Гірські красуні – дикі кози
Ми з дитинства звикли до знайомого сільському пейзажу: будиночок на лузі, покіс ганок, а поруч пасеться кілька кізок. Однак ці чудові рогаті тварини мешкають не тільки в фермерських господарствах. Сьогодні ми спробуємо дізнатися, хто ж вона – дика гірська коза.
Серна
Друга назва цього виду – чорна коза – тварина, що живе на території Європи і Азії. Сарни мають досить великими розмірами: зростанням, що доходить до позначки в 70-75 см і вагою, який коливається в межах від 30 до 50 кг. У цих кізок досить компактне, але сильне тіло, увінчане стрункою шиєю, коротенькій головою і гострими вухами. Цікаві і довгі, дуже тонкі ноги з плоскими копитцями. Рогу цих кіз досягають 20-25 см, присутні у особин обох статей.
Забарвлення шерсті у цих тварин змінюється в залежності від сезону. Так, влітку дика коза має червоним або темним бурим забарвленням, а животик їх покритий світлою або жовтуватою вовною. Отличительно і те, що на хвості цих тварин зустрічається невелика біла пляма. Від вух до самих очей проходять довгі чорні або темні смуги. Взимку ж ці кози покриваються темно-коричневим пухом, а ноги і голова стають жовтими.
Найбільше поголів`я цих диких кіз мешкає в Альпах і Піренеях. Зустрічаються вони і в Балканських горах, Карпатах, і на Кавказі. Улюбленим місцем життя диких кізок є лісисті ділянки гір, скеляста місцевість, куди насилу може потрапити людина. На території нашої країни сарни зустрічаються в невеликій частині Кавказького хребта.
З відео «Все про Сарнах» ви дізнаєтеся кілька цікавих фактів про ці чудові тварин.
Самки і молоді особини живуть в стадах від 15 до 30 особин. Один з представників стада виступає в якості сторожа, спостерігаючи за тим, що відбувається в окрузі, і при необхідності сповіщає про це інших. Ближче до зими стада починають мігрувати і перемішуватися.
Керує стадом в цей період досвідчена самка, а дорослі самці воліють жити поза межами групи. Вони приєднуються до черід лише в самому кінці літа, проганяючи молодих самців і борючись один з одним за можливість спаровуватися з самками.
Уже в травні-червні у самок сарни народжуються дитинчата. Зазвичай в одному посліді можна зустріти від 1 до 3 дитинчат. Вони всюди слідують за матір`ю, харчуючись тільки її молоком. Подібна зв`язок триває до 3-місячного віку. Статева зрілість у тварин настає у віці 2-3 років. При цьому тривалість життя диких кіз становить від 15 до 20 років, самки живуть довше, ніж самці.
Харчуються сарни молодими пагонами альпійської флори, взимку в їх раціоні переважають мохи та лишайники. Життя гірських кіз дуже нелегка. Вони стають їжею для рисей, ведмедів і вовків. Молоді особини часто виявляються здобиччю беркутів. Часто гинуть сарни і від лавин, каменепадів, селів. У важкі періоди тварини гинуть від голоду.
Санада
Санада або як її ще прийнято називати Кри-кри – це підвид домашньої кози, яка зустрічається сьогодні тільки на Криті і в Македонії. Самців критських гірських кіз називають агрімі, а ось самочок – Санада. Дика коза була завезена на острів ще в період розквіту мінойської цивілізації. У ті далекі часи вони ще жили на всіх островах Егейського моря, хоча тепер живуть вони тільки на Криті.
Відомо, що в 1960 році вся популяція цих кіз виявилася на межі вимирання, в той момент поголів`я налічувало лише 200 особин. До цього призвів той факт, що Санада були основним джерелом їжі для партизан, що боролися з німецькою окупацією. Для порятунку кри-кри був заснований національний парк, який служив охороною тварин.
На даний момент на Криті мешкає близько 2 тисяч особин цього виду, а полювання на них суворо заборонено.
Кри-кри досягають в довжину 1,5 метрів, що робить їх досить високими тваринами. Середня вага Санада зазвичай коливається в межах 15-45 кг. Забарвлення у цих тварин нерівномірний: світла або коричнева шерсть на тулубі, а морда і ноги трохи більш темних відтінків.
Сулайман
Кози цього виду багато в чому дуже схожі з гвинторогими козлами, проте є у них і ряд особливостей. Сулайман мають гарний червонувато-сірий окрас, що поєднується з коричневими смужками на спині. Навіть схожість цих тварин з самками винторогих козлів має свої межі. Так, у цих диких кіз незвичайні роги, які чимось нагадують ріжки мархур або бородатого козла.
Ріжки у сулайманов плоскі, завалюється до задньої частини голови. Зазвичай довжина рогів не перевищує показник в 70-75 см. Але зустрічаються і рекордсмени. Так, в 1969 році був знайдений козел даного виду, роги якого
доходили позначки в 102 см.
Зовнішня схожість сулайманов і винторогих козлів підкріплюється і дуже схожими специфічними звичками поведінки. Відрізняються два цих види в основному періодами розмноження. Парування у сулайманов протікає в жовтні. Потомство з`являється на світ вже на початку квітня. Примітно, що кізоньки ці часто народжують близнят.
Фотогалерея
Відео «Рогаті мешканки гір»
З відео «Рогаті мешканки гір» ви зможете дізнатися багато корисної інформації.
Дикі кози: опис та особливості, де мешкають, харчування та спосіб їх життя
Популярна назва диких кіз, що мешкають на території Європи, у Сибіру, на Далекому Сході, на Кавказі, – косулі. Ці невеликі красиві, витончені та граціозні тварини – одні з найвідоміших представників європейських оленів. Косулі населяють змішані та листяні ліси, лісостепи. Полювання на цих довірливих парнокопитних популярне, а тому поголів’я диких кіз постійно скорочується.
Опис диких кіз
У деяких місцевостях європейських косуль з роду оленів (Capreólus capreólus) називають козулями, сірками, санадами (самців – агримі). У тварин струнка статура, довга шия, тонкі та довгі ноги.Довжина тіла – 100-125 сантиметрів, висота в загривку – 65-80 сантиметрів. Вага самців складає близько 25-30 кілограмів. Самки трохи менше за розміром та вагою. Анатомічні відмінності між ними виражені слабо.
Двічі розгалужені невеликі, до 30 сантиметрів, роги з трьома відростками на вершині мають тільки самці. Зростання рогів у козенят починається у 4-місячному віці, повне їх формування закінчується, коли тварині виповнюється 3 роки. Вони щорічно скидаються наприкінці осені-початку зими, а до травня відновлюються знову.
Літнє забарвлення кіз темно-руде (голова сіра з рудуватим відтінком). Взимку вона змінюється на сіру або сіро-буру. Козенята до трьох місяців мають маскує плямисте забарвлення і практично не пахнуть. Линяння відбувається двічі на рік – наприкінці весни та на початку осені. Конкретні терміни залежать від кліматичних умов регіону проживання.
Тонкі ноги диких кіз закінчуються невеликими копитцями. Опора в них припадає на два пальці, ще два – висячі, рудиментні. Лісова європейська косуля, в середньому, живе 15-16 років, деякі особини доживають до 20 і більше років.
Декількома вченими як окремий підвид виділяється сибірська козуля (Capreolns pygargus), що мешкає в Азії і відрізняє більшими розмірами. Ці тварини важать до 59 кілограмів і досягають метрової висоти у загривку. Цей різновид диких кіз живе у Сибіру, а й Далекому Сході, біля Казахстану, Монголії, Китаю, акліматизована у Поволжі і Предкавказье.
Особливості в поведінці
Дикі кози спритні та граціозні в рухах, легко стрибають – на 5 метрів у довжину та більш ніж на 2 метри у висоту, вміють плавати. Тварина має відмінний слух і чуйність, але при цьому дуже довірливо, боязко. Страх може буквально паралізувати дику козу, тому навіть дорослі особини легко стають здобиччю хижаків. Якщо ж одна з козуль відчула небезпеку і прийняла позу тривоги, решта також насторожується, збиваючись у купу.
Цікавий факт: ці кози настільки боязкі, що, спіймавши, потребують термінової ін’єкції транквілізатора, інакше при перевезенні в 90% випадків вони гинуть від стресу.
Дорослі особини можуть бігати швидко, зі швидкістю до 60 кілометрів на годину, але на невеликі дистанції: на відкритій місцевості дика коза пробігає 300-400 метрів, частіше ліси – не більше 100 метрів. Після цього тварина починає петляти, заплутуючи переслідувачів. У малолюдних місцях, не побоюючись людей, козулі підпускають їх до себе на відстань менше 20 метрів.
Навесні, влітку кози активніші в сутінках і вночі, взимку – в ранкові години. З початку весни до осені самці труться рогами об гілки та стовбури дерев, чагарників. Таким чином вони мітять територію, попереджаючи потенційних суперників.
Витворені тваринами звукові сигнали також дуже інформативні:
- тупання ногами, свист виражають занепокоєння;
- при сильному збудженні косулі видають шипіння;
- при тривозі ‒ подоба гавкання;
- піймані кози верещать.
По покриву снігу козулям ходити важко, тому взимку вони часто користуються стежками інших тварин або мисливців. На льоду ковзають.
Де мешкають
Дикі кози живуть у змішаних або листяних лісах, у листяних підлісках хвойних лісів, в лісостепу. Найчастіше віддають перевагу зарослі чагарниками галявини, заплави водойм, балки, галявини з негустим підліском. При цьому занадто відкритих просторів у
никають, оскільки потребують укриття від негоди та ворогів. Ці тварини добре пристосувалися до проживання поруч із людиною, їх часто можна зустріти у чагарниках поруч із сільськогосподарськими угіддями. Зазвичай живуть на одному місці і мігрують дуже рідко – якщо взимку сніговий покрив надто високий.
Харчування та спосіб життя сірки
У раціон косулів входить до 900 видів рослин. Головним чином він складається з молодих пагонів листяних порід дерев, листя, бруньок хвойних дерев, різних трав та незрілих злаків, горіхів, жолудів. Харчуються кози потроху, але часто 5-10 разів на добу, з’їдаючи за цей час 1,5-4 кілограми зелені. За наявності водоймища регулярно її відвідують, а за відсутності – задовольняються дощовою водою або краплями роси на листі.
Самці в період зростання рогів, а самки під час вагітності потребують мінеральних солей і намагаються відшукати солонці.
Ці тварини можуть здійснювати набіги в сади, особливо до смаку їм яблука. Городам вони практично не шкодять, але по осені воліють посіяну на насіння конюшину, сходи ріпаку і особливо хлібні. Дикі кози, як правило, ведуть одиночний спосіб життя.Групи утворюються у разі дефіциту самців чи взимку, коли кільком родинам простіше виживати разом. У лісовій місцевості у стадо збивається до 15 особин, у лісостепу – вдвічі більше. Більшу частину року дорослі самки тримаються невеликими сімейними табунами, а самці – поодинці. Дні кози та козли зазвичай проводять у сховищах. Логовища влаштовують у частіше лісу або у високих хлібах, передніми ногами розриваючи дерн або мох.
Розмноження
Шлюбний період у диких кіз називається гоном. У європейських особин він триває з липня до середини серпня, у сибірських – до вересня. Самці в цей час приходять у сильне збудження, вступають у сутички, які часто закінчуються пораненнями. Термін вагітності диких кіз становить майже 9 місяців. Першокотка зазвичай приносить одне дитинча, потім – по два або три. Матері в перші дні не відходять від козенят, захищаючи їх, потім дитинчата самі йдуть за ними.Перші кілька місяців косулята більшу частину часу проводять у укриттях, поки мати годується і відпочиває неподалік. Малята залишаються з козами до наступного періоду тічки.
Цікавий факт: козулі – єдині серед оленевих, хто може «гальмувати» власну вагітність, якщо спарювання сталося зарано. Щоб новонароджені козенята не загинули взимку, зародок тимчасово не розвивається, з’являючись на світ лише до початку наступного літа.
Небезпеки та вороги
З природних ворогів найбільш небезпечними для сибірських косуль є вовки, ведмеді, рисі, а в середньоєвропейській частині лисиці та бродячі собаки. Найчастіше їх здобиччю стають старі чи поранені тварини, маленькі козенята. Полювати на малюків можуть також пугачі.
Особлива категорія ворогів диких кіз – деякі види мух, личинки яких розвиваються на слизовій оболонці носової порожнини або під шкірою тварини, завдаючи йому постійних страждань.Косулі є об’єктом промислового та спортивного полювання, часто стають видобутком браконьєрів. У деяких регіонах вони занесені до Червоної книги як вид, що вимирає.
Дикі кози
сторінка значень у проєкті Вікімедіа / З Вікіпедії, безкоштовно енциклопедія
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Дикі кози?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Європейська козуля [1] (лат. Capreólus capreólus), вона ж косуля або дика коза — парнокопитний ссавець сімейства оленевих. Це витончена тварина в багатьох культурах стало тотемом — символізує красу, цнотливість і любов. Козулі є підродиною сімейства оленів, і розділена вона на два види – європейську і сибірську косулю. Латинська назва козулі Carpeolus [2] є похідною слова capra – коза, нерідко і в наших краях козулю називають дикою козою, беручи до уваги їх деяку схожість. Втім, за деякими припущеннями, величати цих тварин козулями почали завдяки косо поставленим зіницям тварин.
Косуля [3] – струнка і граціозна тварина, розміром з домашню козу. Її довжина – 120-130 см, висота – до 75 см, хвіст – 2 см. Зовні вона схожа на маленького оленя. У неї невелика пропорційна голова з великими вухами і дуже красивими, виразними очима. Шия – помірної довжини, тонка і гнучка. Тулуб – міцний, з округлими ребрами. У цих тварин стрункі та тонкі ніжки з сильно розвиненою мускулатурою. На повному галопі деякі косулі здійсню
ють стрибки до 10 м завдовжки. Цікаво, що задні ноги у косуль довші за передні. З цієї причини вони дуже швидко і легко біжать в гору. Копитця у косуль дуже міцні, чорного кольору. Як і в усіх копитних тварин, копито у самців має круглішу форму, а у самок – овальнішу.
Рогами природа нагородила тільки самців [2] – вже восени першого року вони з’являються у вигляді невеликих виступів, а до квітня досягають повного розвитку. Щорічно у кінці грудня – на початку січня самці скидають роги, а до кінця лютого – на початку березня у них знову з’являються молоді ріжки. Однак ці перші роги самець скидає в грудні, навесні на їх місці вже сформовані другі роги, які мають 2-3 кінця, і, нарешті, до третього року вони остаточно сформовані – з трьома відростками, розкинуті лінообразно. У травні роги дорослого самця очищаються від шкіри і стають закостенілими. У польових умовах визначити довжину рогів можна, порівнюючи їх з довжиною вух, яка в середньому дорівнює 13 см. У період скидання рогів самця можна відрізнити по пучку волосся, що звисає під черевом навколо крайньої плоті, а також за більш масивною і короткою шиєю. У самок пучок волосся закриває сечостатевий отвір і характерний своїм жовтим кольором – така пляма контрастує на тлі білого дзеркала.
Забарвлення особин обох статей схоже – дорослі представники одноколірні, влітку червонувато-руда зі слабко наміченим дзеркалом, взимку сіра і сіро-бура з білим або світло-рудим дзеркалом. Молоді особини плямисті на рудуватому фоні. Шерсть у косуль складається з короткої і жорсткої мережі і довгого і м’якого підшерстя. Залежно від місця існування в березні-квітні починається линька, яка може тривати до вересня-жовтня.
Граничний вік козулі – 11-12 років. Зафіксовані випадки, коли самці доживали до 16 років. Визначити вік особини з відстані досить складно, якщо мова не йде про самця, чий вік «відбився» на рогах. З упевненістю можна сказати, що цьоголіток від дорослих особин крім розмірів тіла відрізняє більш темне забарвлення голови і тулуба в зимовому хутрі; у однорічних особин ноги здаються довгими, круп ззаду трохи піднятий, морда темна, голова вузька, довга і тонка шия поставлена майже вертикально. Дворічні самці виглядають міцніше однорічних, але вони все ще стрункі і мають яскраво виражену світлу пляму на носі. Середньовікові самці характеризуються приземистим тулубом з короткими ногами, товстою і потужною шиєю, що з віком нахиляється донизу. Особини похилого віку виглядають худими і костистими, шию вони при ходьбі тримають майже паралельно землі, окрас їх через сиве волосся світлішає, у самців виділяється сильно звисаюче волосся навколо крайньої плоті.
Сибірська косуля крупніше європейської [4] — довжина корпусу становить 120-140 см, висота в холці — до метра, вага коливається від 30 до 50 кг. Окремі особини досягають 60 кг Самки дрібніші і приблизно на 15 см нижче.
Влітку забарвлення голови і тіла однаковий — жовто-бурий. Роги широко розкинуті, більш рельєфні. Досягають висоти 40 см, мають до 5 відростків. Розетки розташовані широко, не торкаються один одного. Розвинені перлини схожі на відростки. На черепі виділяються роздуті слухові бульбашки.
Oops something went wrong:
