заболочена.

В Україні споруджено першу чергу Дунай-Дністровської зрошувальної системи. У дельті створено Дунайський біосферний заповідник.

На Дунаї розташовані міста-столиці держав: Братислава (Словаччина); Відень (Австрія); Будапешт (Угорщина); Белград (Сербія).

Додатково

Транскордонний басейн Дунаю здавна є об’єктом міжнародної співпраці. 1994 у м. Софії була підписана «Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (Конвенція про охорону ріки Дунай)». Україна ратифікувала цю конвенцію Законом України від 17.01.2002 № 2997-III (2997-14), українські експерти входять до складу Міжнародної комісії із захисту річки Дунай (англ. The International Commission for the Protection of the Danube River, ICPDR ).

Під егідою ЮНЕСКО з 1961 один раз на два роки проводиться міжнародний науковий форум під назвою «Конференція дунайських країн з гідрологічного прогнозування та гідрологічних основ управління водними ресурсами». Тричі конференція дунайських країн відбувалася в м. Києві: 1971 (шоста); 1988 (чотирнадцята); 2019 (двадцять восьма).

Література

  1. Алмазов А. М. Гидрохимия устьевых областей рек (Северное Причерноморье). Киев : Академия наук УССР, 1962. 255 с.
  2. Алмазов А. М., Бондар К. Л., Вагин Н. Ф. и др. Гидрология устьевой области Дуная. Москва : Гидрометеоиздат, 1963. 382 с.
  3. Хільчевський В. К. Гідролого-гідрохімічна характеристика середньої і нижньої частини басейну Дунаю // Вісник Київського університету. Серія: Географія. 1990. № 32. С. 29–33.
  4. Харченко Т. А., Тимченко В. М., Ковальчук А. А. и др. Гидроэкология украинского участка Дуная и сопредельных водоемов. Киев : Наукова думка, 1993. 328 с.
  5. Клебанов Д. О., Осадча Н. М., Осадчий В. І. Оцінка виносу хімічних елементів водами Дунаю у сучасний період // Наукові праці Українського науково-дослідного гідрометерологічного інституту. 2003. Вип. 251. С. 119–134.
  6. Ліпінський В. М., Манукало В. О. Міжнародне співробітництво в галузі гідрології та водного господарства в басейні річки Дунай // Наукові праці Українського науково-дослідного гідрометерологічного інституту. 2003. Вип. 252. С. 160–165.
  7. Гидрология дельты Дуная / Под ред. В. Н. Михайлова. Москва : ГЕОС, 2004. 448 с.
  8. Шуйський Ю. Д. Про природні та штучні фактори впливу на дельтову систему Дунаю // Геополитика и экогеодинамика регионов. 2007. Вып. 2. С. 76–80.
  9. Лобода Н. С., Божок Ю. В. Оцінка змін водних ресурсів річки Дунай у ХХІ сторіччі за сценарієм А1В з використанням моделі «клімат-стік» // Український гідрометеорологічний журнал. 2016. № 18. С. 112–120.
  10. International Commission for the Protection of the Danube River. URL: http://www.icpdr.org/main/icpdr

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Дунай // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Дунай (дата звернення: 21.02.2024).

Статус гасла: Оприлюднено

Оприлюднено:
07.08.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Основна інформація та цікаві факти про Чорне море

Які цікаві факти можна розповісти про Чорне море? — запитаєте ви. Безліч! Виявляється, наше найближче, “рідне” і, здавалося б, добре вивчене море, зберігає багато таємниць. Взяти хоча б його історію. Чи знаєте ви, як утворилося Чорне море? Спробую викласти коротко.

Як утворилося Чорне море

За всю свою історію Чорне море кілька разів ставало то морем, то озером. Спочатку воно було частиною стародавнього океану Тетіс, який розпався внаслідок виникнення гірських хребтів. Таким чином водойма була ізольована від океану і стала прісноводною.

На думку вчених, 10 тис. років тому Чорне море було найбільшим озером у світі, яке населяла прісноводна флора й фауна. Але приблизно 6000–7000 років тому все змінилося. Утворилося Чорне море внаслідок цунамі, коли води стародавнього глибоководного озера з’єдналися з Мармуровим морем через затоку Босфор.

Протока в той час нагадувала гігантський водоспад, звідки нескінченним потоком лилася солона вода океану. Вона й перетворила прісну водойму на море. Це сталося приблизно за часів Старозавітного Всесвітнього потопу.

Так утворилося Чорне море, про яке ми сьогодні знаємо. Щоправда, воно не завжди називалося “Чорним”.

Як називалося Чорне море в різні історичні епохи?

Сьогодні ми навіть не можемо уявити собі іншу назву Чорного моря. Але в різні часи його називали:

  • Понтос (на честь давньогрецького бога).
  • Негостинне (грецька назва — “Понт Аксінський”, а турецька — “Караден-гіз”). Було названо так через агресію племен, що населяли Причорномор’я.
  • Гостинне (“Понт Евксинське”).
  • Руське — назва, що використовується в деяких країнах через активне мореплавання слов’ян.
  • Скіфське (за назвою народів, що населяли Причорномор’я, однак, самі скіфи називали Чорне море “Тенг”).
  • Сурозьке (за назвою міста Сугдеї — сучасний Судак).

А ще: Верхнє, Єгипетське, Болгарське, Велике, Синє, Південне, Східне, Північне, Фригійське, Фригійське, Дунайське і сотні інших назв.

Чому Чорне море назвали “Чорним” та інші цікаві факти про водойму

За часів тюркських завоювань за морем остаточно закріпилася назва “Чорне”. Існує багато гіпотез, чому. Це і міфічні істоти, що мешкали в глибинах моря. Це і сірководень, що забарвлює предмети в чорний колір. Бурі, битви і навіть мул, що затемнює береги після шторму.

Зазирнемо в минуле і дізнаємося, як називалося Чорне море в різні історичні епохи. Виявляється, багато турецьких назв перекладаються як: темний, чорний. Кілька століть турки панували в Чорному морі й назвали його “Чорне” зі змістом “Велике”. Як символ непереможності та сили своєї держави.

Страшно цікаві факти про Чорне море

Відпочиваючи на узбережжі Чорного моря, багато хто й не здогадується про небезпеки, що таяться в його глибинах. Йдеться не про морських мешканців, а про особливий хімічний склад водойми. Бомба уповільненої дії, — так говорять про Чорне море дослідники.

Море в морі без твердого дна

У Чорному морі концентрація сірководню перевищує всі допустимі норми. Такого немає в жодній водоймі світу! Ба більше, тут присутній унікальний феномен вкладеності, що не має аналогів на Землі. Що це означає? А те, що Чорне море утримує в собі, так зване, море сірководню, точніше — 3 млрд. тонн сірководневої кислоти.

На глибині 150 метрів морське середовище заміщується розчиненим отруйним газом. Життя — тільки на поверхні, у глибинах — мертва безодня. Газова зона підступає все ближче й ближче. У деяких місцях її віддаленість від поверхні не перевищує 50 метрів.

Тільки-но уявіть: 90% Чорного моря становить “мертва” вода.

Час від часу токсичний газ виривається назовні і море “дихає” отруйними парами, випускаючи смердючий запах тухлих яєць. Трапляються і сильні прориви. Тоді дезорієнтовані морські мешканці викидаються на берег, а на горизонті утворюються газові блискавки.

Чи може Чорне море вибухнути?

Чи може детонувати 20 тис. кубокілометрів вибухонебезпечного сірководню?
При масштабному контакті з киснем — так. І наслідки такого контакту будуть катастрофічними для всієї планети. Концентрації сірководню в морі достатньо для вибуху такої потужності, як під час зіткнення Землі з астероїдом!

Однак така детонація малоймовірна, адже, проходячи верхні шари моря, газ частково “дезактивується”. При контакті з солоною водою утворюються сульфіди. Вчені стверджують: така форма сірки не “підірве” море, для цього потрібна концентрована сірководнева бульбашка.

А чи може загорітися?

Цілком! Людська вседозволеність і жадібність — головні каталізатори лиха. Нерозумне використання природних ресурсів, забруднення морської води відходами і навіть навмисне шкідництво (тероризм) — усе це розвивається поряд із технічним прогресом і може призвести до НП.

Щороку в море потрапляють тонни органічних речовин, утворених зі сміття та добрив. Вони поповнюють запаси отруйного газу. Так поступово, день за днем, сірководнева безодня поглинає живу, родючу частину моря. Винуватці цієї екологічної проблеми не тільки жителі прибережного регіону, а й усі люди, які засмічують водойми, що впадають у Чорне море.

Спровокувати локальні вибухи можуть і природні чинники. Майже 100 років тому, 1927 року Чорне море горіло. Сталося це в Ялті, під час потужного землетрусу. Очевидці бачили, як оповите димом море вивергало вогняні стовпи заввишки в кілька сотень метрів.

Катастрофічні прогнози

Океанолог Олександр Городницький попереджає про ймовірну небезпеку для всього чорноморського регіону. Тут висока сейсмічна активність провокує скупчення горючих газів. За найнесприятливішого сценарію коливання земної поверхні сірчана кислота потрапить в атмосферу. Токсичне повітря і кислотні дощі вб’ють мільйони живих істот.

Однак поки що найбільшу небезпеку становить людина. У планах нафтових і газовидобувних компаній — прокладання труб дном моря. Нескладно здогадатися, до чого можуть призвести навіть дрібні поломки й аварії в умовах такого агресивного середовища.

І все ж, незважаючи на сумні прогнози, ймовірність катастрофи планетарного масштабу мізерно мала. Природа влаштована мудро. У неї є захисні механізми і неймовірна здатність до самовідновлення. Людина ж може бути як провокатором лих, так і лікарем природи, її невід’ємною, творчою частиною. Вибір за кожним із нас…

Які країни омиває Чорне море?

Чорне море омиває береги південної частини України, південь європейської частини Росії, захід Грузії, північ Туреччини, схід Болгарії та Румунії. Усі ці приморські території належать до Причорномор’я.

Клімат на узбережжі Чорного моря

Клімат Чорного моря здебільшого континентальний. Тільки південний берег Криму і узбережжя Кавказу, завдяки особливостям рельєфу, характеризується м’яким субтропічним кліматом.

А в Краснодарському краї Росії, в районі Туапсе — субтропічний клімат із підвищеною вологістю повітря. Чорноморське узбережжя Туреччини також характеризується субтропічним кліматом, але більш наближеним до океанічного.

Він м’якший, ніж у Криму і сухіший, ніж на Кавказі й Туапсе. Понтійські гори захищають узбережжя від холодних вітрів із півночі та спекотних повітряних потоків, що дмуть із півдня.

Клімат на Чорному морі Болгарії — помірно-континентальний середземноморського типу. Тут часто бувають холодні течії, а море максимально прогрівається до +25°С.

Туристи стверджують, що море в Болгарії набагато чистіше, ніж в інших регіонах Причорномор’я. Багато пляжів країни нагороджено знаком якості “Блакитний прапор”.

У Румунії помірно-континентальний сухий степовий клімат. Дещо схожий на Кримський. Тут ви не побачите буйства зелені, проте вдосталь насититеся фруктовими дарами тутешньої природи.